Ухвала суду № 55794877, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року м. Київ К/800/63487/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Рибченка А.О.

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача не з'явився

відповідача Яремко В.П.

третьої особи

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуСокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській областіна постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 рокута ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 рокуу справі№2а-7249/11/1370за позовомДержавного підприємства «Львіввугілля»до третя особаСокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходівпровизнання частково нечинними та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Львіввугілля» (далі по тексту - позивач, ДП «Львіввугілля») звернулось до суду з позовом до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі по тексту - відповідач, Сокальська ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 26 жовтня 2010 року № 0009423500/0 в частині 15576783 грн., з яких за основним платежем 8679218 грн. та 6897464 грн. - штрафними санкціями.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду до участі у справі як третю особу залучено Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі по тексту - третя особа, СДПІ з ОВП у м. Львові).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 26 довтня 2010 року №0009423500/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання в розмірі 12846131,30 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 6871825грн. та за штрафними санкціями в сумі 5974306,30 грн. В іншій частині в позові відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ДП «Львіввугілля» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 31 березня 2010 року.

За підсумками перевірки 13 жовтня 2010 року складено акт №835/23-01/32323256, в якому встановлено порушення позивачем, зокрема, пункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пунктів 4.1, 4.2, 4.7, 4.9 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.4., 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, пункту 11.44 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 8801725 грн.

На підставі акту перевірки 26 жовтня 2010 року відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0009423500/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 15816951 грн., у тому числі основний платіж 8801725 грн., штрафні (фінансові) санкції 7015226 грн.

Задовольняючи позов в частині, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про помилковість позиції податкового органу щодо заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість, внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум, сплачених контрагентам, які за даними податкового органу не мали трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності. Також суди не погодились з позицією податкового органу про завищення платником податкового кредиту з податку на додану вартість в результаті врахування сум, сплачених за придбані легкові автомобілі. Крім того, висновки відповідача про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість внаслідок списання основних фондів визнані судами помилковими.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі документами, між позивачем та ТОВ «Порше Лізинг Україна» було укладено договора про фінансовий лізинг на придбання у фінансовий лізинг легкових автомобілів №00000925 від 14 вересня 2009 року, №00000926 від 14 вересня 2009 року та №00001173 від 05 листопада 2009 року.

На підставі названих договорів позивачем було отримано товар, а контрагентом складено та видано: накладну від 25 вересня 2009 року та податкову накладну №3943 від 25 вересня 2009 року на суму 332971 грн. в т.ч. ПДВ 55495,17 грн.; накладну від 25 вересня 2009 року та податкова накладна №3944 від 25 вересня 2009 року на суму 332971грн. в т.ч. ПДВ 55495,17 грн.; накладну від 27 листопада 2009 року та податкова накладна №5922 від 27 листопада 2009 року на суму 612200 грн. в т.ч. ПДВ 102366,67 грн.

Наказами по ДП «Львіввугілля» від 30 вересня 2009 року та від 30 листопада 2009 року «Про передачу транспортних засобів» легкові автомобілі придбані у лізинг, закріплено за ВП «Вуглезбут» ДП Львіввугілля». На підставі авізо від 01 жовтня 2009 року та авізо від 30 листопада 2009 року відповідно до актів прийому передачі, де ДП «Львіввугілля» передає, а ВП «Вуглезбут» приймає автомобілі в бухгалтерському обліку відображено проведеннями ДТ 682 Кт 15 на суму 665942 грн. та на суму 614200грн., що разом складає 1280142 грн.

При придбанні автомобілів відповідно до Журналу ордеру та відомості 3.3 аналітичного обліку розрахунків «Зобов'язання з фінансової оренди до рахунку» 531 «Довгострокові зобов'язання з оренди» за вересень 2009 року, проведено запис Дт 152 рах. Кт 531 в сумі 665942 грн. та сума з ПДВ. За листопад 2009 року проведено запис Дт рах. 152 Кт рах. 531 на суму 614200 грн.

При отриманні податкових накладних №3943 від 25 вересня 2009 року та №3944 від 25 вересня 2009 року, їх було внесено до реєстру отриманих та виданих податкових накладних №5 за жовтень 2009 року на суму 110990,34 (55495,17x2) грн. і винесено в графу, придбання товарів, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності та в податковій декларації за жовтень 2009 року у розділі податковий кредит вартість автомобілів 665942грн. (332971x2) включено до рядка 14, як придбання з ПДВ товарів, основних фондів, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності. У Додатку №5 сума ПДВ 110990,34 грн. відображена в розділі операції з придбання з ПДВ, які не надають права формування податкового кредиту.

При отриманні податкової накладної №5922 від 27 листопада 2009 року, її було внесено до реєстру отриманих та виданих податкових накладних №5 за лютий 2010 року в сумі 102366,67 грн. і винесено в графу, придбання товарів, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності. Також в податковій декларації за лютий 2010 року у розділі податковий кредит вартість автомобілів 614200 грн. включено до рядка 14, як придбання з ПДВ товарів, основних фондів, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності. У Додатку №5 сума ПДВ 102366,67 грн. відображена в розділі операції з придбання з ПДВ, які не надають права формування податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про необґрунтованість та безпідставність висновків податкового органу щодо порушення позивачем підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та завищення ним податкового кредиту всього в сумі 213357 грн., в тому числі у вересні 2009 року - 110990 грн., у листопаді 2009 року - 102367 грн.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів про безпідставне донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість по безоплатно наданому вугіллю в сумі 389233 грн.

Як встановлено судами та незаперечується відповідачем ДП «Львівугілля» самостійно збільшило податкові зобов'язання на суму податку на додану вартість, нараховану на вартість вугілля безоплатно наданого працівникам ВП шахтою «Степова» ДП «Львіввугілля».

Відповідно до пункту 17.2 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №2181-ІІІ), платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

У зв'язку з непроведенням позивачем нарахування штрафних санкцій на суму занижених податкових зобов'язань, суди правильно зазначили про правомірність визначення відповідачем саме штрафу в розмірі 5% та безпідставне збільшення суми податкового зобов'язання за основним платежем у розмірі, самостійно донарахованого та сплаченого платником, а також за штрафними санкціями в розмірі 45% від податкового зобов'язання.

За результатами проведення перевірки податковим органом встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість по операціях із списання основних фондів.

Підставою для такого висновку стало ненадання позивачем на момент перевірки необхідних належним чином оформлених документів, що підтверджують неможливість використання зазначених основних фондів за первісним призначенням, як це вимагає пункт 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до названого пункту статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №168/97-ВР) якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

У разі коли внаслідок ліквідації основного фонду отримуються комплектуючі, складові частини, компоненти або інші відходи, які мають вартість, ліквідація таких комплектуючих, складових частин, компонентів або інших відходів проводиться за правилами, встановленими для ліквідації основного фонду.

За результатами аналізу наведених положень, суди дійшли правильного висновку, що зазначеними нормами не визначений перелік документів, які повинно надати підприємство на підтвердження знищення або руйнування відповідних основних засобів.

При цьому позивачем надано положення про технічну раду Підприємства, протокол засідання технічної ради, акти списання основних засобів, інвентарні карточки обліку основних засобів, акти приймання виконаних підрядних робіт, калькуляції на виконані роботи.

З огляду на викладене, судами правильно встановлена безпідставність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість з залишкової вартості списаних основних засобів.

Перевіряючи висновки податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання на суми податку на додану вартість з вартості вугілля, на яке під час перевірки виявлено розбіжності між даними первинного обліку та даними про обсяг видобутого рядового вугілля, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до «Інструкції по обліку об'ємів видобутку рядового вугілля і виробництва готової вугільної продукції на шахтах, розрізах і збагачувальних (брикетних) фабриках Мінвуглепрому України», затвердженої наказом Міністерства вугільної промисловості України від 17 вересня 1996 року № 466 (далі по тексту - Інструкція) встановлено порядок обліку видобутого рядового вугілля.

