Рішення № 55822498, 11.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.02.16р. Справа № 904/11210/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАЛІЗНИЧМАШТЕХКОМПЛЕКТ-УКРАЇНА", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область

до товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольський ливарно-механічний завод", м.Нікополь, Дніпропетровська область

про зобов'язання повернути майно та стягнути неустойку

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засдіання ОСОБА_1

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_2 - довіреність № 09/11 від 10.02.16р.; представник ОСОБА_3 - довіреність № б/н від 17.11.15р.; директор - ОСОБА_4;

від відповідача: представник ОСОБА_5 - довіреність № б/н від 20.08.15р.; представник ОСОБА_6 - довіреність № б/н від 21.12.15р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Залізничмаштехкомплект-Україна, м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Нікопольський ливарно-механічний завод, м.Нікополь, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про наступне:

- зобовязати відповідача повернути позивачу виробниче обладнання піч газову штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ, яка була предметом договору оренди №2501 від 25.01.2013р., що зафіксувати у підписаному сторонами акті прийому-передачі майна;

- стягнути з відповідача на користь позивача 46800,00грн. неустойки.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 25.12.2015р. за вих.№б/н ухвалою суду від 04.01.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 27.01.2016р.

За результатами судового засідання, яке відбулося 27.01.2016р. господарський суд розгляд справи відклав на 11.02.2016р.

Враховуючи, що відповідач у відзиві на позов під сумнів поставив право власності на піч газову, штовхаючу, серії „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ, господарський суд витребовував від сторін зокрема належні докази права власності на піч газову, штовхаючу, серії „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ.

З метою повного, об'єктивного, всебічного дослідження матеріалів справи господарський суд задовольнив клопотання відповідача про витребування доказів (в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України) та уповноважив на одержання таких доказів заінтересовану сторону, а саме представників товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольський ливарно-механічний завод" (53207, Дніпропетровська область, м.Нікополь, вул.Карла Лібкнехта, 169; ідентифікаційний код 37196329) ОСОБА_5 (довіреність від 20.08.2015р.) та ОСОБА_6 (довіреність від 21.12.2015р.).

02.02.2016р. з матеріалами справи ознайомився представник позивача ОСОБА_3

10.02.2016р. з матеріалами справи ознайомився представник відповідача ОСОБА_6

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 27.01.2016р. та явкою представників в судове засідання.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 27.01.2016р. та явкою представників в судове засідання.

11.02.2016р. позивач звернувся до суду з клопотання про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Того ж дня позивач просив суд залишити клопотання позивача про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу без розгляду.

Отже, клопотання позивача про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу залишити без розгляду.

11.02.2016р. представник позивача надав суду свої заперечення на ухвалу господарського суду про витребування доказів від 27.01.2016р.

Клопотання обґрунтовано тим, що, на думку позивача, господарський суд порушив принцип рівності та змагальності судового процесу.

Крім того, відповідач у своєму клопотанні про витребування доказів не зазначив жодної обставини, яка може бути підтверджена витребуваними документами.

Позивач також послався на пункт 3.2 постанови Національного банку України від 14.07.2006р. за №267 "Про затвердження Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці" та вказав, що банки зобов'язані виконувати рішення суду про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, у порядку, установленому законодавством України.

Позивач вказав, що на підставі ухвали суду про витребування доказів не можна отримати інформацію, яка становить банківську таємницю.

Дослідивши заперечення позивача на ухвалу господарського суду про витребування доказів від 27.01.2016р., господарський суд визнає їх необґрунтованими з огляду на те, що метою суду є встановлення істини.

Крім того рішення суду може бути викладено в формі ухвали.

В засіданні, яке відбулося 11.02.2016р. господарським судом оголошено перерву до 14 год. 15 хв.

За час перерви відповідач ознайомився з матеріалами справи та звернувся до суду з клопотання про розгляд справи колегіально.

Повноважні представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечують, просять суд відмовити в задоволенні позову.

Повноважні представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримують та наполягають на їх задоволенні в повному обсязі, проти колегіального розгляду справи заперечують, про що подали відповідну заяву.

Позивач надав додаткові докази в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відповідач вимоги ухвали суду про відкладення розгляду справи не виконав, дії щодо виконання ухвали суду про витребування додаткових доказів, які вважав потрібними для розгляду справи не вчинив.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 11.02.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

25.01.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Залізничмаштехкомплект-Україна (далі по тексту позивач, орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Нікопольський ливарно-механічний завод (далі по тексту відповідач, орендар) укладено договір оренди №2501 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування майно: виробниче обладнання - піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ (далі по тексту - майно).

Розташування майна за адресою: 53207, м.Нікополь, вул.К.Лібкнехта, 169 (пункт 1.2 договору).

Майно є власністю орендодавця (пункт 1.3 договору).

Вартість майна оцінюється сторонами у розмірі 3962960,00грн. (пункт 1.4 договору).

Майно передається в оренду для здійснення виробничої діяльності орендодавця (пункт 2.1 договору).

Строк оренди 12 місяців з моменту передачі майна (пункт 3.1 договору).

Приймання-передача майна, здійснюється за актом приймання-передачі (пункт 5.1 договору).

Повернення орендодавцю майна здійснюється за актом приймання-передачі (пункт 8.1 договору).

Сторони повинні здійснити передачу майна протягом 5 днів до закінчення строку оренди (пункт 8.2 договору).

Майно повинно бути передано орендарем та прийнято орендодавцем протягом пяти днів з моменту початку передачі (пункт 8.3 договору).

Майно вважається фактично переданим орендодавцю з моменту підписання акту приймання-передачі (пункт 8.4 договору).

Договір вступає в силу з 25.01.2013р. та діє до 31.12.2013р., але в іншому випадку до повного виконання сторонами зобовязань.

16.09.2013р. між сторонами укладено додаткову угоду №1.

30.12.2013р. між сторонами укладено додаткову угоду №2 в якій сторони дійшли згоди викласти пункти 3.1 та 10.1 договору у наступних редакціях:

„3.1. Строк оренди складає 24 місяця з моменту передачі майна.

„10.1. Договір вступає в силу з 25.01.2013р. і діє до 31.12.2014р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобовязань за договором.

30.12.2014р. між сторонами укладено додаткову угоду №2 в якій сторони дійшли згоди викласти пункти 3.1 та 10.1 договору у наступних редакціях:

„3.1. Строк оренди складає 35 місяців з моменту передачі майна.

„10.1. Договір вступає в силу з 25.01.2013р. і діє до 31.11.2015р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобовязань за договором.

31.12.2014р. між сторонами укладено додаткову угоду №4 в якій сторони дійшли згоди викласти пункт 4.1 договору в наступній редакції, а саме:

„4.1. Сумма орендної плати складає 780,00грн. без урахування НДС за один календарний день.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач передав відповідачу у строкове платне користування майно, а саме виробниче обладнання - піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ, що підтверджується актом №1 приймання-передачі майна за укладеним між сторонами договором.

Не маючи наміру продовжувати дію договору позивач направив на адресу відповідача лист від 16.11.2015р. про припинення дії договору 30.11.2015р.

В якості доказу направлення позивачем та отримання відповідачем листа від 16.11.2015р. про припинення дії договору до матеріалів справи долучено лист з описом вкладення, фіскальний чек та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Позивач повторно на адресу відповідача направив лист від 08.12.2015р. за вих.№09/118 в якому вимагав в строк до 10.12.2015р. передати за актом приймання-передачі майно.

В якості доказу направлення позивачем та отримання відповідачем листа від 16.11.2015р. про припинення дії договору до матеріалів справи долучено лист з описом вкладення, фіскальний чек.

Враховуючи, що відповідач обовязок щодо передачі майна не виконав позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист та повідомив наступне.

Відповідач звертає увагу суду, що піч газова, штовхаюча, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ, яка є предметом договору оренди була придбана у власність відповідача у позивача за договором №0108/Т-1 від 01.08.2011р. та повністю оплачена і отримана за актами приймання-передачі.

За результатами аналізу даних бухгалтерського обліку відповідача та виписок по рахунках відповідачем було здійснено оплату позивачу за піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ по договору №0108/Т-1 від 01.08.2011р. на загальну суму 10142300,00грн., що значно перевищує суму вартості майна зазначену в договорі оренди, а саме суму 3962960,00грн.

Відповідач звертає увагу суду, що піч газова, штовхаюча, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ на даний час перебуває на балансі відповідача і є основним засобом та не значиться у переліку орендованого майна.

Відповідач наголошує, що набув право власності на піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ, ще до дати укладання спірного договору оренди і таке право власності не припинялося.

На думку відповідача договір №0108/Т-1 від 01.08.2011р. фактично спростовує підстави позовних вимог.

Відповідач наголошує, що про існування договору оренди відповідачу стало відомо лише з одержання позову по даній справі.

Позивач надав власні заперечення на позицію відповідача та повідомив наступне.

Позивач звертає увагу на твердження відповідач, що згідно даних його бухгалтерського обліку та виписок по рахунку у банку ним було здійснено оплату позивачу за піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ на загальну суму 10142300,00грн., однак належних та допустимих доказів такого твердження суду не надає.

