Рішення № 55807062, 01.02.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/113/15 Головуючий у 1 інстанції: Государський А.В.

Провадження № 22-ц/783/144/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Р. В.

Категорія: 20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Савуляка Р.В.,

суддів: Бермеса І.В., Мусіної Т.Г.,

за участі секретаря: Фейір К.О.,

з участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, ОСОБА_6, представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_33, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_32, Публічне акціонерне товариство "ОТП ОСОБА_11", ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, довіреності та витягу про реєстрацію права приватної власності, відшкодування моральної шкоди, витрат на правову допомогу, -

ВСТАНОВИЛА:

29 травня 2007 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у якому просив:

частково скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_6;

частково скасувати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1;

визнати недійсною довіреність від 27 лютого 2006 року від імені ОСОБА_12 (т.1 а.с.2-4).

Позивач під час розгляду справи неодноразово уточнював вимоги згідно заяв від:

01 жовтня 2007 року (т.1 а.с.28-30), 26 жовтня 2007 року (т.1 а.с.36), 29 липня 2010 року (т.3 а.с.155-157), 08 вересня 2011 року (т.2 а.с.37-44), 14 вересня 2011 року (т.2 а.с.53-54), 04 листопада 2011 року (т.2 а.с.123-125; 128-129; 136-137), 22 листопада 2011 року (т.2 а.с.154-161), 29 листопада 2011 року (т.2 а.с.172-176), 09 грудня 2011 року (т.2 а.с.196-198), 22 жовтня 2012 року (т.3 а.с.80; 82-84; 85-87; 88-90; 91-92; 93-94; 95-96; 97-98; 140-147; 142; 153; 169;), 21 січня 2013 року (т.3 а.с.274), 18 квітня 2013 року (т.5 а.с.61-63), 19 квітня 2013 року (т.4 а.с.40-41), 15 травня 2013 року (т.4 а.с.130-131; т.5 а.с.76-77), 03 липня 2013 року (т.4 а.с.145-146), 02 жовтня 2013 року (т.4 а.с.246-249), 18 жовтня 2013 року (т.5 а.с.22-28), 20 лютого 2014 року (т.6 а.с.52-54;59-60), 07 травня 2014 року (т.6 а.с.119-123; 124-125), 16 вересня 2014 року (т.6 а.с. 209-212; 215-216; 218-222; 225-228; 231-232; 234-235; 237-239), 24 листопада 2014 року (а.с.82-84; 85-88; 89-90), 25 листопада 2014 року (т.7 а.с.96), 28 листопада 2014 року (т.7а.с.93), 09 грудня 2014 року (т.7 а.с. 48-51; 52-54; 55-57; 58-59); 19 січня 2015 року (т.7 а.с.141-144), 16 березня 2015 року (т.7 а.с.187), 22 червня 2015 року (т.8 а.с.41), 19 листопада 2015 року (т.8 а.с.259), 10 грудня 2015 року (т.9 а.с.2-4; 6), 17 грудня 2015 року (т.9 а.с.9), 11 січня 2016 року (т.9 а.с.36;48-50), 21 січня 2016 року (т.9 а.с.52), та в остаточних вимогах просив:

визнати недійсною та скасувати довіреність від 27 лютого 2006 року, посвідчену від імені ОСОБА_12 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_33, зареєстровану в реєстрі довіреностей за №459;

визнати недійсним та скасувати договір від 13 червня 2006 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_32;

скасувати витяг №10962361 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_6;

стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 300 000 гривень моральної шкоди;

стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 85 000 гривень на правову допомогу та судовий збір в сумі 1092 гривень 92 коп. (т.9 а.с.52);

визнати недійсним в цілому договір іпотеки №РМL 601/042/2006 від 13 червня 2006 року, укладений між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1, згідно кредитного договору №МL 601/029/2006 від 11 червня 2006 року, укладеного між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_6 на суму 50 000 доларів США;

винести та скерувати в порядку ст.211 ЦПК України окремі ухвали по кожній окремо взятій його заяві про злочин.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про прийняття до розгляду його додаткових вимог про визнання недійсним в цілому договору іпотеки №РМL 601/042/2006 від 13 червня 2006 року укладеного між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 згідно кредитного договору №МL 601/029/2006 від 11 червня 2006 року укладеного між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_6 на суму 50 000 доларів США (т.8 а.с.82).

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано недійсною та скасовано довіреність від 27.02.2006 року, посвідчену від імені ОСОБА_12 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_33., зареєстровану в реєстрі довіреностей за №459;

Визнано недійсним та скасовано договір від 13.06.2006 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_32

Скасовано Витяг №10962361 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_6;

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 75 000 грн. витрат на правову допомогу;

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 363, 67 грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 363,67 грн. судового збору.

В решті вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_2 моральної шкоди, визнання недійсним в цілому іпотечного договору № PML 601/042/2006 від 13.06.2006 року та винесення окремих ухвал по кожній окремо взятій заяві про злочин.

Рішення суду також оскаржили ОСОБА_4 та ОСОБА_6

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 посилається на те, що дії відповідачів та тривалий процес розгляду справи призвели до моральних страждань його довірителя, погіршення стану здоров'я та смерті дружини - ОСОБА_15, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року від інфаркту.

Позбавлення позивача його прав та законних інтересів на майно, крадіжки коштовного майна з батьківської квартири у 2006 році, незаконне відчуження ОСОБА_4 - покупцю ОСОБА_6 батьківської квартири всупереч його волі та волі його батька ОСОБА_12, ненадання ОСОБА_4 медичної допомоги батькам, перешкоджання ОСОБА_4 у наданні батькові психіатричної допомоги (відмова доставити батька для проведення психіатричної експертизи) згідно ухвал суду, призвели до того, що він (позивач) з 26 червня 2006 року по 07 липня 2006 року перебував на стаціонарному лікуванні і лікувався від гіпертонічного кризу.

Суд в оскаржуваному рішенні не обґрунтував відмови позивачу щодо стягнення на його корить моральної шкоди.

У суді першої інстанції він неодноразово подавав заяви про збільшення позовних вимог, в тому числі додатково просив визнати недійсним в цілому іпотечний договір №РМL 601/042/2006 від 13 червня 2006 року укладений між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1, згідно кредитного договору №МL 601/029/2006 від 11 червня 2006 року, укладеного між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_6 на суму 50 000 доларів США, оскільки на момент підписання іпотечного договору з Банком, ОСОБА_6 не мав витягу про реєстрацію за ним права власності на вищевказану квартиру.

Суд першої інстанції безпідставно не прийняв до розгляду дану вимогу ОСОБА_2, чим порушив його права.