Відповідно до пункту 9 Інструкції «Короткі вказівки по застосуванню і заповненню форм первинного обліку виробництва продукції» книга обліку руху видобутого вугілля Форма УПД-41 «Застосовується для щоденного обліку рядового вугілля і контролю за його залишками на місяць по марках і сортах, а також в розрізі шахтних дільниць. Записи в книзі про прихід, розхід і залишки рядового вугілля проводяться з кожну добу згідно форми УПД-28, а також відомостей на відвантаження рядового вугілля та інших документів по розходу рядового вугілля».

Згідно вказаного пункту Інструкції для визначення розміру добового видобутку рядового вугілля в цілому по шахті застосовується форма УПД-28. Обсяг добового видобутку визначається на основі даних про видобуток вугілля, обрахованих згідно відповідних первинних документів.

Відповідно до підпунктку 2.5.3 Інструкції на шахтах із повною конвеєризацією транспортування рядового вугілля, де не можливо організувати оперативний облік по транспортних ємкостях, повинні бути встановлені конвеєрні ваги і обладнанні місця для розділення проб.

За їх відсутності видобуток рядового вугілля за зміну по забоях визначається гірничими майстрами при здачі наряду (книги нарядів дільниць). Кількість видобутого вугілля відображається у формі УПД-6.

Згідно даних книги обліку руху видобутого вугілля форма УПД-41 за період з 01 жовтня 2008 року по 31 березня 2010 року відображено видобуток рядового вугілля в сумі 520259 тон, залишок рядового вугілля станом на 01 жовтня 2008 року 8232 тон, станом на 31 березня 2010 року 13900 тон. При співставленні даних книги обліку руху видобутого вугілля форма УПД-41 та даних наряд-путівок майстрів очисного (видобувного) забою виникли розбіжності стосовно кількості вугілля, видобутого за вказаний період.

Згідно твердження позивача, облік видобутого вугілля ведеться по формі УПД-21, тобто внаслідок співставлення результатів визначення об'єму видобутку рядового вугілля по маркшейдерському заміру і оперативному обліку. Відповідач, у свою чергу, стверджує, що позивачем порушено вимоги Інструкції, а саме: на первинному етапі видобутку вугілля, не складались звіти форми УПД-1, форма УПД-6 складалась щодобово, хоча повинна складатись позмінно в розрізі забоїв. Відтак, відповідач вважає, що для визначення об'єму видобутку рядового вугілля у даному випадку повинні використовуватись дані наряд-путівок майстрів очисного (видобувного) забою. Крім того стверджує, що розбіжності, відображені в акті форми УПД-21 не відповідають дійсності, отже дані форми УПД-21 не можуть бути прийняті до обліку без надання додаткових пояснень. Жодних пояснень до форм УПД-21 в ході перевірки надано не було.

Таким чином, перевіркою на основі первинних документів встановлено заниження обсягів видобутого вугілля в періоді з 01 жовтня 2008 року по 31 березня 2010 року. Враховуючи, що за результатами проведених підприємством інвентаризацій не було встановлено розбіжностей між фактичними та обліковими даними про залишки вугілля на складі, все вищевказане вугілля ВП «Шахта «Червоноградська» ДП «Львіввугілля» було реалізовано.

Оцінюючи наведені обґрунтування податкового органу, суди зазначили про їх помилковість, оскільки згідно Інструкції наряд - путівка не входить до переліку форм обліку видобутку рядового вугілля. Первинним документом, в якому зазначається об'єм видобутку рядового вугілля, є журнал роботи шахти форми Ш 1.2, дані з якого заносяться у форму УПД-6. За таких обставин позивач правомірно застосував форми УПД-21 для обліку видобутого вугілля, яка передбачає співставлення результатів визначення об'єму видобутку рядового вугілля по маркшейдерському заміру і оперативному обліку. Отже підстави для донарахування податку на додану вартість відсутні.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність підстав для донарахування податкового зобов'язання з вартості безоплатно переданих ВАТ «Львівська вугільна компанія» відходів.

