Ухвала суду № 55800345, 02.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2016 року м. Київ К/800/58090/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Бухтіярової І.О.,

Юрченко В.П.,

секретар: Антипенко В.В.

за участю: представника ТОВ „Птахокомплекс „Губин" - Хорошої С.В.,

представника Володимир-Волинської ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській

області - Мельника С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року у справі № 803/27/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Птахокомплекс „Губин" до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2014 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0001182200, № 0001192200 від 09.12.2013 року, якими збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 57585 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 28782, 50 грн., зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2013 року у розмірі 172537 грн.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки Підприємство зареєстроване як сільськогосподарський виробник і на нього поширюється особливий порядок оподаткування, який визначених ст. 209 Податкового кодексу України та передбачає, що суми податкового кредиту розподіляються між спеціальною і загальною декларацією з податку на додану вартість.

30 січня 2014 року постановою Волинського окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд зазначив, що Товариством всупереч положенням податкового законодавства у липні 2013 року здійснений розподіл податкового кредиту між загальною та спеціальною декларацією з податку на додану вартість за відсутності факту використання придбаного обладнання в своїй діяльності, тому податковим органом правомірно винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

22 жовтня 2014 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30 січня 2014 року скасовано, позовні вимоги задоволено.

Податкові повідомлень-рішень ДПІ № 0001182200, № 0001192200 від 09.12.2013 визнані протиправними та скасовані.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду та залишення в силі постанови Волинського окружного адміністративного суду, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 06.11.2013 до 19.11.2013 ДПІ була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка достовірності формування задекларованих сум податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача в декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року, за наслідками якої 26.11.2013 року був складений акт перевірки № 267/22-31603002 від 26.11.2013.

Проведеною перевіркою встановлено, що Товариством у порушення вимог пп. 209.2, пп. 209.3, пп. 209.6, абз. "а" пп. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України завищене від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, у розмірі 172537 грн., за липень 2013 року та заниження суми податку на додану вартість, у розмірі 57585 грн.

09 грудня 2013 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0001182200, яким збільшено Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 86377, 50 грн., № 0001192200 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, у розмірі 172537 грн.

Операції, що стосуються спеціального режиму оподаткування, установленого статтею 209 цього Кодексу, включаються до податкової декларації спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства, яка є невід'ємною частиною звітності платника за відповідний звітний період.

Як вбачається з матеріалів справи, формування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість позивачем здійснено на підставі господарської операції з придбання основних фондів.

В липні 2013 року позивачем було придбало обладнання для цеху забою та переробки птиці на загальну суму 17747220 грн.

Обладнання придбано позивачем у зв'язку із нарощуванням виробничих потужностей і створенням нового цеху.

Дане обладнання не введене в експлуатацію, що не заперечується сторонами.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За приписами п. 209.1 ст. 209 ПК України, резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.

Пунктом 209.11 статті 209 ПК України визначено, що якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то: а) на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку; б) орган державної податкової служби виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею; в) таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач зареєстрований як суб'єкт спеціально режиму оподаткування податком на додану вартість.

Положеннями п. 209.2 ст. 209 ПК України встановлено, що за спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Поряд з цим слід зазначити, що згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

При цьому господарський характер витрат визначається з урахуванням обставин, що свідчать про намір платника отримати економічний ефект в результаті реальної економічної діяльності, а не в залежності від фактично одержаного доходу.

Пунктом 209.6 статті 209 ПК України встановлено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 ПК України виробничими факторами, за рахунок яких сформовано податковий кредит є зокрема, товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.

Відтак, з урахуванням наведеного, чинне законодавство ставить право платника на відображення в складі податкового кредиту сум податку на додану вартість в залежність від того, чи поставки товарів (робіт, послуг), в ціні яких сплачена сума податку на додану вартість, призначені для використання платником податків у господарській діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для його скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Бухтіярова І.О.

Юрченко В.П.