Позивач звертає увагу суду, що відповідач надав вибірку платежів, який не відображає повну картину руху коштів по господарському зобов'язанню.

Станом на 11.02.2015р. існує часткова оплата, здійснена відповідачем згідно договору поставки №0108/Т від 01.08.2011р. позивачу за піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ у сумі 3580000,00грн., але право власності на дане майно не перейшло, оскільки залишок заборгованості по оплаті за піч складає 1582206,56грн.

Твердження відповідача, на думку позивача, про повну оплату печі у сумі 10142300,00грн. не відповідає дійсності, оскільки відповідач умисно вибірково надає однобічну інформацію щодо руху коштів по рахунку відповідача згідно договору №0108/Т від 01.08.2011р., оскільки у цих же періодах відбувалося повернення сум відповідачу.

Згідно даних бухгалтерського обліку позивача (оборотно-сальдова відомість по рахунку 361) згідно договору поставки №0108/Т від 01.08.2011р. відповідачем було здійснено платежів на загальну суму 10567300,00грн., а позивачем було здійснено повернення авансових коштів відповідачу на загальну суму 6987300,00грн. Даний факт підтверджується банківськими виписками про повернення помилково перерахованих коштів за піч згідно договору №0108/Т від 01.08.2011р.

Відповідач заявив, що піч газова, штовхаюча, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ отримана ним за актами приймання-передачі, але належних доказів не надано.

Відповідач стверджує, що піч газова, штовхаюча, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ перебуває на балансі відповідача, є його основним засобом та не значиться у переліку орендованого майна, але таке твердження не доведено.

Відповідач стверджує, що набув право власності на піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ ще до дати укладання спірного договору оренди, тобто до 25.01.2013р., але ніяких доказів не надав.

Позивач наголошує, що сам факт існування договору поставки №0108/Т від 01.08.2011р., згідно якого, як стверджує відповідач, він набув право власності на спірне майно не підтверджує права власності на таке майно.

На підтвердження орендних відносин та факту передавання майна відповідачу позивачем надано всі первинні документи:

- договір оренди №2501 від 25.01.2013р. з додатками;

- акт приймання-передачі орендованого майна від 01.02.2013р.;

- акт здачі-приймання виконаних послуг за лютий 2013 року;

- акт здачі-приймання виконаних послуг за березень 2013 року;

- акт здачі-приймання виконаних послуг за квітень 2013 року;

- акт здачі-приймання виконаних послуг за травень 2013 року;

- акт здачі-приймання виконаних послуг за червень 2013 року;

- акт здачі-приймання виконаних послуг за липень 2013 року;

- акт здачі-приймання виконаних послуг за серпень 2013 року;

- банківські виписки про часткову оплату відповідачем орендних платежів від 15.03.2013р., від 12.04.2013р.; від 31.10.2013р.; від 04.11.2013р.; від 18.11.2013р. на загальну суму 847000,00грн.

Позивач вважає, що підпис уповноваженої на той час особи - керівника та відтиск печатки підприємства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції.

Здійснення часткової оплати за надані послуги в сумі 847000,00грн. свідчить про подальше схвалення правочину відповідачем.

Станом на 11.02.2016р. існує заборгованість відповідача зі сплати орендних платежів у сумі 1222624,00грн.

Твердження відповідача, що про існування договору оренди йому стало відомо лише з одержання позову спростовується матеріалами справи, а саме первинними документами, листом-попередженням від 16.11.2015р. про припинення 30.11.2015р. дії договору оренди №2501 від 25.01.2013р. та зобов'язання повернути предмет оренди, направлений відповідачу та отриманий ним 18.11.2015р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення та спростовує твердження відповідача про необізнаність щодо існування орендних правовідносин.

Посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень щодо керівника не може бути належним доказом, оскільки відповідно до постанови Верховного Суду України від 12.02.2014р., за змістом статті 61 Цивільного процесуального кодексу України тільки вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язкий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Позивачу стало відомо, що призначення нового директора відповідача - ОСОБА_7 та звільнення колишнього директора ОСОБА_8 оскаржується в судовому порядку учасниками відповідача та рішенням першої інстанції таке призначення визнано недійсним (справа №904/771/15).

Позивач стверджує, що спірне майно - піч газова, штовхаюча, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ є власністю саме позивача.

Даний факт підтверджується наступними документами:

- договором на поставку продукції №043-11 від 18.07.2011р., згідно якого позивачем було придбано у власність піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ;

- видаткова накладна №36 від 25.05.2012р.

Факт належності права власності на спірне майно позивачу перевірено нотаріусом при посвідченні договору застави №50213Z30 від 20.09.2013р., який укладено між позивачем та публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України".

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем та відповідачем на вимогу суду та з власної ініціативи в судове засідання, заслухавши повноважних представників позивача та відповідача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобовязання відповідача повернути позивачу виробниче обладнання піч газову штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ, яка була предметом договору оренди №2501 від 25.01.2013р., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Вимога про стягнення неустойки за період з 01.12.2015р. по 25.12.2015р. у сумі 46800,00грн. господарським судом визнана обґрунтованою, документально доведеною, такою, що не суперечить чинному законодавству України, а отже є такою, що підлягає задоволенню.

Розрахунок неустойки судом перевірено та визнано вірним.

Факт отримання відповідачем майна підтверджується матеріалами справи, а саме актом №1 приймання-передачі майна за укладеним між сторонами договором, що міститься в матеріалах справи, який підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача щодо повернення майна передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 10.1 договору (з урахуванням змін внесених додатковою угодою №4), строк повернення майна є таким, що настав.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення заборгованості перед позивачем за укладеним між сторонами договором оренди №2501 від 25.01.2013р.

Докази повернення майна відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів сплати позивачу відповідачем неустойки також не надано.

Відповідач звертає увагу суду, що піч газова, штовхаюча, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ, яка є предметом договору оренди була придбана у власність відповідача у позивача за договором №0108/Т-1 від 01.08.2011р. та повністю оплачена і отримана за актами приймання-передачі.

За результатами аналізу даних бухгалтерського обліку відповідача та виписок по рахунках відповідачем було здійснено оплату позивачу за піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ по договору №0108/Т-1 від 01.08.2011р. на загальну суму 10142300,00грн., що значно перевищує суму вартості майна зазначену в договорі оренди, а саме суму 3962960,00грн.

Позивач в свою чергу твердження відповідач в частині того, що згідно даних його бухгалтерського обліку та виписок по рахунку у банку ним було здійснено оплату позивачу за піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ на загальну суму 10142300,00грн. спростовує та звертає увагу суду, що відповідач надав вибірку платежів, який не відображає повну картину руху коштів по господарському зобов'язанню.

Станом на 11.02.2015р. існує часткова оплата, здійснена відповідачем згідно договору поставки №0108/Т від 01.08.2011р. позивачу за піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ у сумі 3580000,00грн., але право власності на дане майно не перейшло, оскільки залишок заборгованості по оплаті за піч складає 1582206,56грн.

Твердження відповідача про повну оплату печі у сумі 10142300,00грн. не відповідає дійсності, оскільки відповідач вибірково надає однобічну інформацію щодо руху коштів по рахунку відповідача згідно договору №0108/Т від 01.08.2011р., оскільки у цих же періодах відбувалося повернення сум відповідачу.

Згідно даних бухгалтерського обліку позивача (оборотно-сальдова відомість по рахунку 361) згідно договору поставки №0108/Т від 01.08.2011р. відповідачем було здійснено платежів на загальну суму 10567300,00грн., а позивачем було здійснено повернення авансових коштів відповідачу на загальну суму 6987300,00грн. Даний факт підтверджується банківськими виписками про повернення помилково перерахованих коштів за піч згідно договору №0108/Т від 01.08.2011р.

Проаналізувавши матеріали справи та докази надані сторонами господарський суд визнав твердження відповідача щодо набуття права власності на піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ на підставі договору поставки №0108/Т від 01.08.2011р. недоведеними та спростованими доказами наданими позивачем.

Відповідач звертає увагу суду, що піч газова, штовхаюча, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ на даний час перебуває на балансі відповідача і є основним засобом та не значиться у переліку орендованого майна.

Позивач звертає увагу суду, що твердження відповідача в частині того, що піч газова, штовхаюча, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ перебуває на балансі відповідача, є його основним засобом та не значиться у переліку орендованого майна належними доказами не доведено.

Проаналізувавши позиції сторін, матеріали справи та докази надані сторонами господарський суд визнав твердження відповідача в частині того, що піч газова, штовхаюча, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ перебуває на балансі відповідача, є його основним засобом та не значиться у переліку орендованого майна недоведеними належними доказами.

Відповідач наголошує, що набув право власності на піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ, ще до дати укладання спірного договору оренди і таке право власності не припинялося.

На думку відповідача договір №0108/Т-1 від 01.08.2011р. фактично спростовує підстави позовних вимог.

Позивач відносно тверджень відповідача в частині набуття права власності на піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ ще до дати укладання спірного договору оренди, тобто до 25.01.2013р. зазначив, що відповідачем на підтвердження вказаних обставин не надано жодних доказів.

Проаналізувавши позиції сторін, матеріали справи та докази надані сторонами господарський суд визнав твердження відповідача в частині того, що право власності на піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ останній набув ще до дати укладання спірного договору оренди і таке право власності не припинялося не доведено належними доказами.

Господарський суд погоджується з позицією позивача, що сам факт існування договору поставки №0108/Т від 01.08.2011р., згідно якого, як стверджує відповідач, він набув право власності на спірне майно не підтверджує права власності на таке майно.

Відповідач заявив, що піч газова, штовхаюча, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ отримана ним за актами приймання-передачі, але належних доказів не надано.

Відповідач наголошує, що про існування договору оренди відповідачу стало відомо лише з одержання позову по даній справі.

Твердження відповідача, що про існування договору оренди йому стало відомо лише з одержання позову спростовується матеріалами справи, а саме первинними документами, листом-попередженням від 16.11.2015р. про припинення 30.11.2015р. дії договору оренди №2501 від 25.01.2013р. та зобов'язання повернути предмет оренди, направлений відповідачу та отриманий ним 18.11.2015р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення та спростовує твердження відповідача про необізнаність щодо існування орендних правовідносин.

На підтвердження орендних відносин та факту передавання майна відповідачу позивачем надано всі первинні документи:

- договір оренди №2501 від 25.01.2013р. з додатками;

- акт приймання-передачі орендованого майна від 01.02.2013р.;

- акт здачі-приймання виконаних послуг за лютий 2013 року;

- акт здачі-приймання виконаних послуг за березень 2013 року;

- акт здачі-приймання виконаних послуг за квітень 2013 року;

- акт здачі-приймання виконаних послуг за травень 2013 року;

- акт здачі-приймання виконаних послуг за червень 2013 року;

- акт здачі-приймання виконаних послуг за липень 2013 року;

- акт здачі-приймання виконаних послуг за серпень 2013 року;

- банківські виписки про часткову оплату відповідачем орендних платежів від 15.03.2013р., від 12.04.2013р.; від 31.10.2013р.; від 04.11.2013р.; від 18.11.2013р. на загальну суму 847000,00грн.

Господарський суд визнає обґрунтованою позицію позивача, що підпис уповноваженої на той час особи - керівника та відтиск печатки підприємства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції.

Здійснення часткової оплати за надані послуги свідчить про подальше схвалення правочину відповідачем.

Посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень щодо керівника не може бути належним доказом, оскільки відповідно до постанови Верховного Суду України від 12.02.2014р., за змістом статті 61 Цивільного процесуального кодексу України тільки вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язкий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Право власності позивача на піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ підтверджується наступними документами:

- договором на поставку продукції №043-11 від 18.07.2011р., згідно якого позивачем було придбано у власність піч газову, штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ;

- видатковою накладною №36 від 25.05.2012р.

Факт належності права власності на спірне майно позивачу перевірено нотаріусом при посвідченні договору застави №50213Z30 від 20.09.2013р., який укладено між позивачем та публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України".

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 761 Цивільного кодексу України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Статтею 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 782 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Стаття 785 Цивільного кодексу України визначає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2436,00грн.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановами Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, від 23.11.2015р. по справі №904/2640/15, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Згідно пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 759, 761, 762, 763, 782, 795 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зобовязати товариство з обмеженою відповідальністю „Нікопольський ливарно-механічний завод (53207, Дніпропетровська область, м.Нікополь, вул.Карла Лібкнехта, буд.169; ідентифікаційний код 37196329) повернути товариству з обмеженою відповідальністю „Залізничмаштехкомплект-Україна (51922, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, вул.Костромська, буд.11; ідентифікаційний код 35759789) виробниче обладнання піч газову штовхаючу, серія „ТермоГаз ТО-25.108.6/950-ИЗ-Н-ОВ, яка була предметом договору оренди №2501 від 25.01.2013р., що зафіксували у підписаному сторонами акті прийому-передачі майна, видати наказ.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Нікопольський ливарно-механічний завод (53207, Дніпропетровська область, м.Нікополь, вул.Карла Лібкнехта, буд.169; ідентифікаційний код 37196329) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Залізничмаштехкомплект-Україна (51922, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, вул.Костромська, буд.11; ідентифікаційний код 35759789) 46800,00грн. (сорок шість тисяч вісімсот грн. 00 коп.) неустойки; 2436,00грн. (дві тисячі чотириста тридцять шість грн. 00 коп.) судового збору, видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

16.02.2016 року

Суддя ОСОБА_9