Ухвала суду № 55802087, 09.02.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/6098/15

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

ОСОБА_1

при секретарі Павлюк К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання незаконним та скасування рішення, зобовязання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання незаконним та скасування рішення №553-15 від 12 серпня 2015 року, яким відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року №553-15 про відмову ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобовязано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Державної міграційної служби України ставиться питання про скасування судового рішення в звязку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Державної міграційної служби України, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_3 Федерації.

До України ОСОБА_2 вперше потрапив легально 23 жовтня 2013 року, на підставі національного паспорту із візою. З метою продовження строку легального перебування на території України, позивач 06 січня 2014 року виїхав до Молдови та 07 січня 2014 року повернувся на територію України. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами особової справи та поясненнями позивача.

Під час ОСОБА_4 позивач знаходився у місті Києві на майдані Незалежності та приймав активну участь у боротьби за національні інтереси України та українського суспільства. Ці обставини не заперечуються сторонами.

Також матеріалами справи підтверджено, що у вересні 2014 року позивач став членом Громадської Організації "Самооборона Одеси" та Громадської Організації "Всеукраїнська Організація Самооборона Майдану", що підтверджено відповідними довідками, та активно займався та займається громадською діяльністю.

23 липня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Управління ДМС України в Херсонській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду заяви, позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що винесений наказ Управління ДМС України в Херсонській області №70-Б від 11 серпня 2014 року.

Вказаний наказ позивач оскаржив до суду та постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року по справі №821/3496/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року, наказ Управління ДМС України в Херсонській області від 11 серпня 2014 року №70-Б скасовано та зобовязано Управління ДМС України в Херсонській області повторно розглянути заяву про надання статусу біженця.

Судом встановлено, що Управління ДМС України в Херсонській області прийняло наказ від 20 лютого 2015 року №74-Б про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розпочало процедуру розгляду заяви.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що через зміну місце проживання позивача, особова справа ОСОБА_2 була передана в Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області.

За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок від 22 травня 2015 року справа №2015ОD0129 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи його тим, що аналіз особової справи заявника вказує на те, що факти, повідомлені заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в України.

Рішенням Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року №553-15 був підтриманий вище зазначений висновок та відмовлено громадянину ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_2 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі вказаного рішення, Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області, 08 жовтня 2015 року позивачу вручено повідомлення №411 від 23 вересня 2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року №553-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийняте без врахування всіх обставин справи та не досліджено відповідачем у повній мірі, тобто, є необґрунтованим та передчасним, що є підставою для його скасування, а тому позовні вимоги в частині його скасування є обґрунтованими. Також, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач не в повному обсязі вивчив та перевірив всі документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у звязку з чим керуючись приписами ст. 11 КАС України, з метою повного захисту прав позивача, суд вийшов за межі позовних вимог та зобовязав відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням встановлених судом обставин, що стали підставою для скасування рішення Державної міграційної служби України №553-15 від 12 серпня 2015 року.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якою передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених п.1 чи п.13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів, неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "а" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Частиною другою статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За змістом Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Судом першої інстанції при вирішенні справи встановлено, що ОСОБА_2 активно займається громадською діяльністю, приймав активну участь в революції ОСОБА_4 та є членом Громадських організацій "Самооборона Одеси", "Всеукраїнська Організація Самооборона Майдану", проте апелянтом не було враховані ці обставини та не надана їм належна оцінка.

Разом з цим, в матеріалах наявні відповідні публікації у засобах масової інформації, повідомлення національних та міжнародних неурядових правозахисних організацій, які свідчать про наявність субєктивних та обєктивних причин побоювання позивачем переслідування, затримання або арешту за прийняття його участі у "Євромайдані", але вказані докази також не були досліджені та прийняті до уваги під час прийняття апелянтом оскаржуваного рішення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що відмовляючи ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особою, апелянтом не були враховані, всебічно розглянуті та обєктивно оцінені відомості щодо особи позивача та ситуації в країні його походження, а відтак прийняття рішення від 12 серпня 2015 року №553-15 без такого детального аналізу не відповідає вимогам ст. 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

При цьому, апелянтом в свою чергу не доведено правомірності прийнятого рішення від 12 серпня 2015 року №553-15, яким відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому судом першої інстанції правомірно скасовано як протиправне й таке, що прийняте без урахування вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та з порушенням передбачених статтею 2 КАС України принципів.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, у звязку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 09 лютого 2016 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

ОСОБА_1