Ухвала суду № 55794882, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2016 р. м. Київ К/800/15003/15

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Веденяпіна О.А., Приходько І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 року

у справі № 820/19262/14

за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1)

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, ДПІ у Київському районі м. Харкова

третьої особи публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - третя особа, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся у листопаді 2014 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Київському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення № 0090191702 від 18.11.2014 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 14.1.47, пп. 14.1.54, пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, п. 164.1, пп. 164.2.14, абз.«д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 165.1.49 п. 165.1 ст. 165, п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України (далі - ПК України); ст. 509, ч. 1 ст. 546, ч. 3 ст. 549, ст. 605 Цивільного кодексу України; пп. 1.7, абз.4 пп. 1.8, абз.2 пп. 1.4 п. 1 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 395 від 14.03.2013 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2013 року за № 607/23139; ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка щодо своєчасності, достовірності та повноти сплати податку на доходи фізичних осіб ОСОБА_1 за 2013 рік, за результатами якої 05.11.2014 року був складений акт за № 6370/20-31-17-02-08/НОМЕР_2, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме: абзацу «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 179.7 ст. 179 ПК України, в результаті чого виявлено не включення до податкової декларації про майновий стан та доходи за 2013 рік та не сплачено, у строки встановлені законодавством суму 49 593,84 гривні грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в результаті отримання доходу у вигляді додаткового блага; п. 179.7 ст. 179 ПК України, а саме несплата суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік на загальну суму 49 593,84 гривні.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.11.2014 року № 0090191702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 69 971,06 гривня, у тому числі 55 976,85 гривень за основним платежем, 13 994,21 гривні за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір про суті, виходив з того, що прощені позивачу пеня та відсотки не є його доходом та додатковим благом, оскільки, якщо сума кредиту надається безпосередньо позичальнику, то проценти, неустойка, у тому числі пеня, ним не отримується, а банк вправі як стягувати її, так і не стягувати, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що проценти, нараховані за користування кредитом та пеня (неустойки) у вигляді відсотків за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання нараховані банком відповідно до умов договору та анульовані за його рішенням, не є доходом платника податків, який виступає боржником у даних правовідносинах, в розумінні ПК України, який підлягає оподаткуванню згідно абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про те, що відповідна сума процентів за користування кредитом та пеня за порушення строків повернення заборгованості за кредитним договором входить до загального розміру анульованого (прощеного) боргу, а посилання позивача щодо безпідставного включення до оподаткованого доходу суму анульованих за кредитним договором процентів та пені є помилковими.

Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Відповідно до п. 179.7 ст. 179 ПК України фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.07.2013 року між позивачем та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір про припинення зобов'язань за кредитним договором № 014/1800/81/89437 від 16.07.2007 року.

Згідно вказаного договору позивачу було анульовано (прощено) заборгованість за кредитним договором № 014/1800/81/89437 від 16.07.2007 року в загальному розмірі 330 625,60 гривень, з них: 131 568,78 гривень - проценти, нараховані за користування кредитом; 199 056,82 гривень - пеня за порушення строків повернення заборгованості за кредитним договором.

При цьому, сума основного боргу за кредитом позивачем була погашена до підписання договору про припинення зобов'язань за кредитним договором № 014/1800/81/89437 від 16.07.2007 року у повному обсязі, про що свідчать п. 1.1 та п. 1.2 цього договору та підтверджується повідомленням ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 12.07.2013 року за вих. № 114-21-0-00/1357.

Відповідно до абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника про анулювання боргу та включає суму анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано, такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Судами попередніх інстанцій не досліджено питання чи приймалось кредитором рішення про анулювання суми боргу самостійно, та поза увагою залишилось питання строків позовної давності.

Крім того, в матеріалах справи відсутній розрахунок штрафних санкцій за наслідками донарахувань податкових зобов'язань.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України від 09.04.2015 року № 321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань», який набрав чинності 07.05.2015 року, внесено зміни до ПК України, а саме пп. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК України (доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу) доповнено абзацом другим такого змісту: сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності».

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що судам необхідно з'ясувати чи не розповсюджуються зміни внесені до пп. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК України, які пом'якшують становище платника податку, на спірні правовідносини.

Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та їх недоведеність, які суди попередніх інстанцій вважають встановленими, призвели до ухвалення необґрунтованого рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, надати оцінку доводам сторін та доказам, що їх підтверджують, з врахуванням вимог Кодексу адміністративного судочинства України щодо допустимості доказів (статті 70) та обов'язку доказування (стаття 71), і вирішити спір згідно із законодавством

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-230 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2015 року у справі № 820/19262/14 - скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: О.А. Веденяпін

І.В. Приходько