Рішення № 55821670, 09.02.2016, Миронівський районний суд Київської області

09.02.2016 Єдиний унікальний № 371/1976/15-ц

Миронівський районний суд Київської області

ЄУН 371/ 1976 /15-ц

Провадження № 2/371/ 47 /16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2016 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Поліщука А.С.,

при секретарі Харченко І.С.,

за участі

позивача ОСОБА_1;

представника позивача ОСОБА_2,

представника Миронівської

центральної районної лікарні ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миронівської центральної районної лікарні, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору головний лікар ОСОБА_4, про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

До Миронівського районного суду Київської області із вищевказаним позовом звернулася ОСОБА_1 та просила суд:

визнати її звільнення з роботи за пунктом 7 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) незаконним та поновити на роботі Миронівської центральної районної лікарні Київської області на посаді інструктора з лікувальної фізкультури;

стягнути з Миронівської центральної районної лікарні на її користь заборгованість по заробітній платі за жовтень 2015 року;

стягнути з Миронівської центральної районної лікарні на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 жовтня 2015 року по дату постановлення рішення;

стягнути з Миронівської центральної районної лікарні на її користь компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 10000 гривень.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала порушенням відповідачем під час її звільнення вимог ч. 3 ст. 40 та ч. 1 ст. 43 КЗпП України.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги в частині:

визнання звільнення позивача з роботи за пунктом 7 статті 40 КЗпП України незаконним та поновлення її на роботі в Миронівській центральній районній лікарні на посаді інструктора з лікувальної фізкультури;

стягнення з Миронівської центральної районної лікарні на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 жовтня 2015 року по дату постановлення рішення.

Щодо решти позовних вимог, позивач та її представник просили суд залишити їх без розгляду.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 09 лютого 2016 року позов в частині стягнення з Миронівської центральної районної лікарні на користь позивача заборгованості по заробітній платі за жовтень 2015 року та компенсації за заподіяну моральну шкоду у розмірі 10000 гривень залишено без розгляду.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні.

Свої заперечення обґрунтовував тим, що позивач була звільнений законно, про те, що вона в день звільнення перебувала на стаціонарному лікуванні головному лікарю Миронівської центральної районної лікарні в момент звільнення відомо не було.

ОСОБА_4, будучи належним чином повідомлений про час та дату судового розгляду, в судове засідання 09 лютого 2016 року не зявився, про причини неявки не повідомив, а тому відповідно до ст. 169 ЦПК України, його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, покази свідків, дослідивши позовну заяву, додані до неї документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач згідно наказу Миронівської центральної районної лікарні Київської області від 01 жовтня 1996 року була зарахована на посаду медичної сестри дитячого відділення Миронівської центральної районної лікарні.

Наказом Миронівської центральної районної лікарні від 01 листопада 2012 року № 133-к, позивача переведено на посаду інструктора з лікувальної фізкультури Миронівської центральної районної лікарні.

Відповідно до наказу Миронівської центральної районної лікарні від 20 жовтня 2015 року № 142-к, позивача 19 жовтня 2015 року звільнено з посади інструктора ЛФК Миронівської центральної районної лікарні у звязку з появою на роботі в нетверезому стані.

Тобто, позивач відповідно до вказаного наказу звільнений з 19 жовтня 2015 року на підставі п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за появу на роботі в нетверезому стані.

Стаття 40 КЗпП України визначає підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Частина 3 ст. 40 КЗпП України містить імперативну норму, відповідно до якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Аналізуючи зміст ч. 3 ст. 40 КЗпП України суд приходить до висновку, що роботодавець не має права звільняти працівника у період тимчасової непрацездатності цього працівника, навіть при наявності підстав, зазначених у п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Зазначена позиція відповідає висновку Верховного суду України, зробленого в п. 17 Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Відповідно до вказаного висновку, правило про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст.40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства проводиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Як встановлено під час розгляду справи, позивач з 19 жовтня 2015 року (день звільнення) по 26 жовтня 2015 року знаходилася на стаціонарному лікуванні в Миронівській центральній районній лікарні, про що свідчить довідка Миронівської центральної районної лікарні від 26.10.2015 року (а.с. 10).

Факт перебування позивача 19 жовтня 2015 року на стаціонарному лікуванні також підтверджується копією медичної картки стаціонарного хворого № 5538 (а.с. 8).

Тобто, в день звільнення позивач, внаслідок захворювання, перебувала у непрацездатному стані та проходила стаціонарне лікування, а тому розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим.

Під час розгляду справи представник відповідача не надав доказів, які б спростовували факт перебування позивача на стаціонарному лікуванні у період з 19 жовтня по 26 жовтня 2015 року.

За таких обставин суд приходить до висновку, що звільнення позивача з посади інструктора з ЛФК Миронівської центральної районної лікарні, згідно наказу Головного лікаря лікарні від 20 жовтня 2015 року №142-к, здійснено з порушенням норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України, а отже є незаконним.

Крім того, суд вважає, що позивач була звільнена з порушенням процедури, встановленої ч. 1 ст. 43 КЗпП України, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Тобто, Миронівська центральна районна лікарня мала право звільнити позивача з 19 жовтня 2015 року на підставі п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, виключно при наявності попередньої згоди первинної профспілкової організації, членом якої вона є.

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивач є членом Миронівської районної організації профспілки працівників охорони здоровя. 20 жовтня 2015 року профспілковим комітетом Миронівської районної організації профспілки працівників охорони здоровя надано Миронівській центральній районній лікарні згоду на звільнення позивача (тобто на другий день після звільнення).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач, звільняючи позивача з 19 жовтня 2015 року, не мав на це попередньої згоди Миронівської районної організації профспілки працівників охорони здоровя, оскільки остання надала згоду на звільнення лише 20 жовтня 2015 року.

Згідно з ст. 36 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх об'єднання, здійснюючи представництво та захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів, повинні додержуватися Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів.

Таким чином, профспілковий комітет Миронівської районної організації профспілки працівників охорони здоровя, під час розгляду питання про надання відповідачу згоди на звільнення позивача зобовязаний був додержуватися Конституції України та законів України.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат.

Тобто, Миронівська районна організація профспілки працівників охорони здоровя мала право розглянути питання про надання відповідачу згоди на розірвання з позивачем трудового договору за участі позивача. Без участі позивача вона мала право розглядати дане питання лише за її письмовою заявою.

Як встановлено в судовому засіданні з показів свідка ОСОБА_5, яка є головою Миронівської районної організації профспілки працівників охорони здоровя, 20 жовтня 2015 року свідок особисто намагалась повідомити позивача про засідання профспілкового комітету, щодо розгляду питання про надання згоди на її звільнення, але у звязку із тим, що позивач не відповідала на телефонні дзвінки, повідомити їй про це засідання не вдалося. Свідок не знала вимог ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» щодо обовязкової участі позивача у розгляді питання про надання згоди на її звільнення, а тому засідання профспілкового комітету було проведено без участі позивача.

Таким чином, судом встановлено, що згода Миронівської районної організації профспілки працівників охорони здоровя від 20 жовтня 2015 року на звільнення позивача за п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України була надана з порушенням вимог ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а отже отримана відповідачем не законно.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Керуючись вимогами ч. 1 ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги протокол профспілкового комітету Миронівської районної організації профспілки працівників охорони здоровя від 20 жовтня 2015 року № 16 (а.с. 38).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що звільнення позивача 19 жовтня 2015 року з посади інструктора з ЛФК Миронівської центральної районної лікарні здійснено без попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є позивач, а отже з порушенням вимог ч. 1 ст. 43 КЗпП України.

У разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (ч. 1 ст. 235 КЗпП України).

Оскільки позивача звільнена незаконно, то вона повинна бути поновлена судом на роботі на посаді інструктора з лікувальної фізкультури Миронівської центральної районної лікарні.

Позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 жовтня 2015 року по дату постановлення рішення, підлягає задоволенню лише в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20 жовтня 2015 року по 09 лютого 2015 року (дату постановлення рішення), виходячи з наступного.

Позивача звільнено з посади інструктора з лікувальної фізкультури Миронівської центральної районної лікарні 19 жовтня 2015 року.

Згідно з ст. 241-1 КЗпП України строки припинення трудових прав та обовязків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29.07.93 р. № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110, «днем звільнення вважається останній день роботи».

Тобто останнім робочим днем позивача є 19 жовтня 2015 року (дата звільнення).

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки останнім днем роботи позивача в Миронівській центральній районній лікарні є 19 жовтня 2015 року, то першим днем вимушеного прогулу є 20 жовтня 2015 року, і саме з цього дня починається період з якого позивачу слід виплачувати середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Враховуючи викладене, на підставі ч. 3 ст. 40, ч. 1 ст. 43, ст. ст. 235, 241-1 КЗпП України, ст. ст. 36, 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29.07.93 р. № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110, керуючись ст. ст. 1-3, 8, 10, 15, 57-60, 208-209, 212-215, 218, 222-223, 292, 294, 296 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати звільнення 19 жовтня 2015 року ОСОБА_1 з посади інструктора ЛФК Миронівської центральної районної лікарні (ідентифікаційний код 01994149) за пунктом 7 статті 40 Кодексу законів про працю України незаконним та поновити її на цій посаді.

3.Стягнути з Миронівської центральної районної лікарні (ідентифікаційний код 01994149) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 жовтня 2015 року по 09 лютого 2016 року.

4.В задоволені решти позову відмовити.

5.Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Миронівський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

6.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

7.Повний текст рішення виготовлено 15 лютого 2016 року.

Суддя підпис ОСОБА_6

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя А.С. Поліщук