Суд, визнаючи недійсним та скасовуючи як Довіреність, так і Договір купівлі -продажу, а також реєстрацію права власності на квартиру ОСОБА_6, встановив наявність порушень особами, які вчиняли такі правочини, однак не було винесено окремих ухвал щодо:

1. приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_32., при посвідченні договору купівлі - продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 від 13 червня 2006 року, при посвідченні 13 червня 2006 року заяви, підписаної ОСОБА_4, про отримання ОСОБА_16 та ОСОБА_12 від ОСОБА_6 повного розрахунку за продану квартиру в сумі 340875 грн., що еквівалентно 67500 доларів США;

2. приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_33., при посвідченні нею Довіреності від 27 лютого 2006 року, яку від імені ОСОБА_12 підписала ОСОБА_17;

3. ОСОБА_18 та ОСОБА_19, за завідомо неправдиві показання з приводу дійсного стану здоров'я ОСОБА_12 у період з липня 2006 року до часу смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_4 року;

4. ОСОБА_4, ОСОБА_19, адвоката ОСОБА_20, ОСОБА_17, ОСОБА_11, ОСОБА_21, за ненадання медичної допомоги ОСОБА_12, свідоме залишення останнього без допомоги в небезпечному для життя стані;

5. ОСОБА_4, ОСОБА_19, ОСОБА_6, ОСОБА_21, у зв'язку із викраденням останніми майна із квартири, яка належала ОСОБА_12;

6. ОСОБА_4, ОСОБА_19, адвоката ОСОБА_20, за перешкоджання ними виконання ухвали Галицького районного суду м. Львова, щодо перешкоджання ними доставлення на судову-психіатричну експертизу ОСОБА_12;

7. ОСОБА_6, ОСОБА_7, нотаріуса ОСОБА_32., а також працівників Райффайзенбанк Україна - ОСОБА_22 та ОСОБА_23 при посвідченні договору іпотеки 13 червня 2006 року;

8. ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, нотаріуса ОСОБА_32., ОСОБА_16 (мати позивача) за підроблення, використання та виготовлення фальшивого договору купівлі - продажу квартири від 13 червня 2006 року;

9. ОСОБА_4, ОСОБА_17, нотаріуса ОСОБА_33. за підроблення виготовлення та використання фальшивої довіреності від 27 лютого 2006 року від імені ОСОБА_12;

10. ОСОБА_4, за зникнення п'яти аркушів з історії хвороби №5539-04 ОСОБА_12;

Просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів на його користь моральної шкоди, визнання недійсним в цілому іпотечного договору № PML 601/042/2006 від 13.06.2006 року та винесення окремих ухвал по кожній окремо взятій про злочин скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що при поступленні на лікування 02 липня 2004 року ОСОБА_12 було поставлено діагноз - «наростаюча деменція», а після більш детальному огляді черговим лікарем - дементний синдром.

Дементний синдром був поставлений батькові виключно в час його перебування у КЗ ЛОКПЛ в період з 02 липня 2004 року по 16 вересня 2006 року.

У подальшому, такий діагноз фахівцями вже не фіксувався, що підтверджено результатами огляду невропатолога від 12 січня 2006 року та заключення ЛКК від 10 липня 2006 року.

Всупереч цьому, експерти у мотивувальній частині висновку первинної експертизи зазначили, що з 2004 року батько страждав судинною деменцією з періодичними психотичними розладами, а експерти у мотивувальній частині повторної експертизи вказали, що в 2004 році батьку був встановлений діагноз «деменція» і з цього часу він виявляв ознаки органічного ураження головного мозку судинного ґенезу (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, дисциркуляторна енцефалопатія) з деменцією.

У той же час, дисциркуляторна енцефалопатія - згідно клінічного протоколу - це повільно прогресуюче дифузне та вогнищеве ураження речовини головного мозку, обумовлене хронічними порушенням кровообігу або епізодами гострих порушень мозкового кровообігу. Загострення частіше за все розвивається на тлі атеросклерозу, гіпертонічної хвороби. Вказані обставини залишені поза увагою експертів і ними не надано висновку, яким чином вказана хвороба вплинула на поведінку батька станом на 27 лютого 2006 року (посвідчення довіреності).

Суд першої інстанції залишив поза увагою показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_24, ОСОБА_16, ОСОБА_19, ОСОБА_17, ОСОБА_11 (останній лікар психіатр), які не зауважували, щоб батько після виписки з лікарні у 2004 році проявляв симптоми психічного захворювання, як і покази свідка ОСОБА_25, завідувача відділення лікарні, де проходив курс лікування батько у 2004 році, який пояснив відмінність дементного синдрому від деменції.

Апелянт зазначає, що позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом у травні 2007 року, на той час батько був живим і помер більш як через два роки після подачі позову - ІНФОРМАЦІЯ_4 року, за життя батько не був визнаний недієздатним, а відтак мав право і можливість самостійно звернутись з позовом про визнання недійсною довіреності і договору, але не робив цього.

Тому довіреність, а відтак і договір купівлі-продажу на день звернення до суду не стосувалися інтересів ОСОБА_2

ОСОБА_2 не був стороною оскаржуваного договору, ані спадкоємцем чи опікуном ОСОБА_12

На момент звернення з позовом батько був живим і не висловлював вимогу повернення квартири. Більше того, його дії свідчать про те, що він схвалив укладення договору купівлі-продажу, так як після укладення договору батько разом з матір'ю виїхав у м. Рівне, де проживав у придбаній квартирі по АДРЕСА_2.

Відтак, з урахуванням вимог ст.241 ЦК України, укладення нею договору як представником з подальшим схваленням такого батьком створило для нього права та обов'язки продавця спірної квартири.

Спірну квартиру батьки набули в порядку приватизації, відтак їхні частки є рівними. Судом не здобуто доказів відсутності волевиявлення матері ОСОБА_16 на продаж квартири.

Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу, суд не застосував реституцію, безпідставно стягнув 75000 гривень за правову допомогу.

Просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 посилається на те, що суд першої інстанції обґрунтував своє рішення лише висновками посмертних експертиз від 22 липня 2011 року та 12 вересня 2012 року та невмотивовано залишив поза увагою ряд інших доказів, які спростовують дані висновки.

У висновку судово-психіатричної експертизи від 12 вересня 2012 року зазначено, що у 2004 році ОСОБА_12 був встановлений діагноз «деменція» і з цього часу він виявляв ознаки органічного ураження головного мозку судинного ґенезу, хоча документальні підтвердження таких висновків відсутні, а самі висновки спростовуються наявними у матеріалах справи показами свідків, у тому числі лікарями - психіатрами, які лікували ОСОБА_12, а в подальшому вели його спостереження.

Ще у 2001 році ОСОБА_12 склав заповіт, котрим все своє майно заповів ОСОБА_4, яка до смерті доглядала за ним та утримувала його.

Відтак, ОСОБА_2, не будучи спадкоємцем проданої квартири чи учасником оспорюваного договору купівлі-продажу, безпідставно звернувся до суду, хоча його права та інтереси не були порушеними.

На виконання вимог ст.241 ЦК України, для встановлення судом підстав, необхідних для визнання освоюваного договору недійсним, позивач не надав суду доказів того, що ОСОБА_12 заперечував проти відчуження спірної квартири ОСОБА_4 та у подальшому не схвалював цей правочин, відмовлявся від переїзду на постійне місце проживання до дочки у м.Рівне. Посилаючись на приписи ст.225 ЦК України суд дійшов висновку, який прямо суперечить цим приписам.

Відмітка «1/1» в графі «частка» витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно квартири за адресою: АДРЕСА_1, означає, що така квартира належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_12 та ОСОБА_16, тобто стосується обох співвласників.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані права і обтяження, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна, документи на підставі яких проведено державну реєстрацію прав. Невід'ємною складовою Державного реєстру прав є база даних про реєстрацію заяв і запитів та реєстраційні страви.

Дані про частку ОСОБА_16 у спірному майні - квартирі за адресою: АДРЕСА_1 внесені до державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Судом не надано доказів щодо відсутності згоди ОСОБА_16 на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 13 червня 2006 року.

Суд безпідставно позбавив його права власності - квартири за яку, у свій час, він заплатив суму еквівалентну 67 500 доларів США, хоча особа, що звернулася з позовом не була ані власником цього майна, ані його спадкоємцем, та необґрунтовано стягнув витрати на правову допомогу, які не підтверджені документально.

Просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на підтримання своєї апеляційної скарги та заперечення апеляційних скарг ОСОБА_4 та ОСОБА_6, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, ОСОБА_6 та представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на підтримання апеляційних скарг ОСОБА_4 та ОСОБА_6 і заперечення на апеляційну скаргу представника ОСОБА_26 - ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 слід відхилити, апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_6 - задовольнити, рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року скасувати частково на підставі п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на момент вчинення довіреності від 27 лютого 2006 року, посвідчену від імені ОСОБА_12, останній за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та ними керувати, що підтверджено ОСОБА_26 посмертної судово - психіатричної експертизи №715 від 22 липня 2011 року та ОСОБА_26 посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи №866 від 12 вересня 2012 року, що є підставою для визнання недійсною та скасування Довіреності, визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, від 13 червня 2006 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, скасування витягу №10962361 про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_6 на підставі ст.203, ч.1 ст.215, ст.225 ЦК України та стягнення витрат на правову допомогу в сумі 75 000 гривень на підставі ст.84 ЦПК України.

З таким висновком суду погодитися не можна із наступних підстав.

Судом та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_12 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та ОСОБА_16 (ІНФОРМАЦІЯ_2) на праві приватної спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1, яка складається з 2-х житлових кімнат та кухні, загальною площею 72,7 кв.м., житловою - 53,8 кв.м.

Право власності на квартиру ОСОБА_12 на ОСОБА_16 набули внаслідок її приватизації 12 червня 1994 року (т.1 а.с.14-16).

17 вересня 2001 року ОСОБА_12 склав заповіт, згідно якого все своє майно, в тому числі належну йому на праві власності частину квартири АДРЕСА_1, заповів своїй дочці ОСОБА_4 (т.1 а.с.167).

27 лютого 2006 року ОСОБА_12 довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_33., уповноважив ОСОБА_4 укладати від його імені усі дозволені законом угоди цивільно-правового характеру (т.1 а.с.8).

27 лютого 2006 року ОСОБА_16 довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_33., уповноважила ОСОБА_4 укладати від її імені усі дозволені законом угоди цивільно-правового характеру (т.1 а.с.9).

13 червня 2006 року відповідач ОСОБА_4, яка діяла від імені ОСОБА_12 та ОСОБА_16 на підставі зазначених довіреностей, відчужила спірну квартиру відповідачеві ОСОБА_6 за 67500 доларів США. (340875 гривень), з якої 88375 гривень (17500 доларів США) оплатив покупець, а суму, еквівалентну 50 000 доларів США, було оплачено за рахунок кредитних коштів (т.1 а.с.18).

13 червня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» (нині ПАТ «ОТП ОСОБА_11») та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №МL-601/029/2006 відповідно до умов якого ОСОБА_11 надав позичальнику кредит в сумі 50 000 доларів США на придбання нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1, з кінцевою датою повернення - 11 червня 2021 року (т.2 а.с.55).

В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №МL-601/029/2006, 13 червня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» (нині ПАТ «ОТП ОСОБА_11») та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки № РМL - 601/042/2006, за яким в іпотеку Банку була передана зазначена квартира (а.с.64-70).

Після відчуження ОСОБА_12 та ОСОБА_16 своєї квартири адресою: АДРЕСА_1, останні на пропозицію дочки, у кінці червня на почату липня 2006 року, виїхали у м. Рівне, де проживали до кінця життя у придбаній ОСОБА_4 квартирі по АДРЕСА_2.

Також у липні 2006 року (після виїзду батьків на постійне місце проживання у м. Рівне), ОСОБА_2 подав заяву до Галицького районного суду м. Львова про визнання ОСОБА_12 недієздатним та призначення його опікуном батька.

ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року у віці 96 років (т.1 а.с.150). Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть причиною смерті ОСОБА_12 є мозкова кома, церебральний атеросклероз (т.1 а.с.164).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 травня 2010 року заяву ОСОБА_2 про визнання недієздатним ОСОБА_12 залишено без розгляду (т.2 а.с.97 справа №2о-19/10).

Таким чином, за життя ОСОБА_12 не було визнано недієздатним.

На розгляді у Рівненському міському суді Рівненської області знаходилась цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту від 17 вересня 2001 року та зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування обов'язкової частки.

За рішенням апеляційного суду Рівненської області від 02 березня 2015 року, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року та ухвалою Верховного Суду України від 27 травня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_27 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_12 від 19 вересня 2001 року, як і в зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування обов'язкової частки (т.8 а.с.15-29; 30-36; 37-39).

Згідно з висновком посмертної судово - психіатричної експертизи від 22 липня 2011 року (акт №715), на момент підписання оспорюваної довіреності від 27 лютого 2006 року ОСОБА_12 страждав стійким хронічним захворюванням у формі розладу особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного ґенезу (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба) з наростаючим недоумством та за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т.2 а.с.29-33).

Згідно з висновком посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 12 вересня 2012 року (акт №866), ОСОБА_12 з 2004 року страждав на органічне ураження головного мозку судинного ґенезу (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, дисциркулярна енцефалопатія) з деменцією (шифр за МКХ-10: F01) і при підписанні довіреності (27 лютого 2006 року) за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т.3 а.с.60-62).

Відповідно до ч.1 ст.237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акту юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч.3 ст.237 ЦК).

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватись за довіреністю (ч.1 ст.244 ЦК).

У відповідності до ч.3 ст.244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами.

Як зазначено у ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Якщо ж схвалення не відбулось, то зазначений правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і за його позовом визнається недійсним на підставі ч.1 ст.241, ч.1ст.203, ч.1 ст.215, ст.239 ЦК України.

Відповідно до ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та /або не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'являти її опікун.

Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину.

На момент звернення ОСОБА_2 з даним позовом (29 травня 2007 року) його батько ОСОБА_12 був живим і не ставив перед судом вимоги про визнання недійсним договору купівлі - продажу, укладеного від його імені відповідачем ОСОБА_4

В установленому порядку за життя ОСОБА_12 не був визнаний недієздатним, а позивач не був призначений його опікуном.

