Ухвала суду № 55822354, 11.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/11752/14-к Головуючий у І інстанції Левченко А. В.Провадження № 11/780/2/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 34 11.02.2016

УХВАЛА

Іменем України

11 лютого 2016 р. м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді : ОСОБА_1,

суддів : ОСОБА_2, ОСОБА_3,

з участю прокурора : ОСОБА_4,

засудженого: ОСОБА_5,

його захисника- адвоката: ОСОБА_6,

потерпілого: ОСОБА_7,

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора та засудженого ОСОБА_5 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2015 року, яким,

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_3, працюючого приватним підприємцем, раніше не судимого, проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_4, -

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на три роки шість місяців з позбавленням права керування транспортними засобами строком на два роки.

Вироком вирішена доля речових доказів.

В с т а н о в и л а :

Згідно оскаржуваного вироку, ОСОБА_8 29 листопада 2009 року близько 21 -00 год., керуючи технічно справним автомобілем марки «Мерседес -200 С» державний номер НОМЕР_1, який йому належить на праві приватної власності та, рухаючись зі швидкістю більше 100 км/год по автошляху Бортниці Рогозів Бориспільського району Київської області в напрямку з с. Ревне до с. Мартусівка, на заокругленні дороги ліворуч, грубо порушуючи п.п. 1.5., 2.3 «б», 2.9 «а», 12.1 ПДР України та не вибравши безпечної швидкості руху, не впоравшись з керуванням автомобіля, виїхав за межі проїзної, частини дороги на праве узбіччя, де допустив зїзд вказаного автомобіля, виїхав за межі проїзної частини дороги на праве узбіччя, де допустив зїзд вказаного автомобіля в кювет від чого відбулось його перекидання, внаслідок чого пасажир автомобіля потерпілий ОСОБА_9, який знаходився на задньому сидінні отримав тілесні ушкодження у вигляді забою м'яких тканин обличчя, саден обличчя, струсу головного мозку, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, у вигляді закритого перелому правої стегнової кістки на межі середньої та нижньої третини та перелому лівої плечової кістки в середній третині, які відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також у вигляді закритої травми грудної клітини із забоєм обох легень та серця, що супроводжувались явищами, загрозливими для життя, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, а пасажир автомобіля потерпілий ОСОБА_10, який знаходився на передньому пасажирському сидінні отримав легкі тілесні ушкодження у вигляді саден голови та обличчя зліва, саден передніх поверхонь обох колінних суглобів та тяжкі тілесні ушкодження у вигляді синців передньої поверхні грудної клітини, множинних двобічних переломів ребер, перелому груднини, травматичного розриву серця, крововиливів в прикореневих та міждолевих відділеннях легень з розривом плеври, розриву тканин нижньої долі правої легені, крововиливів у звязках печінки та розтрощення правої долі печінки, від яких настала смерть останнього.

В апеляції прокурор просить вирок щодо ОСОБА_5 скасувати у частині призначеного покарання у звязку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину і особі засудженого. Постановити свій вирок, яким призначити покарання ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК Україниу у виді 4 років позбавлення волі з позбавленям права керування транспортними засобами на 3 роки. Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що раніше, вироком по вказаній кримінальній справі від 23.12.2011 р. ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки. Зазначений вирок скасований ухвалою апеляційного суду від 20.06.2013р. у звязку з неповнотою судового слідства, а справу направлено на новий судовий розгляд, та не вказувалось про невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого. Однак, вироком 09.11.2015 р. ОСОБА_5 у порушення вимог ст. 374 КПК України призначено більш м'яке покарання, ніж вироком від 23.12.2011 р.

В апеляції засуджений ОСОБА_8 просить вирок щодо нього змінити та помякшити призначене покарення як таке, що не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого, у тому числі шляхом зміни кваліфікації злочину і застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин, на таке, що не повязане з позбавленням волі. У випадку відсутності підстав чи повноважень апеляційної інстанції для задоволення вищезазначених вимог, вирок щодо нього скасувати, а справу передати на новий розгляд до Бориспільського міськрайонного суду Київської області в іншому складі суду. Обґрунтовуючи свою апеляцію засуджений ОСОБА_8 вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги покази лікарів ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які покази, що у ОСОБА_5 ознак спяніння не було. Якби такі ознаки мали місце, то вони б були зафіксовані у метичній картці. Крім того, матеріали справи не містять медичної довідки, що він на момент ДТП перебував в стані алкогольного спяніння. Тому, на думку ОСОБА_5, законним та правосудним щодо нього було б покарання із застосуванням ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідача, прокурора та потерпілого, які підтримали апеляційні вимоги прокурора, що брав участь у суді першої інстанції, засудженого та його захисника, котрі підтримали апеляційні вимоги ОСОБА_5 стосовно виключення обтяжуючої покарання обставини та обрання ОСОБА_14 покарання не повязаного з позбавленням волі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів апеляцію прокурора залишає без задоволення, а апеляцію засудженого задовольняє частково, з наступних підстав.

Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_5 у зазначених у вироку злочинних діях та правильність юридичної кваліфікації скоєного ним за ч. 2 ст. 286 КК України ніким не оспорюється, тому колегія суддів згідно з ст. 365 КПК України в ред. 1960 року перевіряє вирок в межах апеляційних скарг, тобто стосовно призначеного ОСОБА_5 покарання та обтяжуючої покарання обставини скоєння злочину в стані алкогольного спяніння. Ніяких інших клопотань під час апеляційного розгляду учасники судового засідання не заявляли.

Як вбачається із вироку, призначаючи покарання засудженому, суд врахував, що ОСОБА_8 скоїв тяжкий злочин за обтяжуючої покарання обставини в стані алкогольного спяніння, взяв до уваги думку потерпілого ОСОБА_7 про необхідність реального позбавлення волі винного, а тому прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_5 неможливе без ізоляції від суспільства. Беручи до уваги, що ОСОБА_8 не усвідомив ступінь і характер скоєного, суд першої інстанції також обрав йому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

На виконання ухвал судів касаційної та апеляційної інстанцій про передчасність висновків суду першої інстанції щодо перебування ОСОБА_5 у стані алкогольного спяніння в момент вчинення злочину та неповноти і неналежної оцінки всіх доказів, Бориспільський міськрайонний суд у вироку від 09 листопада 2015 року усунув допущену раніше неповноту досудового і судового слідства, допитавши як потерпілого ОСОБА_9, свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, що підтвердили факт вживання ОСОБА_5 алкогольних напоїв так і свідка ОСОБА_18, який не бачив, щоб ОСОБА_8 пив спиртні напої, а також свідків медичних працівників ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_12, котрі контактували з ОСОБА_5 та не виявили у нього ознак спяніння.

Проте, усунувши неповноту судового слідства, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, необґрунтовано визнав покази свідків ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_12 недостовірними і недопустимими, оскільки названі медичні працівники раніше потерпілого і підсудного не знали, з ОСОБА_5 в медичному закладі контактували вперше і пояснили в суді, що в разі перебування останнього у стані алкогольного спяніння зробили б відповідний запис у медичній картці, але зазначених ознак у ОСОБА_5 не було.

Беручи до уваги, що свідки з боку потерпілого стверджують про вживання спиртного ОСОБА_5, при цьому самі знаходилися в стані алкогольного спяніння і що вони вживали спиртні напої бачив свідок ОСОБА_18, котрий, в свою чергу, не бачив, щоб ОСОБА_8 пив спиртні напої; свідки-лікарі не підтвердили факт перебування останнього в стані алкогольного спяніння; будь-які медичні документи про факт вживання алкогольних напоїв ОСОБА_5 відсутні, тобто безспірних доказів про перебування засудженого в стані алкогольного спяніння в момент ДТП не здобуто і перечень їх вичерпано, то колегія суддів виключає із вироку обтяжуючу покарання винного обставину скоєння злочину в стані алкогольного спяніння. Тим більше, що суд першої інстанції при описанні злочину лише послався на порушення ОСОБА_5 п. 2.9 «а» ПДР України, вказавши що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного спяніння або перебувати під впливом наркотичних чи токсичних речовин, а в якому конкретно стані перебував ОСОБА_8 в момент скоєння необережного злочину, судом не конкретизовано.

Таким чином, задовольнивши апеляцію ОСОБА_5 про виключення із обвинувачення обтяжуючої покарання обставини, колегія суддів залишає без задоволення його апеляцію стосовно основного і додаткового покарання, оскільки вирок суду першої інстанції в цій частині відповідає вимогам ст. 65 КК України. Цей висновок апеляційний суд обґрунтовує тим, що ОСОБА_8 дійсно вперше притягується до кримінальної відповідальності за необережний злочин, позитивно характеризується, має малолітню дитину. Але внаслідок хоча і необережного, але тяжкого злочину настали тяжкі наслідки у виді заподіяння одному потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, а другий потерпілий від отриманих в ДТП тілесних ушкоджень загинув, тому підстав для помякшення покарання колегія суддів не знаходить.

Що стосується апеляції прокурора, то вона не підлягає до задоволення, так як суд першої інстанції не порушив вимог ч. 2 ст. 375 КПК України в ред. 1960 року, оскільки вирок скасовано не у звязку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин та посилення покарання, тому обране в межах санкції закону як основне так і додаткове покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, яке не є явно несправедливим внаслідок м'якості в контексті ст. 372 КПК України в ред.. 1960 року.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України в редакції 1960 року, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляцію прокурора залишити без задоволення, а апеляцію засудженого задовольнити частково. Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2015 року щодо засудженого за ч. 2 ст. 286 КК України ОСОБА_5 змінити.

Виключити із вироку грубе порушення ОСОБА_5 п. 2.9 «а» ПДР України та обтяжуючу його покарання обставину вчинення злочину в стані алкогольного спяніння.

В решті вирок залишити без змін.

Судді: