Ухвала суду № 55800344, 02.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" лютого 2016 р. м. Київ К/800/19737/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Бухтіярової І.О.,

Юрченко В.П.,

секретар: Антипенко В.В.,

за участю: представника ТОВ „Новаклін" - Омельченка Д.В.,

представника ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області - Паншиної І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Новаклін" на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року у справі № 825/3913/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Новаклін" до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області,

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Новаклін" звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення - рішення № 0004442200 від 25.11.2014, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 480200 грн.: (384160 грн. основний платіж та штрафні санкції 96040 грн.).

На обґрунтування позову позивач зазначив, що податковий орган зробив безпідставні висновки в акті перевірки №2541/22/38589959 від 06.11.2014 про документальне непідтвердження господарських відносин з його контрагентами, у зв'язку з чим неправомірно виключив суму податку на додану вартість за результатами господарських операцій з ТОВ „СИЛУРТРЕЙД", ПП „КОМЕРЦБУД-Д" зі складу податкового кредиту.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.01.2015, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2015, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди зазначили, що у позивача відсутні правові підстави для віднесення до податкового кредиту сум, сплачених за результатами укладених договорів з ТОВ „СИЛУРТРЕЙД", ПП „КОМЕРЦБУД-Д", оскільки ним не було доведено товарності та реальності господарських операцій, використання товару, послуг у власній господарській діяльності.

Позивач звернувся із касаційною скаргою про скасування постанови Чернігівського окружного адміністративного суду та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість у складі податкового кредиту операцій з ТОВ „СИЛУРТРЕЙД" та з ПП „КОМЕРЦБУД-Д" за липень 2014 року та складено акт перевірки №2541/22/38589959 від 06.11.2014.

За результатами проведено перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0004442200 від 25.11.2014, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 480200 грн.: (основний платіж 384160 грн., штрафні (фінансові) санкції 96040 грн.).

Проведеною перевіркою встановлено факт порушення позивачем вимог п. 44.6 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, чим занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 384160 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач мав господарські правовідносини з такими контрагентами - ТОВ „СИЛУРТРЕЙД", ПП „КОМЕРЦБУД-Д".

Суми податку на додану вартість, сплачені позивачем по взаємовідносинах з зазначеними контрагентами, були включені ним до сум податкового кредиту за липень 2014 року.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Згідно з пунктом 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Разом з тим, як стверджує позивач, в строки, встановлені п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України, ним було надано ряд документів на підтвердження господарських операцій з вказаними контрагентами.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. А тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Однак, судами попередніх інстанцій взагалі не було досліджено господарські операції позивача за період, що перевірявся та на підставі яких виникли порушення, що лягли в основу прийнятого відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, з метою реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, судам слід з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій та зміни у їх майновому стані, як обов'язкова ознака господарської операції.

Наведені обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам справи, з урахуванням чого встановити правомірність прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Новаклін" задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: Сірош М.В.

Бухтіярова І.О.

Юрченко В.П.