З матеріалів, які досліджувались судом першої інстанції, також встановлено, що з липня 2006 року і до кінця життя ОСОБА_12 разом із дружиною ОСОБА_16 проживав у квартирі АДРЕСА_2, яким забезпечила їх дочка ОСОБА_4, після відчуження спірної квартири у м. Львові.

Не спростовано позивачем і той факт, що відповідач ОСОБА_4 до смерті батька доглядала та утримувала його.

Складаючи заповіт від 17 вересня 2001 року, ОСОБА_12 виявив свою тверду волю на розпорядженням власним майном на користь дочки ОСОБА_4, а не сина ОСОБА_2 і вказаний заповіт не був визнаним недійсним.

Дружина покійного ОСОБА_12 - ОСОБА_16 у своїх поясненнях у суді першої інстанції та власноручних листах наявних у матеріалах справи підтвердила, що відповідачка ОСОБА_4 продала спірну квартиру для того, щоб забрати їх у Рівне, забезпечила житлом і в подальшому доглядала за ними і це відповідає їх волі (т.1 а.с.124-126).

Таким чином, на виконання вимог ст.241 ЦК України, для встановлення судом підстав, необхідних для визнання оспорюваного договору недійсним, позивач ОСОБА_2 не надав суду жодного доказу в підтвердження того факту, що його батько ОСОБА_12 заперечував проти відчуження спірної квартири відповідачкою ОСОБА_4 та в подальшому не схвалював цей правочин, відмовлявся від переїзду на постійне місце проживання до доньки у м. Рівне тощо, оскільки сама по собі нікчемність або недійсність довіреності не може бути підставою для визнання недійсним договору, який укладений представником.

До таких висновків дійшов також Апеляційний суд Львівської області 03 липня 2013 року, скасовуючи рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2012 року по даній справі та відмовляючи у позові ОСОБА_2 і такі висновки не спростовані Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ в ухвалі від 04 грудня 2013 року при перегляді рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2012 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2013 року (т.4 а.с.202-207; т.5 а.с.193-195).

Переглядаючи рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 жовтня 2012 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2013 року, касаційний суд в ухвалі від 04 грудня 2013 року зазначив, що апеляційний суд ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, не дав належної правової оцінки висновкам посмертної судово-психіатричної експертизи від 22 липня 2011 року та комісійної судово-психіатричної експертизи від 12 вересня 2012 року, в яких категорично зазначено, що ОСОБА_12 при підписанні довіреності від 27 лютого 2006 року за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Суд не взяв до уваги, що хоч висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення такого правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У той же час, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визнання недійсною та скасування довіреності від 27 лютого 2006 року, договору купівлі - продажу від 13 червня 2006 року, скасування витягу №10962361 про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_6, не дав належної правової оцінки висновкам посмертної судово-психіатричної експертизи від 22 липня 2011 року та комісійної судово-психіатричної експертизи від 12 вересня 2012 року в сукупності з іншими доказами відповідно до статті 212 ЦПК України.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Як за значено у п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними №9 від 06 листопада 2009 року, судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї сторони. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дійсно, в матеріалах справи наявні два висновки посмертної судово-психіатричної експертизи від 22 липня 2011 року та комісійної судово-психіатричної експертизи від 12 вересня 2012 року, в яких категорично зазначено, що ОСОБА_12 при підписанні довіреності від 27 лютого 2006 року за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Зокрема, у висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 22 липня 2011 року, складеного експертами КЗ ЛОКПЛ зазначено, що на момент підписання довіреності 27 лютого 2006 року ОСОБА_2 страждав стійким хронічним психічним захворюванням у формі розладу особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного ґенезу (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба) з наростаючим недоумством та за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керуватися ними.

Із мотивувальної частини висновку убачається, що за життя ОСОБА_12 хворів рядом соматичних захворювань: ішемічною хворобою серця, гіпертонічною хворобою, а також церебральним атеросклерозом. Психічні розлади маніфестували у 2001 році: зниження пам'яті, порушенням сну дратівливістю, висловлював епізодичні маячні ідеї ревнощів стосовно дружини, часто блукав по місту. В подальшому, відмічались прояви у вигляді дратівливості, неврівноваженості, ослаблення пам'яті на поточні події, зниженням інтелекту, розсіяності, підвищеної і безпідставної конфліктності, нестійкості настроїв, ідей стосовно ревнощів щодо дружини. Такі симптоми є характерними для різних форм і стадій церебрального атеросклерозу. У 2004 році відмічалось значне погіршення, декомпенсація психічного стану, що проявлялась в різкому зниженні інтелектуально-мнестичних функцій та виникненні транзиторних психотичних розладів, які супроводжувались порушенням у мисленні, розладами сприйняття (галюцинаціями) та розладами свідомості, у зв'язку з чим був скерований та перебував на стаціонарному обстеженні і лікуванні в КЗ ЛОКПЛ з діагнозом: Церебральний атеросклероз, дементний синдром з розладами свідомості по типу потьмарення з маячними включеннями. Смерть ОСОБА_12 наступила згідно посмертного епікризу, внаслідок мозкової коми, яка розвинулась після перенесеного порушення мозкового кровообігу на фоні церебрального атеросклерозу, що також свідчить про наявність у ОСОБА_12 глибоких органічних змін мозку. Тому можна вважати, що ОСОБА_12 з кінця 2004 року, страждав судинною деменцією з періодичними психотичними розладами (т.2 а.с.29-32).

У висновку посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи №866 від 12 вересня 2012 року зазначено, що ОСОБА_12 з 2004 року страждав на органічне ураження головного мозку судинного ґенезу (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, дисциркулярна енцефалопатія) з деменцією (шифр за МКХ-10: F01) і при підписанні довіреності (27 лютого 2006 року) за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т.3 а.с.60-62).

У мотивувальній частині висновку експерти зазначили, що станом на 2004 рік ОСОБА_12 був встановлений діагноз «Деменція», враховуючи похилий вік підекспертного та клінічні особливості протікання даної групи захворювань, у комісії немає підстав вважати, що у ОСОБА_2 у подальшому могло наступити значне покращення його психічного стану.

Як убачається із виписки епікризу із медичної картки №5539-94 ОСОБА_12, останній на стаціонарне лікування ЛО КПЛ вперше поступив 02 липня 2004 року.

Перед тим, 20 квітня 2004 року, під час консультації невропатолога, ОСОБА_12 встановлено діагноз - дисциркуляторна енцефалопатія ІІ-ІІІ ст. (мед картка а.с.200 зворот).

В Анамезі від 02 липня 2004 року зазначено, що психічні розлади виникли на протязі останніх трьох років, коли на фоні ослабленої пам'яті хворий періодично буває, неадекватний у висловлюваннях та вчинках. Блудить по місту, вночі не спить, висловлює маячні ідеї ревнощів по відношенню до дружини, періодично проявляє агресію, консультований райпсихіатром, від пропонованого лікування відмовився. Напередодні поступлення став збудженим, кричав стукав в стіну сусідам, по маячних мотивах побив дружину. У зв'язку з таким станом госпіталізований у лікарню.

