Ухвала суду № 55822531, 10.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/9350/14-ц Головуючий у І інстанції Петришин Н. М.Провадження № 22-ц/780/870/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 45 10.02.2016

УХВАЛА

Іменем України

10 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Данілова О.М.,

суддів: Мережко М.В., Суханової Є.М.,

за участю секретаря Бобка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Броварське АТП-13209» до ОСОБА_2, третя особа: Броварська міська рада Київської області про усунення перешкод у користуванні службовим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Броварське АТП-13209» про визнання права власності на майно за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року ПАТ «Броварське АТП-13209» звернулося до Броварського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні службовим приміщенням, мотивуючи свої вимоги тим, що підприємству на праві власності належить гуртожиток по вул. Оболонська, 45 в м. Бровари, Київської області. Даний факт підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

15 червня 2010 року ОСОБА_2, отримав ордер за № 21 на кімнати № 14, 15 у вказаному гуртожитку, загальною площею 33,1 кв.м., у цих кімнатах разом з відповідачем проживає його родина.

Згідно поверхового плану гуртожитку кімнати № 14, 15 знаходяться на першому поверсі, біля службового кабінету коменданта гуртожитку, загальною площею 33,1 кв.м. За допомогою колишнього коменданта гуртожитку ОСОБА_3, ОСОБА_2 з родиною незаконно зайняли службове приміщення кабінету коменданта гуртожитку, а саме, кімнату площею 3.3 кв.м. (помічена в поверховому плані та експлікації під цифрами 6-4) та переобладнали її для своїх побутових потреб.

На даний час зазначене службове приміщення утримується ОСОБА_2, який використовує його для власних потреб, чим створює перешкоди у використанні цього приміщення за його цільовим призначенням, а саме для організації роботи коменданта гуртожитку. Також ОСОБА_2 не здійснюється оплата за користування цими приміщеннями.

Керівництвом ПАТ «Броварське АТП-13209» було запропоновано звільнити спірне приміщення до 12.05.2014 року, однак, відповідач продовжує ним користуватися.

Просило суд, усунути перешкоди у користуванні спірним приміщенням, шляхом виселення з нього відповідача разом із родиною.

В свою чергу, 21 січня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області із зустрічним позовом до ПАТ «Броварське АТП-13209» про визнання права власності на майно за набувальною давністю.

В обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що спірні приміщення зайняті та переобладнані ним з дозволу ПАТ «Броварське АТП-13209» ще тоді, коли він вселився з родиною в даний гуртожиток у 1997 році. З того часу позивач здійснює оплату за користування спірним приміщенням.

Отже, спірним приміщенням ОСОБА_2 добросовісно володіє уже більше 17 років.

Просив суд, визнати за ним право власності на це нежитлове приміщення за набувальною давністю.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2015 року, позов ПАТ «Броварське АТП-13209» задоволено частково та усунено перешкоди ПАТ «АТП-13209» у користуванні службовим нежитловим приміщенням №5 кладова, яке знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Оболонська, 45 шляхом виселення ОСОБА_2 із зазначеного приміщення. В іншій частині позовних відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ «Броварське АТП-13209» та задовольнити його зустрічний позов.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що спірне приміщення було переобладнано з дозволу ПАТ «Броварське АТП-13209» ще в 1997 році, до того як відповідач з сімєю вселився в гуртожиток. Протягом усього часу ним сплачувалися кошти за користування спірним приміщенням.

Крім цього, спірним приміщенням відповідач добросовісно та відкрито володіє вже більше сімнадцяти років, утримує дане приміщення та за все своєчасно і в повному обсязі сплачує. Жодних вимог до нього про звільнення спірної кімнати адміністрацією ПАТ «Броварське АТП-13209» протягом сімнадцяти років не заявлялось.

Також посилається на те, що він не створює перешкоди в користуванні спірним приміщенням позивачу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.08.2014 року вбачається, що Публічному акціонерному товариству «Броварське автотранспортне підприємство-13209» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 07.03.2006 року виконкомом Броварської міської ради, на праві власності належить комплекс, куди також входить гуртожиток. ( а.с. 118 ).

Згідно копії ордеру №21, виданого 15.06.2010 року, вбачається що він виданий ОСОБА_2 на заселення в кімнати №14,15, площею 33,1 кв.м. в гуртожиток по вул. Оболонській №45 у м. Броварах. При цьому до складу сімї належать: ОСОБА_2, ОСОБА_4 - дружина, ОСОБА_5 донька, ОСОБА_6 син, ОСОБА_7 онучка. ( а.с. 5).

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 гуртожиток, з 09.09.1998 року. ( а.с. 131, 133).

До матеріалів справи додано акт, складений комісією 20 січня 2015 року про те, що ОСОБА_2 відмовляється добровільно звільнити зайняте службове приміщення (кладова) 3,3 кв.м. ( а.с.119).

