Ухвала суду № 55794802, 04.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2016 року м. Київ К/800/42759/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Островича С.Е., Кошіля В. В., Степашка О.І.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СИТЕКО» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СИТЕКО» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СИТЕКО» (далі - ТОВ «СИТЕКО») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ у Приморському районі) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року апеляційну скаргу ТОВ «СИТЕКО» залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року - залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ТОВ «СИТЕКО» подало касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «СИТЕКО» задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Приморському районі було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «СИТЕКО» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14 вересня 2012 року по 31 грудня 2013 року. За результатами перевірки складено акт №4856/15-53-22-01/38351937 від 05 вересня 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2013 рік на загальну суму 234198,00 грн., в тому числі по періодах: 1 квартал 2013 року в сумі 39318,00 грн., 2 квартал 2013 року в сумі 194880,00 грн.; порушення п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 246524,00 грн., в тому числі за лютий 2013 року в сумі 41387,00 грн., квітень 2013 року в сумі 205137,00 грн.; порушення п.119.2 ст. 119, п.176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, у зв'язку з тим, що податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку (ф. 1ДФ) за ІІІ квартал 2013 року надано з помилками, а саме: не відображені суми виплаченого доходу та сума перерахованого податку; порушення вимог п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління НБУ №637 від 15 грудня 2004 року.

ТОВ «СИТЕКО» на адресу ДПІ у Приморському районі було надано заперечення, проте листами №32326/10/15-53-17-06/53 від 18 вересня 2014 року, №32316/10/15-53-22-06 від 18 вересня 2014 року висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі акта перевірки ДПІ у Приморському районі булу прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення №0003232207 від 23 вересня 2014 року, яким ТОВ «СИТЕКО» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 308155,00 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 246524,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 61631,00 грн.

- податкове повідомлення-рішення №0003242207 від 23 вересня 2014 року, яким ТОВ «СИТЕКО» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 292748,00 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 234198,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 58550,00 грн.

- податкове повідомлення-рішення №0020971706 від 23 вересня 2014 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510,00 грн. за податком на доходи фізичних осіб.

- податкове повідомлення-рішення №0003032206 від 24 вересня 2014 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 100000,00 грн., у зв'язку з порушенням вимог п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління НБУ №637 від 15 грудня 2004 року.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся із скаргами проте вони були залишені без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «СИТЕКО» було укладено договір з ТОВ «ТД Кліматкомплект» (постачальник) №2612-1 від 26 грудня 2012 року, згідно якого постачальник зобов'язується поставити обладнання, конкретне найменування, кількість, ціна товару, терміни його поставки та інші умови додатково узгоджуються сторонами при поставці кожної партії товару та оформляються рахунками-фактури, які є невід'ємною частиною договору. Поставка товару здійснюється шляхом самовивозу зі складу Постачальника в м. Києві. На підтвердження реальності здійснення правочину позивачем були надані копії податкових накладних, видаткових накладних, рахунків-фактур, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що у перевіряємий період ТОВ «СИТЕКО» (покупець) було укладено договір на поставку обладнання з ТОВ «Академія сучасного мікроклімату» (постачальник) №01/2204 від 22 квітня 2013 року, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити обладнання згідно додатку №1 до договору постачання товару здійснюється на умовах EXW (Incoterms 2000) склад постачальника Київська область, Броварський район, с. Пухівка, вул.. Радгоспна, 63. Відповідно до додатку №1 обладнання, яке поставляється, - приточно-витяжна установка МС 5 приток 4660 м.куб/год, 350 Па,4660 м3/ч 350 Па. У правовідносинах по зазначеному договору не підтверджений облік придбаного товару, його оприбуткування та подальше використання, що позбавляє можливості прослідкувати рух придбаного товару на підприємстві та його подальше використання у власній господарській діяльності підприємства.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 Податкового кодексу України, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 Податкового кодексу України;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 Податкового кодексу України.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Кодексу витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей Податкового кодексу України, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Пунктом 138.4 вищезгаданої статті передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Зі змісту наведених норм права випливає, що витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість, зокрема, є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Виходячи з положень п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 Податкового кодексу України, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 Податкового кодексу України.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II Податкового кодексу України.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 Податкового кодексу України.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Таким чином, наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту, тоді як первісною визначальною умовою, при наявності якої у платника податку виникає право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, виступає сам факт здійснення відповідної господарської операції.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Водночас у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування податкового кредиту за рахунок відповідної суми податку на додану вартість.

Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Щодо правовідносин ТОВ «СИТЕКО» з ТОВ «ТД Кліматкомплект» судами попередніх інстанцій зазначено, що з наданих рахунків - фактур, актів виконаних робіт не можливо встановити особу, яка їх виписала, оскільки вони не містять ПІБ особи, що є порушенням ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у зв'язку з чим відповідні документи не можуть розглядатись судом як належні та допустимі докази для підтвердження правомірності формування позивачем валових витрат. Крім того, копії довідок про вартість робіт, наданих з метою підтвердження подальшого використання у власній господарській діяльності, не містять дати їх підписання. Також доказами у справі використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у власній господарській діяльності підприємства, що є обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та додатковим свідченням реальності здійснення господарської операції, оскільки не надано відповідні договори, довідки про вартість робіт не можуть бути належним доказом, оскільки оформлені з порушенням ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у зв'язку з чим відповідні документи не можуть розглядатись судом як належні та допустимі докази для підтвердження правомірності формування позивачем валових витрат.

Судами попередніх інстанцій також зазначено, що облік придбаного товару не підтверджений доказами у справі, його оприбуткування та подальше використання, що позбавляє можливості прослідкувати рух придбаного товару на підприємстві та його подальше використання у власній господарській діяльності підприємства. Не ідентифіковано також осіб, що безпосередньо брали участь у здійсненні відповідних господарських операцій, не надано довіреностей на отримання товару від постачальника тощо.

Щодо правовідносин ТОВ «СИТЕКО» з ТОВ «Академія сучасного мікроклімату» судами попередніх інстанцій зазначено наступне:

Відповідно до п.п.14.1.180 п.п 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Податкового кодексу України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV Податкового кодексу України;

Відповідно до п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до контролюючого органу за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку;

в) подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку;

г) подавати контролюючому органу інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II Податкового кодексу України;

ґ) нести відповідальність у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п.119.2 ст. 119 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510,00 гривень.

Разом з тим з 01 січня 2014 року п. 119.2 ст. 192 Податкового кодексу України доповнено положенням, відповідно до якого неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 листопада 2013 року до ДПІ у Приморському районі подано податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платника податку і сум утриманого з них податку за 3 квартал 2013 року, також позивачем 14 лютого 2014 року було подано уточнюючий податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 3 квартал 2013 року, а отже з урахуванням вищенаведених норм твердження позивача, про те що наданий уточнюючий розрахунок не призвів до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку, оскільки на момент правовідносин зазначений пункт був у попередній редакції є хибним.

Щодо виявлених порушень законодавства з питань касової дисципліни, судами попередніх інстанцій зазначено наступне:

Відповідно до п.1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління національного банку №637 від 15 грудня 2004 року, готівкова виручка (виручка) - сума фактично одержаних готівкових коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і позареалізаційні надходження; готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Відповідно до п. 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління національного банку №637 від 15 грудня 2004 року уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до квитанції №316 від 05 жовтня 2012 року, виданої ПАТ «Марфін Банк», ТОВ «СИТЕКО» через директора Максимова Ю.І. 05 жовтня 2012 року здійснено внесок готівкових коштів від засновників згідно статуту підприємства в сумі 20000,00 грн. на свій розрахунковий рахунок без попереднього оприбуткування в касовій книзі підприємства.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що під час перевірки головним бухгалтером ТОВ «СИТЕКО» Сахнєнко К.М. надана довідка від 18 серпня 2014 року про відсутність на вказаному підприємстві касової книги, встановленого ліміту залишків готівкових коштів в касі, а також зазначено про оплату праці відповідно до зарплатного проекту на електронні банківські картки, вказана довідка підписана уповноваженою особою позивача - головним бухгалтером Сахненко К.М. та скріплена печаткою підприємства, а отже не можна приймати до уваги посилання позивача, щодо того що пояснення про відсутність касової книги були надані бухгалтером помилково, оскільки вона працює на підприємстві лише з 12 березня 2013 року, а операція по внесенню грошових коштів до статутного фонду проведена по касі бухгалтером, яка займала цю посаду з 02 вересня 2012 року по 11 березня 2013 року.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідно до ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» №436/95 від 12 червня 1995 року у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами-громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України , до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за не оприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми, а отже відповідачем правомірно застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 100000,00 грн.

Також слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку про те, що податкові повідомлення-рішення №0003232207 від 23 вересня 2014 року, №0003242207 від 23 вересня 2014 року, №0020971706 від 23 вересня 2014 року, №0003032206 від 24 вересня 2014 року є правомірними та не підлягають скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «СИТЕКО».

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СИТЕКО» залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович В.В. Кошіль О.І. Степашко