Консультований терапевтом Діагноз: Аортокардіосклероз Н О-І. Пневмосклероз.

Консультований невропатологом. Діагноз: Церебральний атеросклероз, психоорганічний синдром.

Психіка: при поступленні та довший час перебування у лікарні у відділенні важко доступний мовному контакту через різко знижений слух. Дезорієнтований в оточуючому. Заявляв, що йому «передають по рації, щоб виходив на роботу». Вкрай негативно, агресивно ставився до дружини. На поставлені запитання відповідав не по суті. Був внутрішньо напружений. Пам'ять різко ослаблена. Висловлював маячні ідеї ревнощів до дружини, збитків. Періодично збуджувався, виявляв агресивні вчинки щодо хворих та медперсоналу. Критика до свого стану була відсутня.

Такі діагнози були встановлені ОСОБА_12 при поступленні його на лікування у психіатричну лікарню 02 липня 2004 року.

Дальше, як убачається з історії хвороби, з 30 липня 2004 року маячні ідеї в ОСОБА_12 послаблюються, відмічаються лікарем відривчасті маячні ідеї.

Із записів лікаря - психіатра від:

06 серпня 2004 року зазначено, що хворий спокійний, з оточуючими не конфліктує, періодично подразливий, пам'ять та інтелект занижені, елементарно себе обслуговує;

18 серпня 2004 року - більшість часу проводить в ліжку, сонливий, формально доступний мовному контакту, хворого часто провідує дружина, з'їдає усю передачу, вночі спить, розлади психіки не виявляє;

25 серпня 2004 року - стан задовільний, спокійний, пам'ять та інтелект занижений, продуктивна психосимптоматика повністю редукувалась, хворий готується до виписки;

01 вересня 2004 року - поводить себе спокійно, маячних висловлювань не виявляє, спить, їсть добре,під час відвідування дружини поводить себе спокійно, агресивних тенденцій в поведінці не виявляє;

06,14 вересня - почуває себе задовільно, спокійний, маячних висловлювань не виявляє, сон, апетит фіз. відправлення в нормі, лікування продовжує;

16 вересня 2004 року - спокійний, доступний формальному та мовному контакту, агресивні тенденції в поведінці відсутні. Виписується в задовільному стані в супроводі рідних.

Діагноз: церебральний атеросклероз, дементний синдром з розладами свідомості по типу потьмарення з маячними включеннями.

З часу виписки з лікарні - 16 вересня 2004 року і до кінця життя - до ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_12 не госпіталізовувався до психіатричної лікарні з будь-якими ознаками психічних відхилень, ніхто не бачив у нього неадекватної поведінки.

12 січня 2006 року під час огляду невропатолога ОСОБА_12 встановлено діагноз дисциркуляторна енцефалопатія ІІ-ІІІ ст. атеросклеротичного ґенезу в субкомпенсації. Судинний паркінсонізм, тремтяча форма (т.1 а.с.123).

10 липня 2006 року в заключенні ЛКК №890 - ішемічна хвороба серця, стенокардія напруги, виражений атеросклероз судин голови та судин серця, гіпертонічна хвороба ІІ ст., серцева недостатність ІІ ст., двобічна пахова грижа, дисциркуляторна енцефалопатія ІІ-ІІІ ст. атеросклеротичного ґенезу, судинний паркінсонізм, тремтяча форма.

Із вказаного убачається, що діагноз: «наростаюча деменція» (при поступленні), а після більш детального огляду черговим лікарем відділення, «дементний синдром» був поставлений ОСОБА_12 виключно в час його перебування у КЗ ЛОКПЛ, у період з 02 липня 2004 по 16 вересня 2004 року.

В подальшому, такий діагноз, як-от: «дементний синдром», «наростаюча деменція» чи «деменція» лікарями ОСОБА_12 вже не фіксувався.

Всупереч цьому, експерти у мотивувальній частині висновку первинної експертизи зазначили, що з 2004 року ОСОБА_12 страждав «судинною деменцією» з періодичними психотичними розладами, а експерти у мотивувальній частині повторної експертизи вказали, що у 2004 році ОСОБА_12 був встановлений діагноз «деменція», і з цього часу він виявляв ознаки органічного ураження головного мозку судинного ґенезу (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, дисциркуляторна енцефалопатія) з деменцією.

У мотивувальній частині експертного висновку від 12 вересня 2012 року комісія зазначила, що підставою такого висновку «Деменція» є похилий вік під експертного та клінічні особливості протікання даної групи захворювань, у комісії не має підстав вважати, що в ОСОБА_12 у подальшому могло наступити значне покращення його психічного стану.

В той же час, такий діагноз як «деменція» (лат.dementia - божевілля) ОСОБА_12 за життя ніхто і ніколи з лікарів у період його огляду чи лікування не встановлював.

Дисциркуляторна енцефалопатія - згідно клінічного протоколу - це повільно прогресуюче дифузне та вогнищеве ураження речовини головного мозку, обумовлене хронічними порушенням кровообігу або епізодами гострих порушень мозкового кровообігу. Загострення частіше за все розвивається на тлі атеросклерозу, гіпертонічної хвороби. Вказані обставини залишені поза увагою експертів і ними не надано висновку, яким чином вказана хвороба вплинула на поведінку ОСОБА_12 станом на 27 лютого 2006 року (посвідчення довіреності).

Допитаний за життя в суді першої інстанції свідок ОСОБА_25 - завідувач відділення КЗ ЛОКПЛ, де у 2004 році проходив лікування ОСОБА_12 показав, що дементний синдром, який був діагностований в ОСОБА_12, - це раптовий і тимчасовий стан, після якого особа може відновлюватися і психічні процеси можуть приходити до норми. Свідок порівняв цей стан з інфарктом, після якого пацієнт може жити довгий час.

На відміну від дементного синдрому, який носить тимчасовий характер, деменція є стаціонарною формою захворювання.

Свідок зазначив, що після виписки ніяких проявів хвороби в ОСОБА_12 не було, і він за допомогою до нього не звертався. А відтак зробив висновок, що захворювання більше не проявлялось.

Допитана в суді апеляційної інстанції лікуючий лікар КЗ ЛОКПЛ ОСОБА_28, яка підписувала виписку - епікриз із медичної картки №5539-05 ОСОБА_12 від 16 вересня 2004 року, дала пояснення які є аналогічні за змістом поясненням ОСОБА_25 в питаннях роз'яснення різниці між тотальною деменцією та дементним синдромом, підтвердила виставлений нею діагноз ОСОБА_12: церебральний атеросклероз, дементний синдром з розладами свідомості по типу потьмарення з маячними включеннями, що є характерними для людей такого віку (на той час ОСОБА_12 було 91 рік).

Підстав виставляти ОСОБА_12 діагноз «наростаюча деменція» чи «деменція» у неї не було. Лікар повністю підтвердила записи в історії хвороби ОСОБА_12, де зазначено, що з 06 серпня 2004 року і до часу його виписки з лікарні - до 16 вересня 2004 року спостерігалася позитивна динаміка у його психічному стані, припинилися маячні висловлювання, психосимптоматика повністю редукувалась. Як і те, що ОСОБА_12 був виписаний у задовільному стані, без агресивних тенденцій у поведінці.

