Рішення № 55822458, 08.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.02.16 Справа № 904/11239/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАКОРТ", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІОЛІТІ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості у розмірі 91414, 01 грн.

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. б/н від 04.01.16

від відповідача: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дакорт" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віоліті" про стягнення 84782, 40 грн. основної заборгованості, 4088, 14 грн. пені та 2543, 47 грн. відсотків за невиконання грошового зобов'язання.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 1/20 від 22.10.2015 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.01.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 25.01.2016.

Ухвалою суду від 25.01.2016 розгляд справи було відкладено на 08.02.2016.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, за адресою: 50008, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Тинка, 19, відповідно до витягу з ЄДРПОУ станом на 31.12.2015 (арк. с. 29-30), оскільки поштовий конверт (арк. с. 33) з ухвалою суду, який направлявся на вищезазначену адресу відповідача, повернувся з поштовою відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 08.02.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно зясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.10.015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дакорт" (далі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віоліті" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір № 1/20 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар, сплатити його вартість та своєчасно повертати тару у відповідності з умовами даного договору.

Згідно з п. 2.2 договору вид, асортимент, ціна та загальна вартість товару визначається у накладних, що є невід'ємними частинами цього договору.

Пунктом 3.6 договору встановлено, що датою передачі товару є дата підписання товарної накладної представником покупця.

Оплата за придбаний товар, який передається за даним договором, здійснюється покупцем у національні валюті України шляхом оплати готівкою через касу продавця (з оформлення приходно-касових документів), або перерахуванням грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, зазначеному у розділі 9 договору, здійснюється згідно специфікації.

22.10.2015 сторонами було складено та підписано специфікацію № 1 до договору, якої вони погодили поставку горошку зеленого ж/б 420 гр. на загальну суму 99744 грн. з ПДВ (арк. с. 11).

Також, у вищевказаній специфікації сторони погодили умови оплати товару: 15 % передплата за фактом поставки на склад покупця, 85 % відстрочка платежу протягом 21 календарного дня, за умови правильного оформлення оригіналів рахунку-фактури, видаткових та податкових накладних за фактично поставлений товар.

На виконання умов договору та специфікації до нього, позивач 27.10.2015 поставив, а відповідач прийняв, товар на суму 99744 грн., що підтверджується видатковою накладною № ДКР-160673, підписаною обома сторонами та скріпленою печатками підприємств (арк. с. 17).

Відповідач здійснив 15 % передплати вартості товару у розмірі 14961, 60 грн., що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку від 27.10.2015 (арк. с. 39-40).

Відповідно до умов специфікації № 1 до договору, строк оплати 85% вартості поставленого товару згідно накладною від 27.10.2015 № ДКР-160673 є таким, що настав.

Відповідач оплату 85 % вартості поставленого товару у розмірі 84782, 40 грн. не здійснив, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 84782, 40 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобовязання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленою видатковою накладною та не надано доказів повної його оплати на суму 84782, 40 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 84782, 40 грн.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 4088, 14 грн. за період з 18.11.2015 по 28.12.2015.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 5.2.1 договору у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від його вартості за кожен день прострочки платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 4088, 14 грн.

Також, позивачем нараховано відповідачу проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 28.11.2015 по 28.12.2015 у розмірі 2543, 47 грн. на підставі п. 5.2.2 договору.

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.2.2 договору у випадку затримки платежів за прийнятий товар більше 10 (десяти) календарних днів, покупець додатково до суми боргу сплачує продавцю процент за невиконані грошові зобов'язання у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожний день користування грошовими коштами продавця.

Відповідно до пункту 6 Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за II півріччя 2014, частиною 3 ст. 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений ст. 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст. 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення. Проценти за користування чужими грошовими коштами, нараховані на підставі договору за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання, за своєю правовою природою охоплюються визначенням пені (ст. 549 ЦК України). Одночасне стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання, та пені, обчисленої у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є подвійним стягненням пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. (Постанова Верховного суду України № 3-31гс14 від 01.07.2014 та Постанова Верховного суду України № 3-32гс14 від 01.07.2014).

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 2543, 47 грн. нарахованих на підставі п. 4.16 договору.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1333, 06 грн.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ст. 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік" від з січня 2015 встановлена мінімальна заробітна плата у розмірі 1218 грн.

Відповідно до п. п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Таким чином, судовий збір за подання позовної заяви про стягнення основного боргу у розмірі 84782, 40 грн., пені у сумі 4088, 14 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 2543, 47 грн., а всього 91414, 01 грн., повинен бути сплачений у сумі 1371, 21 грн., тоді як згідно квитанції № 112 від 28.12.2015 судовий збір сплачено у розмірі 1218 грн.

У пункті 2.23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 зазначено, що якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може, зокрема, стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК України.

Враховуючи викладене, сума недоплаченого судового збору у розмірі 153, 21 грн. підлягає стягненню з позивача в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віоліті" (50008, Дніпропетровська область, м. Кривиі Ріг, вул. Тинка, 19; ідентифікаційний код 39572050) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дакорт" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, буд. 74-а, оф. 2; ідентифікаційний код 36394005) основний борг у розмірі 84782, 40 грн., пеню у сумі 4088, 14 грн. та 1333, 06 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дакорт" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, буд. 74-а, оф. 2; ідентифікаційний код 36394005) в дохід Державного бюджету України до спеціального фонду Державного бюджету (одержувач: Управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 37989269, рахунок № 31214206783005 в ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, КБКД 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891) суму недоплаченого судового збору у розмірі 153, 21 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 15.02.2016

Суддя ОСОБА_2