Ухвала суду № 55796550, 02.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2016 року м. Київ К/800/37291/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «СТВ»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2015 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року

у справі № 13895/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «СТВ» (далі - ТОВ фірма «СТВ»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - СДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У листопаді 2010 року ТОВ «СТВ» звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 15.09.2010 № 0000670848/0.

Справа розглядалася судами неодноразово.

За наслідками останнього перегляду, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2015р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015р., у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ТОВ фірма «СТВ», посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та задовольнити позов. Мотивуючи доводи касаційної скарги, заявник зазначає про реальність господарських операцій з Приватним підприємством «Согласие» (далі - ПП «Согласие»), про подання усіх необхідних документів на підтвердження як факту одержання товару від названого постачальника, так і подальшого використання придбаної продукції. За висновком скаржника, СДПІ не представлено переконливих, достатніх і достовірних доказів недобросовісності ТОВ фірми «СТВ», наявності у нього умислу на створення фінансово-економічної схеми з метою незаконного використання права на податковий кредит.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу СДПІ зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ фірми «СТВ» з питань правомірності формування податкового кредиту за червень 2010 року по взаємовідносинам з ПП «Согласие» та правильності обчислення ПДВ за червень 2010 року, за наслідками якої відповідачем складено акт від 30.08.2010р. № 3230/48-0/23146249 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.09.2010р. № 0000670848/0 про збільшення ТОВ фірмі «СТВ» податкового зобов'язання з ПДВ на 777345,83 грн. (у тому числі 597958,33 грн. за основним платежем та 179387,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування став висновок СДПІ про фіктивний характер господарських операцій з придбання товару (олії соняшникової нерафінованої) у контрагента ПП «Согласие».

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, керуючись положеннями пункту 1.7 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту у період виникнення спірних правовідносин) підтримали наведену правову позицію податкового органу зі спору та зазначили, що подані платником первинні документи на підтвердження обґрунтованості податкової вигоди не підтверджують дійного руху активів у процесі їх поставки названим постачальником позивачеві.

Вищий адміністративний суд України, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, виходить з положень норм матеріального права, зазначених у судових рішеннях, та обставин, встановлених у справі.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника та інших учасників у сфері економіки, у зв'язку з чим презюмується економічна виправданість дій платника, спрямованих на одержання податкової вигоди, та достовірність відомостей його податкової та бухгалтерської звітності.

У разі ж надання податковою інспекцією достатньо переконливих доводів та доказів відносно того, що насправді господарські операції контрагентами не здійснювалися, а схема взаємодії учасників господарської операції свідчить про їх недобросовісність, суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності поданих платником документів вимогам податкового законодавства, а має оцінити усі докази у справі у сукупності та взаємозв'язку з ціллю виключення внутрішніх протиріч та суперечливостей між ними у процесі перевірки реального руху активів між заявленими учасниками операції.

При цьому слід зазначити, що правила розподілу тягаря доказування в адміністративному процесі за статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передбачають покладення на платника обов'язку доведення правомірності формування ним податкового кредиту ПДВ, оскільки саме він виступає суб'єктом, який зменшує суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на суму податкового кредиту, сплаченого (нарахованого) у ціні придбаних товарів, робіт, послуг.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що за договором купівлі-продажу від 03.06.2010р. № СО/СТВ-01 ПП «Согласие» (постачальник) зобов'язалося передати у власність ТОВ фірма «СТВ» (покупець) товар - олію соняшникову нерафіновану. На обґрунтування правомірності формування податкового кредиту з ПДВ за операціями з цим контрагентом позивачем подано первинні документи (акти приймання-передачі товару, видаткові накладні, податкові накладні), оцінивши які за правилами статті 86 КАС суди попередніх інстанцій визнали їх недостатніми для підтвердження товарності розглядуваних операцій. Зокрема, суди звернули увагу на розбіжність даних щодо часу отримання позивачем товару у вказаних первинних документах (дати складення актів приймання-передачі товарів не співпадає з датами виписки видаткових накладних).

Також суди зазначили про неподання позивачем даних щодо порядку транспортування товару (обґрунтованих пояснень щодо порядку перевезення товару), його сертифікації, зберігання у процесі виконання розглядуваних операцій, а також власне наявності товару, що виступав предметом поставки, у задекларованого постачальника.

Вказані факти з урахуванням установлених податковою інспекцією у ході проведення контрольно-перевірочних заходів обставин (які не одержали спростування у ході вирішення даного спору) щодо перебування ПП «Согласие» за місцем масової реєстрації, відсутності у цього підприємства трудового персоналу, основних засобів, виробничих активів, транспортних засобів та іншого майна для провадження фактичної господарської діяльності, недекларування ним необхідної суми податків були цілком об'єктивно розцінені судами як свідчення необґрунтованості податкової вигоди платника.

Доводи скаржника про те, що придбаний товар було передано ним на реалізацію на експорт на умовах комісії Товариству з обмеженою відповідальністю «КАІС», що підтверджує фактичне отримання ТОВ фірма «СТВ» відповідного товару, не приймаються судом касаційної інстанції, оскільки ці доводи були предметом розгляду судів та отримали належну правову оцінку.

Так, суди зазначили, що матеріалами справи не підтверджується факт продажу позивачем на експорт саме того товару, який був предметом поставки у рамках взаємовідносин з ПП «Согласие». У той же час реальність господарської операції характеризується не лише наявністю активу, але й його одержанням від конкретного, задекларованого постачальника.

Також суди обґрунтовано зазначили, що власне перерахування позивачем коштів на рахунок ПП «Согласие» також не є підтвердженням виконання розглядуваних поставок, оскільки зв'язку такого перерахування коштів із здійсненням оплати саме за поставлений цим контрагентом товар не встановлено.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «СТВ» - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ Ю.І. Цвіркун