Згідно поверхового плану гуртожитку кімнати 14, 15 розміщені на першому поверсі біля службового кабінету коменданта. Приміщення №5 позначено на експлікації внутрішніх площ як кладова.

Задовольняючи частково первісний позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач правомірно користується приміщеннями кімнат №14, 15, однак, стороною відповідача не надано жодних доказів правомірності користування спірним приміщенням №5. Відповідачем спірне приміщення переобладнано, влаштовано вхід до кімнати №5 гуртожитку та використовується разом із кімнатами №14, 15.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2, який є користувачем кімнат у гуртожитку було відомо про те, кому на праві власності належить гуртожиток, а відповідно і спірне приміщення, а тому знав про відсутність у нього підстав для набуття права власності. Крім того, позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів користування приміщенням більше 10 років.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

По справі встановлено, що ПАТ «Броварське АТП-13209» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 07 березня 2006 року виконкомом Броварської міської ради на праві власності належить комплекс, куди зокрема входить гуртожиток в якому знаходиться спірне приміщення, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 серпня 2014 року.

15 червня 2010 року ОСОБА_2 видано ордер №21 на заселення в кімнати №14, 15 площею 33,1 кв.м. в гуртожиток по вул. Оболонській, 45 у м. Броварах. При цьому до складу сімї належать: ОСОБА_2, його дружина ОСОБА_4, донька ОСОБА_5, син ОСОБА_6, онучка ОСОБА_7

Згідно поверхового плану гуртожитку, кімнати №14, 15 розміщені на першому поверсі біля службового кабінету коменданта. Приміщення №5 позначено на експлікації внутрішніх площ як кладова.

Підставою звернення ПАТ «Броварське АТП-13209» із позовом до суду було те, що службове приміщення №5 утримується ОСОБА_2, який використовує його для власних потреб, чим створює перешкоди у використанні цього приміщення за його цільовим призначенням, а саме для організації роботи коменданта гуртожитку.

Даний факт знайшов своє підтвердження в показаннях свідка ОСОБА_4, яка є дружиною відповідача за первісним позовом та яка повідомила, що офіційного дозволу щодо користування спірним приміщенням з боку керівництва підприємства не отримували.

У квітні 2014 року ПАТ «Броварське АТП-13209» зверталось до ОСОБА_2 з пропозицією звільнити самовільно зайняту кімнату та привести її в першопочатковий стан до 12 травня 2014 року (а.с. 81).

Однак ОСОБА_2 відмовляється добровільно звільнити незаконно зайняте службове приміщення (кладову) розміром 3,3 кв.м., що також підтверджується актом від 20 січня 2015 року, складеного за участю голови профкому, юриста та коменданта (а.с. 130).

За змістом ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Виходячи з положень зазначеної норми, право витребувати майно із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна.

Відповідно до правових висновків, які містяться в Постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі №6-327цс15 за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартир та витребування майна, розглядаючи такі спори судам слід встановити дійсного власника майна, для чого необхідно дослідити всі докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, з урахуванням рівності прав сторін щодо надання доказів та їх дослідження, при цьому суди не повинні надавати перевагу одним доказам над іншими.

Частина 2 ст. 16 ЦК України визначає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобовязані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Дослідженими доказами достовірно встановлено, що ОСОБА_2 без відповідної правової підстави використовує спірне приміщення (кладову) площею 3,3 кв.м.

З урахуванням вищевикладеного, а також враховуючи те, що з володіння позивача спірне нерухоме майно вибуло поза його волею, а саме самовільним зайняттям такого приміщення ОСОБА_2, тому колегія суддів вважає за необхідне погодитись з висновком суду першої інстанції, щодо усунення перешкод ПАТ «Броварське АТП-13209» у користуванні службовим нежитловим приміщенням №5 (кладова), яке знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Оболонська, 45 шляхом виселення ОСОБА_2 із зазначеного приміщення.

Таким чином, відповідно до правових висновків Постанови Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі №6-327цс15, ст. 387 ЦК України, усунення перешкод, витребування з чужого незаконного володіння нежитлового приміщення кладової №5 площею 3,3 кв.м., яка межує з приміщенням №6 (кабінет коменданта) і має вихід тільки з кабінету коменданта, необхідно повернути власнику шляхом виселення з нежитлового приміщення, що є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, тому колегія суддів погоджується з висновками по усуненню перешкод шляхом виселення, що відповідає вимогам ст.ст. 16, 387, 391 ЦК України.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на майно за набувальною давністю.

За змістом ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом пяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно розяснень, наданих у п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішення спорів, повязаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати зокрема таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визначається безперервним. Якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або предявлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

Добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність субєктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обовязків.

ОСОБА_2, як незаконний володілець протягом усього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Стороною позивача за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів того, що останній користується спірним приміщенням більше 10 років.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини. Які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб. Які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного суд зробив правильний висновок про часткове задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає обставинам справи, постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий _____ О.М. Данілов

Судді _____ М.В. Мережко

_____ ОСОБА_8