Рішення № 55822660, 16.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.16р. Справа № 904/10764/15За позовом: Публічного акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», м. Марганець

До: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський машинобудівний завод», м. Дніпропетровськ

Про: стягнення 512 238, 40 грн.

Суддя Васильєв О.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: ОСОБА_1 (дов. №30/15 від 05.01.16р.);

Від відповідача: не зявився

СУТЬ СПОРУ:

ПАТ «Марганецький ГЗК» (позивач) звернувся з позовом до ТОВ «Дніпропетровський машинобудівний завод» (відповідач) про стягнення 512 238, 40 грн. ( в т.ч.: 484 446, 40 грн. - пеня та 27 792, 00 грн. штраф ) штрафних санкцій за договором №131 від 13.02.15р., укладеним між сторонами. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх обовязків за договором в частині своєчасної поставки товару.

ТОВ « Дніпропетровський машинобудівний завод » (відповідач) відзив на позов та витребуваних судом документів не надав, явку повноважного представника до судових засідань не одноразово не забезпечив, не зважаючи на ту обставину, що про час та місце судового засідання був своєчасно повідомлений ( що підтверджується відповідними клопотаннями відповідача про відкладення слухання справи , які були задоволені судом ( а.с.30, 33).

27.01.16р. до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, у зв'язку з розглядом господарським судом Дніпропетровської області позову ТОВ «ДМЗ» до ПАТ «Марганецький ГЗК» про визнання недійсним договору поставки. Ухвалою суду від 28.01.16р. було відмовлено в задоволенні вищезазначеного клопотання. При цьому, судом було зазначено , що у цій справі суд сам має змогу встановити та дати оцінку доказам щодо обставин дійсності або недійсності договору поставки №131 від 13.02.15р.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю відзиву на позов та представника відповідача за наявними в справі доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

13.02.15р. між ПАТ «Марганецький ГЗК» (покупець) та ТОВ «Дніпропетровський машинобудівний завод» (постачальник ) укладено договір поставки №131, відповідно до умов якого постачальник зобовязався поставити ( передати у власність) покупцеві товар у відповідності до специфікацій ( додатків) до цього договору, а покупець прийняти поставлений товар та оплатити його вартість в порядку і на умовах, передбачених цим договором (п.1.1. договору). Специфікації на поставку товару підписуються уповноваженими представниками обох сторін, скріплюються печатками сторін та є невідємними частинами (додатками) даного договору. ( п.1.3 договору).

Відповідно до п. 2.1. договору ціна товару, який підлягає поставці за цим договором, узгоджується сторонами у відповідних специфікаціях на поставку товару. Загальна сума договору визначається як загальна вартість товару, який передбачений всіма підписаними сторонами специфікаціями на поставку товару (п.2.5).

Згідно з п.3.1. договору постачальник здійснює поставку товару покупцеві на умовах та у спосіб, зазначених в специфікації до договору; умови поставки визначаються згідно міжнародних правил тлумачення торговельних термінів МТП ІНКОТЕРМС, у редакції 2000 року. Строки поставки товару узгоджуються сторонами в специфікаціях на поставку товару; дострокова поставка товару допускається тільки за погодженням сторін (п.3.2. договору).

В п. 6.8. договору сторони погодили, що за порушення строку поставки товару постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі 1% вартості непоставленого та/або несвоєчасно поставленого товару за кожний день прострочення поставки; у випадку продовження такого прострочення більше 10-ти календарних днів , постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від суми не поставленого (недопоставленого) товару . Договір з боку постачальника підписаний від імені генерального директора ТОВ «Дніпропетровський машинобудівний завод» - ОСОБА_2 (а.с.9-12).

Згідно зі специфікацією №4 від 13.02.15р. до договору сторони погодили поставку продукції на загальну суму 268 280, 00 грн. ; терміни поставки товару - 45 календарних днів з моменту підписання даної специфікації , з правом дострокової поставки. Специфікація з боку постачальника підписана від імені генерального директора ТОВ «Дніпропетровський машинобудівний завод» - ОСОБА_2 (а.с.13).

Відповідно до специфікації №5 від 13.02.15р. до договору сторони погодили поставку продукції на загальну суму 9 640, 00 грн. ; терміни поставки товару - 45 календарних днів з моменту підписання даної специфікації , з правом дострокової поставки. Специфікація з боку постачальника підписана від імені генерального директора ТОВ «Дніпропетровський машинобудівний завод» - ОСОБА_2 (а.с.14).

Як вбачається з матеріалів справи, 26.05.15р. відповідач в порушення прийнятих на себе зобовязань за договором та специфікації №5 від 13.02.15р. здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 9 640, 00 грн. з порушенням строків (термінів) поставки товару, обумовлених сторонами в специфікації №5 від 13.02.15р. ( що підтверджується відповідною видатковою та товарно-транспортною накладною , а.с.15-16)

Також відповідач взагалі не виконав свого обовязку з поставки товару за специфікацію №4 від 13.02.15р. на суму 268 280, 00 грн.

В матеріалах справи також містяться листи ТОВ «Дніпропетровський машинобудівний завод» за підписом генерального директора - ОСОБА_2 , на адресу ПАТ «Марганецький ГЗК» з проханням перенести строки поставки редукторів згідно до умов договору поставки №131 від 13.02.15 р. та специфікацій № 4 та №5 ( а.с. 43,45 ) , що свідчать про обізнаність керівника ТОВ «Дніпропетровський машинобудівний завод» про стан виконання ТОВ «Дніпропетровський машинобудівний завод» своїх обовязків за вищенаведеним договором.

