Рішення № 55805304, 15.02.2016, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

15.02.2016

провадження 2/331/127/2016

справа 331/7456/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2016 р. Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді Смолки І.О.,

при секретарі Качан К.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, міського комунального підприємства «Основаніє», ОСОБА_2 про визнання реєстрації (прописки) незаконною та визнання незаконним розпорядження про приватизацію житла,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом, який уточнив і, в якому зазначив, що він проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з 1987 року, з моменту вселення, що підтверджується ордером на вселення та довідками МКП «Основаніє», з яких вбачається, що позивач був внесений в особовий рахунок.

У червні 2014 року до позивача прийшов державний виконавець виконувати рішення про вселення в квартиру сторонньої особи. Згодом позивач дізнався, що незаконно приватизовано 23/100 части його квартири. Решта 77/100 часток квартири знаходиться в власності Запорізької міської ради. Згодом ці 23/100 частки були кілька разів перепродані, в тому числі, і через товарні біржі. Позивач дізнався про незаконну реєстрацію відповідача ОСОБА_2 під час розгляду Жовтневим районним судом м. Запоріжжя цивільної справи № 331/7000/14-ц.

29 червня 2014 року Апеляційним судом Запорізької області було скасовано рішення про визнання права власності на 23/100 частки квартири за ОСОБА_3.

Першою особою, яка прописалась в квартирі та приватизувала 23/100 части є відповідач ОСОБА_2, що підтверджується Свідоцтвом про право власності, розпорядженням Жовтневого райвиконкому. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя встановлено, що відповідно картки прописки, ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі з 06.10.1993 року по 24.05.1995 року.

Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_2 зареєструвався в вищевказаній квартирі та в подальшому приватизував частку квартири незаконно.

Відповідно довідки про склад сім'ї в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, мешкають 2 наймачі. Насправді на момент видачі довідки в 1993 році в квартирі були зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6. Всі вищевказані особи повинні були надати згоду на реєстрацію у квартирі ОСОБА_2, однак будь-які документи на підтвердження цього відсутні. Це питання вже досліджувалось Жовтневим районним судом м. Запоріжжя в цивільній справі № 331/7000/14-ц від 12.03.2015 року, витребувались відповідні документи. З матеріалів вищевказаної справи вбачається, що згода на реєстрацію в квартирі ОСОБА_2 та виділення йому окремого особового рахунку іншими мешканцями квартири не надавалась.

ОСОБА_2 взагалі ніколи не проживав в спірній квартирі.

В наданій копії довідки, яка міститься в матеріалах цивільної справи № 331/1000/14-ц, не вказані інші члені сім'ї, які були зареєстровані та проживали в квартирі на той час. Як встановлено рішенням суду, відповідно ордеру на вселення у спірну квартиру заселились ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_1 Окрім того, згідно довідки МКП «Основаніє», ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, внесена в особовий рахунок з дня народження.

Таким чином, довідка про склад сім'ї видана з порушенням вимог закону, оскільки в ній не були вказані всі члени сім'ї, що проживають в квартирі, що призвело до незаконної приватизації квартири відповідачем.

Незважаючи на те, що позивач не був членом сім'ї ОСОБА_2, згідно наданих ОСОБА_2 документів до органу приватизації, вбачалось, що він постійно проживає з іншими особами, а відтак орган приватизації повинен був витребувати згоду інших осіб, що проживають з наймачем.

Квартира за адресою: АДРЕСА_1 є окремою ізольованою квартирою та не може бути квартирою спільного заселення (комунальною квартирою), враховуючи її конструктивні особливості - окрему кухню, сан.вузол, окремий вхід. Цей факт додатково підтверджує те, що розпорядження Жовтневої районної ради народних депутатів від 19.01.1995 року № 125р є незаконним.