У той же час, ОСОБА_28, не заперечувала висновків посмертної судово-психіатричної експертизи від 22 липня 2011 року та комісійної судово-психіатричної експертизи від 12 вересня 2012 року, в яких категорично зазначено, що ОСОБА_12 при підписанні довіреності від 27 лютого 2006 року за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не пояснивши причин такої згоди.

Колегія в цій частині оцінює такі показання свідка, як небажання суперечити висновкам складених її колегами раніше.

Таким чином, висновки двох посмертних судово - психіатричних експертиз суперечать даним медичної документації, зокрема: медичної картки ОСОБА_2, яка заповнювалась протягом життя останнього та медичної картки №5539-04, у якій зафіксовано перебіг лікування ОСОБА_12 у КЗ ЛОКПЛ з 02 липня 2004 по 16 вересня 2004 року, як і показанням його лікуючих лікарів - ОСОБА_25 та ОСОБА_28, які не встановлювали йому діагноз про повну недієздатність у період лікування.

Тому, дані медичної документації ОСОБА_12 в сукупності з поясненнями його лікуючих лікарів ОСОБА_25 та ОСОБА_28 мають істотне значення для встановлення того, чи здатний був ОСОБА_12 станом на 27 лютого 2006 року розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновки двох посмертних судово - психіатричних експертиз про повну недієздатність ОСОБА_12 станом на 27 лютого 2006 року суперечать іншим доказам, наявних у матеріалах справи, які стверджують протилежне.

Як встановлено в суді, після виписки з лікарні у вересні 2004 року і до кінця життя (до ІНФОРМАЦІЯ_4 року), ОСОБА_12 не звертався за психіатричною допомогою, весь час проживав з дружиною ОСОБА_16 за адресою: АДРЕСА_1, а в подальшому, у м. Рівне по АДРЕСА_2, контактував з оточуючими його людьми, а саме: з дочкою ОСОБА_4 та її сім'єю - ОСОБА_18 та ОСОБА_19, сусідами: подружжям ОСОБА_17 та ОСОБА_11 (лікар-психіатр), дільничним інспектором міліції ОСОБА_21, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_33., яка перевіряла дієздатність ОСОБА_12 на час посвідчення доручення від 27 лютого 2006 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які купили квартиру в ОСОБА_12 та ОСОБА_16, працівниками міліції Рівненського МВ УМВСУ, які відвідували ОСОБА_12 при розгляді чергової скарги ОСОБА_2, показання яких суд залишив поза увагою.

В судовому засіданні 16 квітня 2008 року допитана як свідок ОСОБА_16 показала, що її чоловік давно хотів продати квартиру і проживати біля дочки, так як із сином він постійно сварився. Тому у 2006 році написали довіреність, щоб дочка продала їх квартиру і забрала до себе. Зараз чоловік всім задоволений, ходить розмовляє, сам не міг підписати довіреність бо руки у нього трусяться.

У своїх письмових поясненнях від 18 жовтня 2006 року на ім'я начальника Галицького РВ м. Львова, ОСОБА_16 зазначала, що вона з чоловіком за взаємною згодою переїхали до дочки ОСОБА_4 в м. Рівне у квартиру, яку остання їм надала. Дочка доглядає їх, вони всім задоволені, хочуть щоб вона і надалі доглядала за ними.

Відчуження квартири у м. Львові та виїзд на постійне місце проживання у м. Рівне відбулося за наполяганням її та чоловіка ОСОБА_12, з цією метою вони видали дочці відповідне доручення. Дочка продала їхню квартиру у м. Львові, за свої гроші купила їм квартиру по АДРЕСА_2. Частину грошей від продажу квартири у м. Львові витратила на ремонт квартири у м. Рівне, а решту грошей залишила їм на прожиття.

У своїх поясненнях ОСОБА_16 наполягала, що категорично проти того, щоб їх доглядав ОСОБА_2, вона боїться, що останній хоче визнати батька недієздатним, щоб роз'єднати їх на старість.

Ще до переїзду у м. Рівне вона просила ОСОБА_2, щоб він вирішив з дочкою ОСОБА_4 хто буде доглядати батьків до смерті, але ОСОБА_2 відмовився забирати їх до себе (т.1 а.с.126).

У письмовій заяві 27 вересня 2006 року адресовану Галицькому районному суду м. Львова ОСОБА_16 зазначала, що перед переїздом до м. Рівне вона просила ОСОБА_2 допомогти в обстеженні і лікуванні з приводу зору, але він відмовився. Тепер дочка домовилася про її лікування в тій лікарні де у 2000 році лікувався її чоловік (т.4 а.с.98-99).

У своїй заяві на ім'я прокурора Львівської області від 02 квітня 2007 року ОСОБА_16 зазначає, що її чоловік комісії по визнанню недієздатним ніколи не проходив, посмертні судово - медичні експертизи про недієздатність ОСОБА_12 сфабриковані дружиною ОСОБА_2 - ОСОБА_15, яка довший час працює у Миколаївській лікарні лікарем-терапевтом і могла сприяти у цьому. Вона проти аби її син опікувався батьком, забирав до себе, оскільки будуть зруйновані сімейні зв'язки. Син хоче на старість розлучити їх, визнавши чоловіка недієздатним. Дочка ОСОБА_4 доглядає їх, приносить продукти, пере (т.1 а.с.124).

В матеріалах справи відсутні письмові чи інші пояснення ОСОБА_12 з приводу його волі на розпорядженням майном - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 та видачу з цього приводу доручення ОСОБА_4 27 лютого 2006 року.

Однак, Рівненським МВ УМВСУ у березні 2007 року за зверненням ОСОБА_2 проводилась перевірка щодо ОСОБА_12

Будучи опитаними працівниками міліції ОСОБА_16 та ОСОБА_12 вказали, що їх син не виконував в повній мірі обов'язку до батьків у м. Львові, що змусило їх звернутися до ОСОБА_4 з проханням утримувати та доглядати їх, виступають проти призначення сина опікуном. Обидвоє заперечують проти їх роз'єднання на старість, і хочуть проживати біля дочки (т.1 а.с.130-131).

Відповідач ОСОБА_4 в суді пояснила, що вона постійно до середини 2006 року приїжджала з м. Рівне до Львова, щоб доглядати батьків, прибирала, прала, робила закрутки для батьків, брат відмовлявся навіть картоплю приносити. Батько втікав, коли син приходив до нього. ОСОБА_2 відмовлявся брити чи мити батька при потребі.

Тому продаж квартири у м. Львові та переїзд ближче до неї, це був свідомий вибір батьків.

Жодних психічних відхилень при видачі доручення 27 лютого 2006 року у батька не було.