У звязку з порушенням відповідачем строків поставки товару ( погоджених сторонами під час підписання специфікацій до договору ) позивач на підставі п. 6.8. договору нарахував відповідачу за порушення строку поставки товару за специфікацією №4 від 13.02.15р.: 482 904, 00 грн. пені та 26 828, 00 грн. штрафу; та специфікацією №5 від 13.02.15р.: 1 542, 40 грн. пені та 964, 00 грн. штрафу (а.с. 3-4 , 37)

Таким чином, загальна сума грошових коштів, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача , складає 512 238, 40 грн. ( 482 904,00 грн. +26 828, 00 грн. +1 542, 40 грн. 964, 00 грн. = 512 238, 40 грн. )

З матеріалів справи також вбачається, що позивач направляв на адресу відповідача претензії №30/645 та №30/646 від 31.08.15р. про необхідність сплати штрафних санкцій за вищезазначеними специфікаціями до договору, які були залишені без розгляду (а.с.17-18, 19-20).

Під час судових засідань судом були дослідженні надані позивачем оригінали первинних документів (договору поставки №131 від 13.02.15р., специфікацій №4, 5 від 13.02.15р., видаткової накладної №141 від 26.05.2015р., товарно-транспортної накладної №676 від 26.05.15р. )

На час винесення рішення у справі відповідачем доказів сплати штрафних санкцій перед позивачем надано не було.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін ( ст.712 ЦК України ). У відповідності зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.(ст.525 ЦК України).

Статтею 546 ЦК України передбачено , що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( ст.549 ЦК України ).

Відповідно до ст.550 цього Кодексу : право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України , яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, одночасне стягнення з відповідача пені та штрафу за договором поставки №131 від 13.02.15р. є законодавчо обґрунтованими . Вищезазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 09.04.12р. по справі №20/246-08.

Як зазначалось вище, відповідач клопотав про зупинення провадження у цій справі до часу вирішення спору у справі № 904/377/16 за позовом ТОВ «ДМЗ» до ПАТ «Марганецький ГЗК» про визнання недійсним договору поставки №131 від 13.02.15р. ( що розглядається господарським судом Дніпропетровської області ) . Ухвалою суду від 28.01.16 р. було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі із посиланням на можливість судом самостійно встановити обставини, які встановлюються судом у справі № 904/377/16.

Як вбачається із змісту доданої до клопотання відповідача копії позовної заяви , єдиною підставою ,на яку ТОВ «ДМЗ» посилається в обґрунтування своїх позовних вимог про визнання недійсним договору поставки №131 від 13.02.15р. є твердження про підписання оспорюваного договору з боку ТОВ «ДМЗ» неуповоноваженою ( не встановленою ) особою ( а.с.49).

Відповідно до приписів Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України ( 435-15 ) , Земельним кодексом України ( 2768-14 ), Сімейним кодексом України ( 2947-14 ), Законом України від 12 травня 1991 року N 1023-XII ( 1023-12 ) «Про захист прав споживачів» , Законом України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV ( 161-14 ) «Про оренду землі» та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як правило, письмова угода укладається шляхом складання документа, що визначає її зміст, і підписується безпосередньо особою, від імені якої вона укладена або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для укладення угод органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють в межах повноважень, наданих законом, іншим правовим актом або установчими документами.

Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону. Вирішуючи відповідні спори, господарські суди повинні враховувати таке. Письмова угода може бути укладена від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час укладення угод діє у межах своєї компетенції без довіреності. Угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону.

Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

За загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження. У цих випадках угода може бути визнана недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження, але заявник повинен довести, що друга сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.

Відповідно до розяснень , що містяться в Постанові Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання право чинів ( господарських договорів ) недійсними» : …Правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та іншими актами законодавства. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин ( п.2.1.)

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову) ( п.2.10. )

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента ( п.3.3.).

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину ( п.3.4.)

Як зазначалося вище , договір поставки №131 від 13.02.15р. та специфікації № 4 та № 5 до нього підписані з боку ТОВ «ДМЗ» генеральним директором товариства - ОСОБА_2 та скріплені печаткою товариства. На часткове виконання своїх обовязків за договором та специфікацією №5 від 13.02.15р. відповідач здійснив поставку позивачу товару на загальну суму 9 640, 00 грн. Окрім того , в матеріалах справи також містяться листи ТОВ «Дніпропетровський машинобудівний завод» за підписом генерального директора - ОСОБА_2 , на адресу ПАТ «Марганецький ГЗК» з проханням перенести строки поставки редукторів згідно до умов договору поставки №131 від 13.02.15 р. та специфікацій № 4 та №5 ( а.с. 43,45 ) , що свідчать про обізнаність керівника ТОВ «Дніпропетровський машинобудівний завод» про стан виконання ТОВ «Дніпропетровський машинобудівний завод» своїх обовязків за вищенаведеним договором.

Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про хибність тверджень ТОВ «Дніпропетровський машинобудівний завод» про недійсність договору поставки №131 від 13.02.15р.

Відповідно до приписів ст.33 ГПК України : кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи вищезазначене та дійсність договору поставки №131 від 13.02.15р. , позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 203-204, 207-208, 215-216, 241, 525, 526, 530,549, 627, 712 ЦК України; ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України , господарський суд ,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський машинобудівний завод» ( 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Байкальська, 9А; код ЄДРПОУ 36442278) на користь позивача - Публічного акціонерного товару «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» ( 53400, м. Марганець, вул. Радянська, 62; код ЄДРПОУ 00190911): 484 446, 40 грн. пені ; 27 792, 00 грн. штрафу та 7 683, 58 грн. витрат на сплату судового збору .

Видати відповідний наказ після набрання рішенням чинності.

Суддя Васильєв О.Ю.

16.02.16р.