Ухвала суду № 55803083, 04.02.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/390/13-а

Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді Запорожана Д.В.,

судді Романішина В.Л.,

судді Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності щодо невиконання обовязків покладених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме не передбачення у проекті Державного бюджету України на 2013 рік цільових коштів, необхідних для виплати разової грошової допомоги ветеранам війни-учасникам бойових дій та про зобовязання вчинити дії покладені на нього Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 р. N 367-XIV, а саме: внести до Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про Державний Бюджет України на 2013 рік», в якому передбачити цільові кошти, необхідні для виплати разової грошової допомоги ветеранам війни учасникам бойових дій в розмірі, встановленому ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3552, відповідно до доповнень внесених Законом України від 25 грудня 1998 року N 367-XIV.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував незаконністю спірної бездіяльності.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2015 року у задоволенні вищенаведеного позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вищенаведену постанову, як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з необґрунтованості даного позову та відсутності підстав для його задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що позивач має право на отримання разової грошової допомоги ветеранам війни учасникам бойових дій.

Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Із цим конституційним правом громадян кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення.

У Конституції України передбачено гарантії прав громадян на соціальний захист, зокрема такі, як законодавче закріплення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92), визначення джерел державного соціального забезпечення (частина друга статті 46), контроль за використанням коштів Державного бюджету України (стаття 98).

Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.

На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у Рішенні від 19 червня 2001 року N 9-рп/2001 у справі щодо стажу наукової роботи, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.

Згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян).

Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; держава прагне до збалансованості бюджету України (частини перша, третя статті 95 Основного Закону України).

Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19); Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, здійснює визначені Конституцією та законами України повноваження, видає постанови і розпорядження в межах своєї компетенції (частина третя статті 113, пункт 10 статті 116, частина перша статті 117).

Відповідно до Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92); Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116).

Невід'ємною складовою здійснення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Одним з таких органів і є Кабінет Міністрів України, який згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" забезпечує проведення державної соціальної політики, соціальний захист громадян та вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення.

В Законі України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» передбачені видатки на виплату грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій. В додатках до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», які є невід'ємною частиною вищезазначеного Закону в додатку № 3 «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2013 рік» в бюджетній програмі «Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» передбачено певне фінансування.

Таким чином, Кабінет Міністрів України при підготовці Закону України «Про держаний бюджет на 2012 рік» діяв з додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

Вищенаведена правова позиція викладена в рішенні Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2014 року (справа № К/9991/72080/12) в ідентичній справі.

Окрім того, частиною 1 ст. 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Порушення права означає, обмеження у доступі до чого-небудь.

З матеріалів справи неможливо зрозуміти про захист яких своїх прав просить позивач та взагалі чи були порушені будь-які права позивача у спірних правовідносинах.

Частина 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» була чинною у 2013 році.

Отже, у 2013 році позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги.

Право на отримання зазначеної допомоги будь-яким чином не повязується з законотворчими ініціативами Кабінету міністрів України.

Отже, суд не може захистити права позивача, адже не має будь-якого їх порушення саме відповідачем.

Також, з норм діючого законодавства не вбачається, що позивач має будь-які наглядові функції щодо діяльності Кабінету Міністрів України.

Не вбачається у позивача і повноважень на захист прав інших осіб, які отримують вищенаведену допомогу.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість даного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Частиною 1 ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності щодо невиконання обовязків покладених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме не передбачення у проекті Державного бюджету України на 2013 рік цільових коштів, необхідних для виплати разової грошової допомоги ветеранам війни-учасникам бойових дій та про зобовязання вчинити дії покладені на нього Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 р. N 367-XIV, а саме: внести до Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про Державний Бюджет України на 2013 рік», в якому передбачити цільові кошти, необхідні для виплати разової грошової допомоги ветеранам війни учасникам бойових дій в розмірі, встановленому ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3552, відповідно до доповнень внесених Законом України від 25 грудня 1998 року N 367-XIV залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий /ОСОБА_2/

Судді /ОСОБА_3/

/ОСОБА_4/