Такі пояснення відповідача узгоджуються з письмовими поясненнями приватного нотаріуса ОСОБА_33., яка пояснила, що нею 27 лютого 2006 року посвідчено довіреність від імені ОСОБА_12 на управління всім його майном на ім'я його дочки ОСОБА_4

Вона бачила, що подружжя ОСОБА_12 старенькі люди, немічні, але чітко розуміли, що вони хочуть бути біля дочки і наполягали, щоб вона оформила довіреність від її чоловіка, який не може писати рукою.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_12 не міг писати правою рукою через безсилля, на його прохання і в його присутності, довіреність підписала добре знайома йому сусідка ОСОБА_17

Підстав для визнання недійсною довіреності не убачає, так як на час її посвідчення ОСОБА_12 добре усвідомлював свою волю і своє бажання дати право дочці продати квартиру у Львові, щоб переїхати у м. Рівне і бути під постійним доглядом дочки (т.1 а.с.15).

Відповідач ОСОБА_6 в суді пояснив, що коли він прийшов купляти квартиру, то говорив з ОСОБА_12, він був адекватний, говорив про свою службу в органах внутрішніх справ, син ОСОБА_2 був на той час у батьків, ходив по хаті, разом із сином вони оглядали квартиру. При розмові ОСОБА_12 нарікав на сина.

Відповідач зазначав, що ніколи не купляв би квартири при наявності найменшої підозри про недієздатність ОСОБА_12

Аналогічні за змістом пояснення з приводу зазначених обставин давала ОСОБА_7, зазначивши, що ОСОБА_2, у свій час, дав згоду на продаж квартири, але батьків не хотів забирати до себе, хотів здати їх у будинок пристарілих.

Свідок ОСОБА_17 (сусідка ОСОБА_2) в суді показала, що при посвідченні довіреності ОСОБА_12 повідомив нотаріуса, що довіряє її свій підпис, сказав, що його болить рука, нотаріус прочитала йому все в голос і він сказав, що погоджується зі всім.

Свідок ОСОБА_11 (сусід ОСОБА_12) який за професією є лікарем - психіатром в суді показав, що не зауважував проявів симптомів психічного захворювання в ОСОБА_12 після виписки з лікарні у вересні 2004 року.

Свідок ОСОБА_21 в суді показав, що бачив ОСОБА_12 на вулиці за 2-3 місяці до продажу квартири, розмовляв з ним, він впізнав його.

Свідок ОСОБА_29 в суді показав, що оглядав ОСОБА_12 вдома, він не заперечував проти госпіталізації. В ОСОБА_12 було психомоторне збудження, він потребував психіатричної допомоги. Він за 15-20 хв. у квартирі не міг розібратися з діагнозом, тому виставив не клінічний, а синдромологічний діагноз, який уточнюють лікарі у подальшому. Якщо у подальшому родичі не викликали психіатра, то мабуть він не потребував медичної допомоги.

Свідок ОСОБА_18 в суді показав, що ОСОБА_12 до кінця життя був нормальним, спілкувався, читав газети, всіх впізнавав, сам ходив в туалет, вмивався за чотири дні до смерті.

Свідок ОСОБА_19 в суді показав, що ОСОБА_12 до останніх днів життя почував себе добре, сам себе обслуговував, грав шахи із його донькою та в доміно, їздив на рибалку, мав дозвіл на зброю, сідав за кермо, за рік до смерті виступав перед дітьми у школі.

Довідкою Галицького РВ УМВСУ м. Львова стверджується, що за ОСОБА_12 була зареєстрована гладкоствольна рушниця ІЖ -58 16 калібр НОМЕР_1, яку він продав 27 лютого 2006 року ОСОБА_19 (т.4 а.с.75-76).

Допитаний в суді апеляційної інстанції в якості експерта - лікар-судово психіатричний експерт КЗ ЛОКПЛ - ОСОБА_30 підтвердив акт №715 посмертної судово-психіатричної експертизи від 22 липня 2011 року, пояснивши, що аналіз медичної документації ОСОБА_2, особливості протікання даної групи захворювань та причини смерті останнього у 2009 році в сукупності з поясненнями сторін та свідків, давали комісії підстави для висновку про повну недієздатність ОСОБА_12 станом на 27 лютого 2006 року.

Системний аналіз показань лікуючих лікарів ОСОБА_12 - ОСОБА_25 та ОСОБА_28 в сукупності із даними медичної документації, зокрема: медичною карткою ОСОБА_2, яка заповнювалась протягом життя останнього, та медичною карткою №5539-04, у якій зафіксовано перебіг його лікування у КЗ ЛОКПЛ з 02 липня 2004 по 16 вересня 2004 року, пояснень відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_16, третьої особи - ОСОБА_7 показань свідків: ОСОБА_17, ОСОБА_11, ОСОБА_29, ОСОБА_21, ОСОБА_18 та ОСОБА_19, нотаріуса ОСОБА_33., експерта ОСОБА_30, ряду письмових документів досліджених в суді апеляційної інстанції дають підстави стверджувати, що висновки двох експертних досліджень: посмертної судово - психіатричної експертизи від 22 липня 2011 року (акт №715) та посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 12 вересня 2012 року (акт №866), про абсолютну неспроможність ОСОБА_12 розуміти значення своїх дій та керуватися ними на час підписання ним довіреності 27 лютого 2006 року не можуть братися до уваги.

При визнанні ОСОБА_12 таким, що за своїм психічним станом не може усвідомлювати своїх дій та керуватися ними станом на 27 лютого 2006 року, експерти не оглядали останнього комісійно, не спілкувалися з ним, не мали даних про ті чи інші психічні відхилення у його поведінці в період з 16 вересня 2004 року по 27 лютого 2006 року, висновки побудували на припущеннях, що ОСОБА_12 з часу виписки з лікарні у 2004 році і до кінця життя був абсолютно не дієздатним лише зважаючи на його вік, та клінічні особливості протікання хвороби діагностованої йому у 2004 році.

Такі висновки експертів колегія суддів не може брати до уваги, оскільки вони суперечать доказам, наведеними вище, які беззаперечно стверджують, що після виписки з лікарні у вересні 2004 року і до кінця життя ОСОБА_12 жив у сім'ї, під опікою дочки, спілкувався з рідними та близькими йому людьми і не давав нікому підстав (крім ОСОБА_2.) сумніватися у своїй дієздатності.

З урахуванням зазначених обставин, у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 в частині, визнання недійсною та скасування довіреності від 27 лютого 2006 року, визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу від 13 червня 2006 року, скасування витягу №10962361 про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_6

Відповідно до ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно із ч.1 ст.56 ЦПК України правову допомогу може надати особа яка є фахівцем в галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Вона допускається до участі в розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Дані про те, ОСОБА_3 був допущений до участі справи як особа яка надає правову допомогу на підставі ухвали суду, відсутні.

Представництво інтересів ОСОБА_2 здійснювалось ним згідно довіреності (т.2 а.с.10; т.8 а.с.101).

На підтвердження надання правової допомоги та понесених витрат представником позивача, ОСОБА_3 не представлено документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки)

Тому, у суду першої інстанції не було підстав стягувати з відповідачів на користь позивача витрати на правову допомогу.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 по суті, відсутні підстави для стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу яку надавав ОСОБА_2 його представник адвокат ОСОБА_3

В цій частині рішення суду першої інстанції також підлягає скасуванню.

Щодо доводів апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_3 про стягнення на користь його довірителя 300 000 гривень моральної шкоди та винесення ряду ухвал про притягнення до кримінальної відповідальності винних, на його думку, осіб, а саме: ОСОБА_32., приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_33., ОСОБА_18 та ОСОБА_19, ОСОБА_4, адвоката ОСОБА_20, ОСОБА_17, ОСОБА_11, ОСОБА_21, ОСОБА_6,ОСОБА_7, працівників Райффайзенбанк Україна - ОСОБА_22 та ОСОБА_23, за зникнення п'яти аркушів з історії хвороби №5539-04 ОСОБА_12

Встановлено, що суд відмовив у задоволенні частини позову про відшкодування моральної шкоди, з тих підстав, що відсутній причинний зв'язок між захворюванням позивача та неправомірними діями відповідачів, а також відмовив у винесенні окремих ухвал за наслідками розгляду справи і такий висновок є правильним.

Позивач посилався на те, що моральна шкода виразилась в моральних стражданнях та переживаннях, які зазнав він та його сім'я у зв'язку з діями відповідачів, позбавлення його прав на майно, крадіжка майна із батьківської квартири, незаконне відчуження батьківської квартири ОСОБА_4, ненадання медичної допомоги батькам, перешкоджання у наданні медичної допомоги (відмова ОСОБА_4 видавати батька для його етапування у Львівську обласну психіатричну лікарню).

Частиною 1 ст.1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь - яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь - який її розмір може мати суто умовний характер.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року (із змінами та доповненнями) визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно роз'яснень, наданих у п. 9 даної постанови, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спросцування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Діями відповідачів не завдано і не могло бути завдано моральної шкоди позивачу.

Відчужуючи спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_4 діяла виключно в інтересах пристарілих батьків, які у віці 93 та 86 років залишалися самі у м. Львові без підтримки рідних. Аналіз письмових листів покійної нині ОСОБА_16 (померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року ) свідчить про те, що її син, а нині позивач ОСОБА_26 не допомагав та не піклувався про батьків за життя, не дбав про їх здоров'я, не хотів забирати їх до себе, коли на це була крайня необхідність, тому і батьки, в такому віці, схилились більше до дочки, щоб доживати свій вік біля неї.

Цього не розуміє і не хоче розуміти ОСОБА_2, пред'являючи безкінечні позови, у тому числі до нині покійної матері ОСОБА_16

В даному випадку, не нанесено моральної шкоди позивачу, відсутня протиправність діяння відповідачів, немає причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини відповідачів в її заподіянні.

Тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Щодо окремих ухвал, відносно приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_32., приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_33., ОСОБА_18 та ОСОБА_19, ОСОБА_4, адвоката ОСОБА_20, ОСОБА_17, ОСОБА_11, ОСОБА_21, ОСОБА_6,ОСОБА_7, працівників Райффайзенбанк Україна - ОСОБА_22 та ОСОБА_23, за зникнення п'яти аркушів з історії хвороби №5539-04 ОСОБА_12

Всі ці обставини були предметом перевірки раніше компетентними органами у період судових спорів, з 2006 по 2016 роки, і по яких прийняті відповідні рішення.

Зокрема:

24 березня 2007 року Рівненським МВ УМВСУ відмовлено в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_2, щодо незаконного утримання ОСОБА_12 його дочкою ОСОБА_4 (т.1 а.с.130-131);

02 жовтня 2008 року прокуратурою Галицького району м. Львова відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно нотаріуса ОСОБА_33. при посвідченні 27 лютого 2006 року довіреності ОСОБА_31 від іменні батька ОСОБА_12 (т.1 а.с.187-191);

10 березня 2009 року прокуратурою м. Рівне відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб Рівненського МВ УМВСУ та експертів Рівненського ЦПЗН, щодо невиконання ними доручення про доставку для проведення судово-психіатричної експертизи ОСОБА_12 (т.2 а.с.203, 204, 205).

16 грудня 2011 року прокуратурою Галицького району м. Львова відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно нотаріусів ОСОБА_32. та ОСОБА_33., ОСОБА_17, ОСОБА_4, ОСОБА_16, ОСОБА_6.(т.3 а.с.2-18).

20 березня 2013 року закрито кримінальне провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12012150050000375 від 25 грудня 2012 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.190 КК України (т4.а.с.73-74);

Листом від 06 жовтня 2014 року у якому Головне управління юстиції у Львівській області не убачає підстав для вжиття заходів реагування щодо нотаріусів (т.7 а.с.6-7);

Обставини зникнення листків з медичної картки №5539-04 були предметом розгляду Рівненського міського суду Рівненської області та Апеляційного суду Рівненської області, які у своїх рішеннях від 14 липня 2014 року та від 02 березня 2015 року не убачали підстав для реагування за даним фактом (т.8 а.с.15-39).

Таким чином, відсутні підстави для винесення окремих ухвал по заявах ОСОБА_2 в порядку ст.211 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про необґрунтовану відмову судом першої інстанції у визнанні недійсним іпотечного договору №РМL 601/042/2006 від 13 червня 2006 року також є безпідставними.

Як убачається з ухвали Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року, судом було відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про прийняття до розгляду його додаткових вимог про визнання недійсним іпотечного договору №РМL 601/042/2006 від 13 червня 2006 року.

Оскільки такі вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції, по них не прийнято рішення судом першої інстанції то вони, відповідно, не можуть розглядатися в апеляційній інстанції.

З врахуванням зазначених обставин, апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 слід відхилити, апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_6 задовольнити, рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року в частині визнання недійсною та скасування довіреності від 27 лютого 2006 року, визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу від 13 червня 2006 року, скасування витягу №10962361 про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_6, стягнення витрат на правову допомогу - скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог ОСОБА_2, в решті рішення суду залишити без змін.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, п.3 ч.1 ст. 309, ст.313, ч.2 ст.314, ст..ст.316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_6 - задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2015 року в частині:

визнання недійсною та скасування довіреності від 27 лютого 2006 року;

визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу від 13 червня 2006 року;

скасування витягу №10962361 про реєстрацію права власності на квартиру;

стягнення витрат на правову допомогу - скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_33, приватний нотаріус ОСОБА_32, Публічне акціонерне товариство "ОТП ОСОБА_11", ОСОБА_7 про:

визнання недійсною та скасування довіреності від 27 лютого 2006 року, посвідчену від імені ОСОБА_12 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_33, зареєстровану в реєстрі довіреностей за №459;

визнання недійсним та скасування договору від 13 червня 2006 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_32;

скасування витягу №10962361 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_6;

стягнення солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 75 000 гривень на правову допомогу - відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 740 грн. 40 коп. судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 740 грн. 40 коп. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги.

Головуючий : Савуляк Р.В.

Судді: Бермес І.В.

Мусіна Т.Г.