Згідно договору про закупівлю послуг по збагаченню від 06 квітня 2009 року №75, додаткових угод до вказаного Договору та договору №199 від 28 липня 2009 року ДП «Львіввугілля» (замовник) передає рядове вугілля ВАТ «Львівська вугільна компанія» (виконавець) на умовах DDP станція призначення (у редакції Інкотермс-2000). Після виконання робіт по переробці рядового вугілля виконавець зобов'язується здати вугільний концентрат станції відправлення Залізниці згідно відвантажувальних документів. Згідно даних звіту про утворення, використання та поставку вторинної сировини і відходів виробництва позивачем у кількісному виразі обліковується 71062 тис. тон відходів, які використовуються як сировина для виробництва супутньої продукції. За даними бухгалтерського обліку відходи, що утворились від переробки та збагачення рядового вугілля на балансі ВАТ «Львівська вугільна компанія» не обліковувались.

Для визначення вартості відходів, яка з метою оподаткування включається до складу валового доходу за ціною давальницької сировини, відповідачем застосована мінімальна собівартість 1 тони рядового вугілля по шахті «Червоноградській», яка на думку податкового органу, становить 166,06 грн.

Відповідно до Порядку обліку, розробки, переробки та використання ресурсів вторинного палива, одержаного з відходів вуглезбагачувальних фабрик, затвердженого наказом Міністерства вугільної промисловості України № 397 від 17 серпня 1999 року, вуглезбагачувальні фабрики, на балансі яких знаходяться шламонакопичувачі, ведуть поточний облік поступлення, використання, накопичення відходів із вказанням їх кількості і якості (зольності). Сировиною для переробки і отримання вторинного палива є відходи вуглезбагачувальних фабрик, які знаходяться в шламонакопичувачах (відстойниках). Облік сировини і ресурсів вторинного палива проводять також вуглезбагачувальні фабрики по кожному окремому шламонакопичувачу на основі визначення кількості, яка знаходиться в шламонакопичувачі (відстойнику) відходів і складі в них вугільних фракцій.

Суди зазначили, що відсутність обліку тонких відходів позивачем не може свідчити про їх безоплатну передачу контрагентові ВАТ «Львівська вугільна компанія». Також відповідачем не надано належних та допустимих доказів (договорів, податкових чи видаткових накладних, актів приймання-передачі та ін.), які б вказували на безоплатну передачу ДП «Львіввугілля» тонких відходів у власність ВАТ «Львівська вугільна компанія».

Відповідних висновків не спростовують і доводи касаційної скарги, зокрема, посилання на непроведення позивачем компенсації частки витрат виконавця, віднесеної на собівартість супутньої продукції, оскільки такі витрати були компенсовані ДП «Львіввугілля» шляхом оплати послуг з переробки. Понесення виконавцем додаткових витрат для утворення тонких відходів відповідачем не доведено.

Перевіряючи правомірність зменшення суми податкового кредиту за результатами виконання договорів, укладених з ТОВ «Економікторг», ТОВ «КФ «Продінвест», ПП «Міг», ТОВ «Магнат-Центр», ТОВ «Векосс», ТОВ «СТАР ЛАЙТС», ТОВ «Паритет Днепр» та ПП «Вілмат-Електрик», колегія суддів зауважує на таке.

У відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України №168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону України № 168/97-ВР).

Як встановлено судами та підтверджується наявними у матеріалах справи документами, податковий кредит сформований позивачем відповідно до наведених вище положень Закону України №168/97-ВР.

Реальне виконання договорів, укладених з названими контрагентами, також встановлено за результатами розгляду справи №2а-7250/11/2670, рішення в якій набрали законної сили, а тому встановлені ними обставини відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказуванню не підлягають.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року у справі №2а-7249/11/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

А.О. Рибченко