Позивач просить суд визнати незаконним реєстрацію місця проживання (прописки) ОСОБА_2 в спірній квартирі з 06.10.1993 р. по 24.05.1995 р.; визнати незаконним розпорядження Жовтневої районної ради народних депутатів від 19.01.1995 року, №125 щодо приватизації 23/100 часток спірної квартири за ОСОБА_2

У судовому засіданні позивач позов підтримав на підставах, зазначених у позові.

Представник Запорізької міської ради, представники МКП «Основаніє» проти позову заперечують, надали письмові заперечення.

ОСОБА_2 у судове засідання не з»явився, хоча належним чином був сповіщений про судове засідання, про що свідчать поштові повідомлення, причину неявки суду не повідомив, з заявами, які б перешкоджали розгляду справи, до суду не звернувся, заперечень на позов не надав.

Сторони по справі вважають можливим розглянути справу у відсутності належно повідомленого про судове засідання, але не з»явившегося у судове засідання з невідомих причин ОСОБА_2

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав:

судом встановлено, що, згідно ордера від 20.05.1987 року № 2779, виданого виконавчим комітетом Запорізької міської ради народних депутатів на ім'я ОСОБА_7 на сім'ю з чотирьох осіб - ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_1 було надане житлове приміщення -

квартира АДРЕСА_2.

Згідно рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів № 62/6 від 16.04.1992р. було розділено особові рахунки на квартиру АДРЕСА_2. Зазначене рішення ніким не оскаржувалось. Отже, з 1992 спірна квартира мала два особових рахунки, двох наймачів з окремими договорами найму житла та статус комунальної квартири, а не ізольованої.

Згідно довідки про склад сім'ї наймача квартири, в якій мешкають 2 наймача, громадянин ОСОБА_2 був зареєстрований в кімнаті № 6 житловою площею 10,7 кв.м. у квартирі спільного заселення лише 09.11.1993р., тобто через рік після того, як спірна квартира із ізольованої стала комунальною.

Твердження Позивача про те, що гр. ОСОБА_2 незаконно вселився у займане ним приміщення безпідставне, та вже неодноразово досліджувалось при розгляді інших справ за позовами ОСОБА_1

Особливим способом набуття права приватної власності громадян і юридичних осіб є приватизація державного майна, яку насамперед слід розглядати як підставу для припиненню права державної власності.

Згідно свідоцтва про право власності 23/100 частин спірної квартири належать на праві приватної власності Відповідачу ОСОБА_2.

Свідоцтво про право власності на житло від 19.01.1995р. № 125, видане виконавчим комітетом Жовтневої районної ради народних депутатів та згідно якого 23/100 частин спірної комунальної квартири належить на праві приватної власності ОСОБА_2.

Приміщення комунальної квартири приватизоване на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Порушень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» допущено органом приватизації не було. Окрім того, Позивачем не доведено, яким саме чином порушено його права та свободи або інтереси.

Виходячи із тексту позовної заяви, посилання позивача ОСОБА_1 на незаконність реєстрації (прописки) ОСОБА_2 у спірній кімнаті ґрунтуються лише на припущеннях та його особистій думці щодо тлумачення окремих норм Житлового кодексу України.

До позовної заяви позивачем ОСОБА_1 не надано жодних доказів, які свідчили б про незаконну реєстрацію (прописку) ОСОБА_2

Згідно статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

77/100 частин квартири АДРЕСА_3 є комунальною власністю територіальної громади міста Запоріжжя, у власність громадянам на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не передавалась.

23/100 частин квартири АДРЕСА_3 згідно свідоцтва про право власності на житло від 19.01.1995 № 125, що складається з кімнати № 6 житловою площею 10.70 кв. м належали на праві приватної власності громадянину ОСОБА_2.

Твердження позивача ОСОБА_1 про невідповідність приватизації спірної кімнати № 6 в квартирі АДРЕСА_3 вимогам законодавства, що діяли на той час та про незаконність розпорядження Жовтневої районної ради народних депутатів від 19.01.1995 № 125р «Про приватизацію житла» безпідставні.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначає правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання.

Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 № 56 (надалі - Положення від 15.09.1992 № 56), яке діяло на час приватизації, складене відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» і визначає порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян та перелік документів, що підлягають оформленню.

Розпорядження від 19.01.1995 № 125р прийнято на підставі особистої заяви громадянина ОСОБА_2 та переліку документів встановлених Положенням від 15.09.1992 № 56.

На момент приватизації спірної кімнати, позивач ОСОБА_1 з родиною проживав в квартирі, яка мала статус квартири спільного заселення (комунальна). Доказ - рішення виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів від 16.04.1992 № 62/6 про розподіл особових рахунків з укладенням окремого договору найму на кімнату № 6 житловою площею 10.7 у квартирі АДРЕСА_4. Зазначене рішення не оскаржувалось. А приймалось це Рішення на підставі Заяви ОСОБА_7, в якій він просив у зв»язку з розлученням з дружиною ОСОБА_4 дозволити розділити особові рахунки на нього та на колишню дружину. Також, просив відкрити особовий рахунок на себе, склад сім»ї 1 особа, кімната 10,7 м.кв, другий особовий рахунок на ОСОБА_4, склад сім»ї 3 особи, 2 кімнати житловою площею 31,8 кв.м. На заяві, датованій 18.06.1991 р., стоять підписи ОСОБА_7 та ОСОБА_4 з записом від її імені «Не возражаю».

Отже, зазначене свідчить про те, що з 1992 року квартира АДРЕСА_4 мала два особових рахунки, двох наймачів з окремими договорами найму житла та статус квартири спільного заселення (комунальної), а не ізольованої, як запевняє позивач.

Вказане також підтверджується доказом - довідкою про склад сім'ї наймача квартири, в якій мешкають 2 наймачів, та займані ним приміщення, виданої ЖЕД № 39 ВРЕЖО № 2.

Форма довідки затверджена Положенням від 15.09.1992 № 56 та містить графу - «квартира спільного заселення сім'ями два наймачів, які займають такі приміщення». Тобто, статус квартири не визивав сумніву у органу приватизації.

Згідно цієї довідки, громадянин ОСОБА_2 зареєструвався (прописався) у кімнаті № 6 житловою площею 10.7 кв.м у квартирі спільного заселення 204 будинку 44 по вулиці Героїв Сталінграду міста Запоріжжя лише 09.11.1993.

Зазначене вказує на те що, ОСОБА_2 зареєструвався (прописався) у спірній кімнаті лише через рік після того, як квартира із ізольованої стала квартирою спільного заселення (комунальною) і мала двох наймачів (сусідів) з окремими рахунками.

Законодавство України не містить перешкод для використання громадянами України права на укладення самостійного договору найму, створення комунальної квартири та приватизації кімнати, яка виділена. На момент приватизації 19.01.1995 до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» були внесенні зміни, згідно яких, дозволялося здійснювати приватизацію квартир спільного заселення (комунальні) де є два та більше наймачів без надання згоди всіх хто мешкає у цій квартирі.

Згідно частини 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування визнаються незаконними у судовому порядку лише з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України.

В позовній заяві ОСОБА_1 не вказані конкретні норми законів або інших нормативно-правових актів, які були порушені органом приватизації.

Незаконність акту органу місцевого самоврядування можливе довести виключно з посиланням на конкретні норми законодавства, які були порушені саме органом приватизації.

Щодо законності Розпорядження від 19.01.1995 № 125р, то суд зазначає, що первісною нормою частини 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державною житлового фонду» від 19.06.1992 № 2482-ХІІ дійсно було визначено, що не підлягають приватизації квартири, в яких мешкають два або більше наймачів, при відсутності згоди всіх на приватизацію займаної квартири.

