Ухвала суду № 55803247, 11.02.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2016 р.Справа № 820/10628/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Григорова А.М. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2015р. по справі № 820/10628/15

за позовом ОСОБА_1

до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух" про стягнення суми,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» , в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь суму компенсації втрати частини доходу в звязку з порушенням Відповідачем строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 164 084, 83 грн. та стягнути суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2015 р. в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

ОСОБА_1 , не погодившись з постановою суду першої інстанції , подав апеляційну скаргу, вважає , що суд припустився неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2015 року та ухвалити нове рішення, у якому задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача , пояснення представників сторін , перевіривши матеріали справи у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом Міністра оборони України №600 від 19 жовтня 1999 року позивач - підполковник ОСОБА_1, був відряджений зі Збройних сил України у розпорядження Державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Аерорух" із залишенням на військовій службі.

01 грудня 1999 року позивача призначено на посаду старшого штурмана з використання повітряного простору чергової зміни Харківського регіонального структурного підрозділу (далі - Харківський РСП) Аероруху. Після цього останній проходив військову службу на посаді заступника начальника районного диспетчерського центру Харківського РСП Украерорух, з якої був звільнений наказом Міністра оборони України (по особовому складу) №142 у відставку за пунктом "Б" (за станом здоров'я) частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу". (а.с.12).

Відповідно до наказу Украероруху (з особового складу) №119/о та наказу Харківського РСП (з особового складу) №127/л позивач був виключений зі списків особового складу Украероруху і звільнений з військової служби з вислугою років на військовій службі тривалістю 28 повних років і 07 місяців. (а.с.13, 14).

Однак, про при звільненні з військової служби, в порушення вимог законодавства, ОСОБА_1 не була виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

14.05.2015 року позивач звертався з заявою до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух" про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. (а.с.10).

Листом т.в.о. директора ДП обслуговування повітряного руху України від 22.05.2015 р. №1.24-13 позивача повідомлено, що Украерорух не може здійснити виплату одноразової грошової допомоги. Для врегулювання питання грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до Украероруху, останній звернувся до Мінінфраструктури, Міноборони та Комітету Верховної Ради України з питань безпеки та оборони, однак на даний час питання не вирішено, позивачу запропоновано звернутися до Міністерства оборони України. (а.с.11).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року по справі № 820/5817/15 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України Ааерорух про стягнення суми було стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України Аерорух на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 28 повних календарних років служби в розмірі 180313, 00 грн. (ста вісімдесяти тисяч триста тринадцяти грн. 00 коп.).

У зв'язку з невиплатою зазначеної вище компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати зазначеної одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 звернувся до Відповідача із заявою від 31.08.2015 року , в якій просив сплатити йому суму компенсації втрати частини доходу в зв 'язку з порушенням ним строків виплати одноразової грошової допомоги у сумі 180 313 ,00 грн. станом на 20.08.2015 року у розмірі 164 084, 83 грн.

Листом від 28.09.2015 року вих. № 1.24-31 відповідач з посиланням на ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат» та ст. 1 Закону України «Про оплату праці» відмовив у виплаті суми компенсації втрати частини доходу в зв'язку з порушенням ним строків виплати одноразової грошової допомоги у сумі 180 313 ,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог , суд першої інстанції виходив з того , що грошова допомога при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення є одноразовою та не є доходом у розумінні норми статті другої ЗУ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати , тому стягнення з відповідача на користь позивача суми компенсації втрати частини доходу в звязку з порушенням відповідачем строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби задоволенню не можливе.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України 21.02.2001 прийнято постанову №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з пунктом 4 Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Під доходами в даному випадку слід розуміти грошові доходи громадян: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

За наявності зазначених в Порядку умов (порушення термінів виплати) компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

Як вбачається з постанови Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2015 року по справі № 820/5817/15 судом було встановлено, що Законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є ОСОБА_2 України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ та стягнуто відповідно до вимог зазначеного Закону саме одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення.

Так, абзацом першим пункту 2 статті 15 зазначеного Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Тобто, в розумінні Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати грошова допомога при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення є одноразовою та не є доходом, оскільки має разовий характер.

Таким чином , в даному випадку застосування вимог статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» є неможливим.

Доводи апелянта з посиланням на те , що одноразова грошова допомога при звільнені є грошовим забезпеченням та підлягає індексації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. № 1294 є помилковими, оскільки ОСОБА_2 України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати має вищу юридичну силу та є спеціальним для спірних правовідносин.

Враховуючи вищенаведене , колегія суддів погоджується з висновком суду першої що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми компенсації втрати частини доходу в звязку з порушенням відповідачем строків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби задоволенню не підлягають.

З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення коштів, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 10000,0 грн., оскільки вони є похідними від первісних вимог.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на таке.

Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Заявником в ході розгляду справи не зазначено, в чому безпосередньо полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене , доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки дублюють позов, який подався суду першої інстанції, були враховані ним при вирішення справи по суті, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2015р. по справі № 820/10628/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст ухвали виготовлений 15.02.2016 р.