Ухвала суду № 55800219, 27.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2016 року м. Київ К/800/11905/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Латишева Л.П.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача-1 - Лаврука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року

у справі №809/518/13-а

за позовом приватного підприємця ОСОБА_4

до 1. Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (правонаступником якої є Долинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області

2. Головного управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А :

14 лютого 2013 року приватний підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - відповідач-1), Головного управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 2) про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за червень та липень 2008 року у загальній сумі 343756,00 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року позов був задоволений повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 343756,00 грн. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за червень, липень 2008 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 2294,00 грн. судових витрат.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі Долинська ОДПІ ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу приватний підприємець ОСОБА_4, посилаючись на те, що постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідачва-1 - Долинської ОДПІ ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області його правонаступником - Долинською ОДПІ ГУ ДФС в Івано-Франківській області.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача-1, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

21 липня 2008 року та 20 серпня 2008 року позивачем були подані до податкового органу декларації з податку на додану вартість за червень та липень 2008 року, у рядках 25.1 яких до бюджетного відшкодування позивачем були заявлені сума 82516,00 грн. та 261240,00 грн. відповідно. Також, позивачем були подані розрахунки суми бюджетного відшкодування та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування (арк. справи 85-88, 93-100).

Актом Долинської ОДПІ від 15 серпня 2008 року № 1404/171/НОМЕР_1 «Про результати виїзної позапланової перевірки суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за травень - червень 2008 року» було підтверджено заявлену підприємцем суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість, зокрема, за червень 2008 року у розмірі 261240,00 грн. (арк. справи 13-28).

Довідкою Долинської ОДПІ від 17 жовтня 2008 року № 38/171/НОМЕР_2 «Про результати виїзної позапланової перевірки суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 червня 2008 року по 31 липня 2008 року» було підтверджено заявлену підприємцем суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2008 року у розмірі 82516,00 грн. (арк. справи 29-34).

Також, Долинською ОДПІ була проведена позапланова документальна виїзна перевірка суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника по деклараціях за травень, червень 2008 року, за результатами якої складений акт від 30 листопада 2010 року № 3654/171/НОМЕР_1, за висновками якого позивачем були порушені вимоги підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (арк. справи 35-43).

06 грудня 2010 року на підставі вказаного акту перевірки Долинською ОДПІ згідно з підпунктами «б», «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001311720/0 та №0001321720/0, згідно з якими зменшено заявлені приватним підприємцем ОСОБА_4 до відшкодування суми бюджетного відшкодування, а саме: за червень 2008 року - на 261240,00 грн., за липень 2008 року - на 82516,00 грн. (арк. справи 44-45).

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в судовому порядку.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2012 року, у справі № 2а-4381/10/0970 за позовом ОСОБА_4 до Долинської ОДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень позов був задоволений. Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001311720/0 від 06 грудня 2010 року та № 0001321720/0 від 06 грудня 2010 року (арк. справи 48-58).

У зв'язку з набранням постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 січня 2011 року законної сили приватний підприємець ОСОБА_4 15 січня 2013 року надіслав до Долинської ОДПІ ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області лист-вимогу, в якому просило податковий орган здійснити встановлені законодавством дії щодо перерахування належних йому до відшкодування сум податку на додану вартість за червень 2008 року у розмірі 261240,00 грн. та за липень 2008 року у розмірі 82516,00 грн., що підтверджується фіскальним чеком від 15 січня 2013 року № 8186 та повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 7750303128250 (арк. справи 46-47).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у справі № 2а-4381/10/0970 судами вже надана належна правова оцінка обставинам щодо відсутності порушень позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та правомірності заявлених ним до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість згідно податкових декларацій за червень - липень 2008 року та, як наслідок, наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі про стягнення суми бюджетного відшкодування у відповідності до приписів частини 1 статті 72, частини 5 статті 254, статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За приписами підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Згідно з положеннями підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Підпунктом 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Підпунктом 7.7.8 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі, коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або податковий орган розпочинає процедуру адміністративного оскарження, податковий орган не пізніше наступного робочого дня за днем отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення справи зобов'язаний повідомити про це орган державного казначейства. Орган державного казначейства призупиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження. Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п'яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

Як зазначалося вище, постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 січня 2011 року у справі № 2а-4381/10/0970, яка без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2012 року, було визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001311720/0 від 06 грудня 2010 року та №0001321720/0 від 06 грудня 2010 року.

Виходячи з аналізу вищевикладених правових норм, після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 2а-4381/10/0970 Долинської ОДПІ ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області мала подати відповідний висновок до ГУ ДКУ в Івано-Франківській області із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, а на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства повинен був перерахувати цю суму коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Разом з цим, обов'язки, передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», не були виконані відповідачами, в результаті чого невідшкодовані позивачу суми податку на додану вартість перетворились на бюджетну заборгованість.

Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.

Слід також зазначити, що з моменту виникнення у платника бюджетної заборгованості настає й протиправна бездіяльність податкового органу як суб'єкта владних повноважень, що утворює матеріально-правовий аспект порушеного права платника і наслідки якої підлягають усуненню в судовому порядку.

Частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебирання непритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 був затверджений Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, згідно з яким стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби (пункт 23).

Таким чином, наведеним підзаконним нормативно-правовим актом безпосередньо передбачено можливість ухвалення на користь особи судового рішення про стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість і встановлено особливості процедури такого стягнення; у рамках цієї процедури особа зобов'язана подати до казначейства документи, наведені у пункті 6 зазначеного вище Порядку, якими є, зокрема, відповідна заява, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності).

Відсутність у Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011 року № 39, прописаного механізму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення не є достатнім підґрунтям для висновку про відсутність даного способу захисту взагалі. До того ж, цей Порядок визначає механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість та не регулює питання погашення простроченої заборгованості з відшкодування податку на додану вартість.

Частиною 1 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В силу частини 4 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З огляду на гарантоване статтею 55 Конституції України право особи захищати свої права будь-яким, незабороненим законодавством способом, з урахуванням наявності у чинному законодавстві механізму стягнення надміру сплачених коштів з державного бюджету на підставі судового рішення та вимог статті 13 Конвенції щодо ефективності правового захисту колегія суддів вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги у повному обсязі та безпосередньо стягнули з Державного бюджету України бюджетну заборгованість на користь платника.

Також, колегія суддів вказує, що позивачем був дотриманий строк звернення до суду з вказаним позовом, визначений частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду у справі № 2а-4381/10/0970 була постановлена 15 серпня 2012 року, а позовна заява у даній справі була подана позивачем 14 лютого 2013 року, що підтверджується вхідним штампом Івано-Франківського окружного адміністративного суду (арк. справи 4).

Доводи касаційної інстанції викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Долинської ОДПІ ГУ ДФС в Івано-Франківській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна