Ухвала суду № 55794853, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року м. Київ К/800/10990/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Олендера І.Я.

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Головко О.М.

відповідача Мороз О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2014 рокута ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 рокуу справі№804/9817/14за позовомПублічного акціонерного товариства «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод»доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходівпроскасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод») звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень - рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську) від 17 лютого 2014 року № 0000092230, №0000102230 та № 0000082230.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких у її задоволенні просив відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод» з питання дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинам з ТОВ «МЕЛЕДА» за період з 01 жовтня 2011 року по 31 серпня 2012 року.

Результати перевірки оформлені актом № 50/28-01-46-30-05393116 від 31 січня 2014 року, в якому зазначено про порушення позивачем вимог:

- пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат виробництва на суму 54543527 грн. та до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 11853405 грн.;

- пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 201, абзаців «а», «б» пункту 200.4, пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму ПДВ 10908705 грн., внаслідок чого підприємством завищено: суму, що підлягала бюджетному відшкодуванню у грудні 2011 року - серпні 2012 року, у розмірі 7801852,00 грн.; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів, який після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду, за серпень 2012 року у сумі 2350636,00 грн.; суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового (звітного) періоду, за серпень 2012 року у розмірі 756 217,00 грн.

У зв'язку із виявленням зазначених порушень, відповідачем 17 лютого 2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0000092230, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3106853 грн.;

№0000082230, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 7801852,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 1950463,00 грн.;

№0000102230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 11853405,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 3630930,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності здійснених позивачем з його контрагентом господарських операцій з купівлі - продажу мазуту та відповідності первинних документів, оформлених в результаті виконання відповідних договорів, нормам законодавства.

Не погоджуючись із рішеннями судів, відповідач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки судів узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 29 липня 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Меледа» (постачальник) було укладено договір поставки мазуту №511111469, у відповідності з яким постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар (мазут) по найменуванню, вимогам до якості, кількості, строку поставки, ціні та вартості, що вказані у Специфікаціях, які оформлені у вигляді Додатків до цього Договору та є його невід'ємною частиною. 01 березня 2012 року між зазначеними суб'єктами господарювання було укладено договір поставки мазуту №511120440, у відповідності з яким постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар (мазут) по найменуванню, вимогам до якості, кількості, строку поставки, ціні та вартості, що вказані у Специфікаціях, які оформлені у вигляді Додатків до цього Договору та є невід'ємною частиною договору.

Факт виконання договорів та отримання товару підтверджується: специфікаціями, накладними (товарно-транспортні, в т.ч. і залізничні), платіжними документами, податковими накладними, документами, що свідчать про оприбуткування товару та його використання у виробничій діяльності.

Єдиною підставою для донарахування позивачу грошових зобов'язань стало отримання відповідачем актів Онуфрієвського відділення Світловодської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області від 30 грудня 2013 року №73/2200/36465604 «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «МЕЛЕДА» щодо підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення по взаємовідносинам з ТОВ «Торговий дім «Аквіон» за жовтень - грудень 2011р. - січень - серпень 2012 року», та від 16 жовтня 2013 року №672/22-05-09/37068504 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «Аквіон» щодо підтвердження здійснення господарських відносин з контрагентами за період з січня 2010 року по теперішній час та повноти їх відображення в податковому обліку», в якому вказано про незнаходження підприємств за податковою адресою та ненадання первинних документів.

Відповідні обґрунтування відповідача судами першої та апеляційної інстанції до уваги не прийняті з огляду на надання позивачем належним чином оформлених первинних документів.

Посилання відповідача на завищення платником податків витрат у зв'язку з придбанням мазуту у ТОВ «Меледа» з огляду на можливість придбання відповідного товару безпосередньо у виробника, колегія суддів вважає недостатніми для підтвердження правомірності визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, оскільки господарська діяльність проводиться на власний розсуд та ризик суб'єкта господарської діяльності.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року у справі №804/9817/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

І.Я. Олендер