Постанова № 55797719, 09.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/5292/15 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.01.2016 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» до Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» звернулося до суду першої інстанції із позовом, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 08.09.2015 №780/0001212200.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05.01.2016 у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі наказів від 16.07.2015 №371 та від 06.08.2015 №424, направлення від 17.07.2015 №243 службові особи відповідача здійснили документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності декларування достовірності даних у податкових деклараціях з ПДВ за жовтень-грудень 2014 року та січень 2015 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 28.08.2015 №258/23-13-2200/31082518, в якому встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1., 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 1871741,00грн., у т.ч. за жовтень 2014 року на 1871348,00грн., грудень 2014 року на 286,00грн., січень 2015 року - 107,00грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.09.2015 №780/0001212200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 2 807 611, 50 грн., з яких 1 871 741 грн. за основним платежем, 935 870, 5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, оскільки у ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідачем зроблено неправомірні висновки щодо нікчемності взаємовідносин між позивачем та контрагентами, оскільки податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформлених первинних документів, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим має бути скасоване.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 28.10.2014 позивач уклав з ТОВ «Інтерлогістік Норд» договір поставки №2810/01, відповідно до умов якого ТОВ «Інтерлогістік Норд» (постачальник) зобов'язується передавати у власність, позивач (покупець) зобов'язується приймати і оплачувати на умовах цього договору товар найменуванням, у кількості і за цінами, згідно відпускними накладними. Ціна за одиницю та вартість товару визначаються у видаткових накладних.

Відповідно до наданих позивачем видаткових накладних позивач придбав у ТОВ «Інтерлогістік Норд»: профіль ПВХ, мішки, фітінги, шланги, фільтри для очищення води, фіксатори, кронштейни, пристрої для зарядження аккумуляторів, апарати для дугового зварювання металів та меблі.

Також, 01.09.2014 позивач уклав з ТОВ «Компанія Буд-Контакт» договір поставки №14091, відповідно до умов якого ТОВ «Компанія Буд-Контакт» (постачальник) передає товар покупцю в асортименті і за ціною, узгодженими з покупцем у товарно-супровідній документації, що є невід'ємною частиною цього договору.

Так, позивач придбавав у ТОВ «Компанія Буд-Контакт» витратні матеріали для виробництва лікеро-горілчаної продукції (пляшки, етикетки, ковпачки, піддони).

На підтвердження виконання зобов'язань по вказаних договорах надано копії податкових та видаткових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень, виписки по рахунку, товарно-транспортні накладні.

Згідно з п. 198. 1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає позивачу право на формування податкового кредиту по господарських операціях з вказаними вище контрагентами.

При цьому, колегія суддів вважає, що незазначення у видаткових накладних відомостей про дату та номер довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, на які посилався суд першої інстанції, не спричиняє втрату такими первинними документами юридичної сили і доказовості, оскільки вказані реквізити не відносяться до обов'язкових реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Більш того, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Також, суд першої інстанції залишив поза увагою і не надав належної правової оцінки наявним в матеріалах справи товарно-транспортним накладним форми №1-ТН, на підставі яких здійснювалося транспортування товарно-матеріальних цінностей, які дають можливість повно і об'єктивно встановити обставини їх руху по ланцюгу від постачальників до позивача. При цьому, висновки суду першої інстанції про неможливість здійснення декількох автотранспортних рейсів в один день відповідно до кількості товарно-транспортних накладних є помилковими, оскільки складання товарно-транспортних накладних відбувалось не відповідно до кількості рейсів, а відповідно до товарних партій і номенклатури товарів, вказаних у видаткових накладних, та їх транспортування одним транспортним засобом за декількома товарно-супровідними документами.

Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції залишено поза увагою і не враховано, що за наслідком спірних господарських операцій позивача і його контрагентів стали зміни в структурі їх активів та зобов'язань, а також у їх власному капіталі, з огляду на проведення розрахунків за отримані товарно-матеріальні цінності, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними платіжними дорученнями і документами вексельного розрахунку.

Крім того, отримані позивачем товарно матеріальні цінності в подальшому були використані ним у власній господарській діяльності під час виробництва алкогольних напоїв, що підтверджується виписками щодо руху товарно матеріальних цінностей по матеріальному і тарному складах, роздруківками з програми « 1С:Бухгатгерія» накладних на внутрішнє переміщення товарів з тарного цеху на виробництво і з матеріального складу на виробництво, засвідчених у встановленому порядку відповідальними за ведення бухгалтерського обліку і здачу-прийняття товарно матеріальних цінностей вказаними в них посадовими особами позивача, та шляхом їх наступного продажу іншому суб'єкту господарювання (ТОВ «Бінес-центр «Навігатор»), що підтверджується договором №04-1 від 04.04.2015 та складеними на його виконання видатковими накладними, що обумовлює наявність причинно-наслідкового зв'язку між потребою у замовленні вказаних товарів для цілей здійснення власної господарської діяльності та її здійснення з метою отримання прибутку.

Щодо мотивів суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні докази походження товару, колегія суддів зазначає, що чинне податкове законодавство України не передбачає виникнення у платника податку додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил ведення господарської діяльності та набуття ними прав власності на основні фонди, товарно-матеріальні цінності, а сам платник не наділений повноваженнями щодо такого контролю. Дотримання галузевих вимог щодо сертифікації поставленого товару та його прийняття за кількістю та якістю також не є обов'язковим для виникнення у платника податкових наслідків за операціями з поставки товару.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВАС України від 12.11.2014 у справі №К/9991/41242/12.

Посилання відповідача та мотиви суду першої інстанції про порушення контрагентами позивача податкового законодавства є безпідставними з огляду на наступне.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» зазначено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості оскаржуваних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Колегія суддів зазначає, що укладені між позивачем та контрагентами договори не визнавалися недійсними в судовому порядку, а тому доводи відповідача про їх нікчемність є безпідставними, що не було враховано судом першої інстанції.

Колегія суддів не бере до уваги посилання суду першої інстанції на дані Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, викладені у листі від 30.03.2015 №1248/7/10-06-22-02, та відповідно до яких встановлено відсутність у ТОВ «Інтерлогістік Норд» та ТОВ «Компанія Буд-Контакт» складських приміщень, автомобільного транспорту, виробничого обладнання, устаткування, кількості працюючих, що необхідні для здійснення господарської діяльності, з огляду на наступне.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання операції з поставки, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності, особливо підприємству, що є перепродавцем товару, не вимагається, ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВАС України від 12.11.2014 у справі №К/9991/41242/12.

Більш того, на момент здійснення спірних правочинів ТОВ «Інтерлогістік Норд» та ТОВ «Компанія Буд-Контакт» були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, індивідуальний податковий №391038010292, свідоцтво платника ПДВ від 01.05.2014 №200171218 та індивідуальний податковий №392156326552, свідоцтво платника ПДВ від 01.07.2014 №200176913 відповідно, що підтверджується змістом акту перевірки, тобто згідно з приписами п.п. 198.1, 198.2 ст.198, п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України мали право на нарахування податку та складання податкових накладних.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «Інтерлогістік Норд» та ТОВ «Компанія Буд-Контакт», а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Як вбачається з платіжних доручень №5637 від 24.11.2015 (т.1 а.с. 4) та №44 від 11.01.2016 (т.3 а.с.186), позивачем сплачено судовий збір: за подачу адміністративного позову в розмірі 42 114, 17 грн., та за подачу апеляційної скарги в розмірі 46 325, 59 грн., які слід відшкодувати на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор».

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.01.2016 скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 08.09.2015 №780/0001212200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» судовий збір у розмірі 88 439, 76 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 12.02.2016.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.