Ухвала суду № 55796627, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2016 р. м. Київ К/800/17461/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Ємельянової В.І.,

Стародуба О.П.,

секретаря судового засідання Горбатюка В.С.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_2,

представника Головного управління юстиції у м. Києві - Фартушної В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до Державної виконавчої служби України, Головного управління юстиції у м. Києві, третя особа - начальник відділу Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві, про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

за касаційною скаргою ОСОБА_5 - представника позивача ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: скасувати наказ Державної виконавчої служби України від 9 жовтня 2014 року №629/к «Про звільнення ОСОБА_4.»; скасувати наказ Головного управління юстиції у м. Києві від 9 жовтня 2014 року №2433/03 «Про звільнення ОСОБА_4.»; поновити на посаді начальника відділу Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві з 10 жовтня 2014 року; стягнути з Головного управління юстиції у м. Києві середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 жовтня 2014 року по день поновлення на роботі.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної виконавчої служби України від 9 жовтня 2014 року №629/к «Про звільнення ОСОБА_4.». Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління юстиції у м.Києві від 9 жовтня 2014 року №2433/03 «Про звільнення ОСОБА_4.». Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника відділу Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві з 10 жовтня 2014 року. Стягнуто з Головного управління юстиції у м. Києві на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 жовтня 2014 року по 11 лютого 2015 року у розмірі 12 547 грн 40 коп.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалене ним судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для звільнення позивача за порушення Присяги державного службовця. Крім того, наказ про звільнення прийнятий з порушенням порядку проведення процедури звільнення державного службовця.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач допустив порушення законів України, неналежно виконував свої службові обов'язки, тому відповідачем обгрунтовано прийнято наказ про його звільнення за порушення присяги державного службовця.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Державної виконавчої служби України від 9 жовтня 2014 року №629/к «Про звільнення ОСОБА_4.» звільнено позивача з посади начальника відділу Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м.Києві на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу».

Головним управлінням юстиції у м. Києві наказом від 9 жовтня 2014 року №2433/03 оголошено наказ Державної виконавчої служби України від 9 жовтня 2014 року №629/к «Про звільнення ОСОБА_4.» та зобов'язано виплатити позивачу компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 19 грудня 2013 року по 9 жовтня 2014 року у кількості 12,5 календарних днів.

Наказ Державної виконавчої служби України від 9 жовтня 2014 року №629/к винесено за результатами розгляду подання начальника управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м.Києві від 30 вересня 2014 року та довідки про результати контрольної перевірки відділу Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м.Києві від 3 жовтня 2014 року.

З 2 по 3 жовтня 2014 року комісією Головного управління юстиції у м.Києві проведено контрольну перевірку діяльності ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві, про що складено довідку від 3 жовтня 2014 року.

Із змісту подання та довідки вбачається, що порушення позивачем Присяги державного службовця полягало у відсутності належного контролю за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень судів як начальником відділу.

Текст Присяги наведено у частині другій статті 17 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».

Відповідно до частин першої, другої статті 14 Закону №3723-XII за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, до державного службовця застосовуються дисциплінарні стягнення; до службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Пунктом 6 частини першої статті 30 Закону №3723-XII визначено, що державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої у статті 17 цього Закону.

Цією нормою визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби. Саме ж припинення державної служби відбувається у формі звільнення.

Порушення Присяги може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) норм.

Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Пунктом 1 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №950 передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян, стосовно цієї особи може бути проведено службове розслідування; на вимогу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з метою зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри; з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного правопорушення або порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення.

Таким чином, підтвердження факту невиконання або неналежного виконання особою, уповноваженої на виконання функцій держави, своїх службових обов'язків, перевищення цією особою своїх повноважень, що заподіяло значної матеріальної шкоди державі, встановлюється за результатами службового розслідування відносно цієї особи.

За змістом пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 (далі - постанова №9) «Про практику розгляду судами трудових спорів» підставами захисту порушеного права звільненої особи може бути не тільки звільнення без законних підстав, а й порушення порядку його проведення.

Судами встановлено, що службове розслідування відносно позивача не проводилось, отже відповідачами не дотримано порядку його звільнення, а саме - щодо проведення службового розслідування, чим порушено права позивача, зокрема, щодо надання письмових пояснень, тощо.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 з 29 вересня 2014 року по 24 жовтня 2014 року перебував на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності №892378.

Частиною третьою статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Аналогічне правило встановлено в пункті 17 постанови №9, згідно з яким розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Отже, звільнення позивача 9 жовтня 2014 року є протиправним та суперечить чинному законодавству України.

Крім того, відповідно допункту 32 постанови №9 при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Положеннями пункту 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Судом першої інстанції встановлено, що останніми двома фактично відпрацьованими позивачем місяцями були серпень та вересень 2014 року і заробітна плата за даний період становила 6128 грн 15 коп, середньоденний заробіток позивача становив 145 грн 90 коп.

Суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позовну вимогу щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача за період з 10 жовтня 2014 року по 11 лютого 2015 року (86 днів) в розмірі 12547 грн 40 коп.

Отже, правильними є висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та скасування оскаржених наказів, оскільки не встановлено порушень позивачем Присяги державного службовця, відповідачами порушено порядок проведення службового розслідування відносно позивача та відповідно і його звільнення.

За таких обставин судом апеляційної інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до невірного вирішення справи, у зв`язку з чим його рішення підлягає скасуванню.

За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И ЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 - представника позивача ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2015 року скасувати, постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 лютого 2015 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді В.І. Ємельянова

О.П. Стародуб