Законом України від 22.02.1994 «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» заборона на приватизацію квартир, в яких мешкають два або більше наймачів, при відсутності згоди всіх на приватизацію займаної квартири була виключена.

Отже, у зміненій після цього редакції Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» не передбачає заборони на приватизацію кімнат у квартирах, де мешкають двоє або більше наймачів, а після внесення до нього змін на підставі Закону України від 05.02.1997 «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» взагалі прямо визначив можливість такої приватизації, не ставлячи її проведення в залежність від згоди інших наймачів, які мешкають у цій квартирі.

Також, враховуючи зміни, які були внесенні Законом України від 22.02.1994 «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», наказом Держжитлокомунгоспу України від 05.08.1994 № 72 до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 № 56, також були внесені відповідні зміни.

Згідно додатку 2 Положення від 15.09.1992 № 56, заява на приватизацію містить текст: «.. .приміщення комунальної квартири...».

Згідно додатку 5 Положенням від 15.09.1992 № 56, затверджена форма довідки про склад сім'ї наймача, в якій мешкають декілька наймачів, та займані ними приміщення у квартирі, яка є квартирою спільного заселення.

Зазначені норми законодавства досліджувалися судами першої та апеляційної інстанції у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 та інших про визнання недійсним Свідоцтва про право власності на житло від 19.01.1995 № 125 та дійшли висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Отже, всі документи на приватизацію спірної кімнати, передбачені законодавством гр. ОСОБА_9 були надані у встановленому порядку, тому орган приватизації не мав законних підстав для відмови заявнику передати із державного житлового фонду у приватну власність житло у квартирі спільного заселенню, яку він займав на умовах найму.

Таким чином, приватизація спірної кімнати проведена з чітким додержанням Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та інших нормативно-правових актів, які регулюють порядок передачі житла у власність громадян.

Крім того, Розпорядження від 19.01.1995 № 125р є ненормативним актом індивідуальної дії.

Головною особливістю ненормативних (індивідуальних) актів є їх спрямованість на регулювання конкретних відносин.

Ненормативні (індивідуальні акти) зазвичай є правозастосовними актами індивідуального характеру. Такі акти призначені для одноразового застосування та містять приписи, адресовані конкретному колу осіб чи певній особі.

Розпорядження від 19.01.1995 № 125р містить конкретні приписи та терміни виконання.

Пунктом 1 Розпорядження від 19.01.1995 № 125р конкретній особі - ОСОБА_10 передається приміщення комунальної квартири: кімната № 6 площею 10.70 кв.м, за адресою: м. Запоріжжя, вул., ОСОБА_11, б. 44, кв. 204.

Пунктом 4 Розпорядження від 19.01.1995 № 125р конкретному колу осіб з конкретно визначеним терміном - оформити свідоцтво про право власності на житло у десятиденний термін.

Прийняття органом приватизації зазначеного вище індивідуального акта було спрямовано виключно на отримання конкретною особою - ОСОБА_10 правовстановлюючого документу -Свідоцтва про право власності на житло від 19.01.1995 № 125 та вичерпало свою дію застосування.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 23 червня 1997 року № 2-зп, «за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

Розпорядження від 19.01.1995 № 125р було підставою для видачі Свідоцтва про право власності на житло від 19.01.1995 № 125 та вичерпало свою дію з моменту отримання та реєстрації прав власності на спірну кімнату за ОСОБА_10

Рішеннями Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12.03.2015, справа № 2/331/57/15 (суддя Мінасов В.В.), Апеляційного суду Запорізької області від 05.05.2015, справа № 22ц/778/2882/15 в задоволені позову ОСОБА_1 та іншим про визнання недійсним Свідоцтва про право власності на житло від 19.01.1995 № 125 відмовлено.

Виходячи з наведеного, суд вважає позов необґрунтованим, не доказаним, вимоги не законними, тому позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.10,11,212-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення, особами, які були відсутні у судовому засіданні, - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Смолка І.О.