Ухвала суду № 55794743, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року м. Київ К/800/5401/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Рибченка А.О.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2014 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 рокуу справі№826/15664/14за позовомПублічного акціонерного товариства «Агрофірма «Теплиці України» доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Агрофірма «Теплиці України» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Агрофірма «Теплиці України») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 27 червня 2014 року №0000321501.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 13 по 26 травня 2014 року, відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1238 «Про затвердження переліку достатніх підстав, які надають податковим органам право на проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування такого податку», згідно із пунктом 200.11 статті 200 Податкового кодексу України відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування ПАТ «Агрофірма «Теплиці України» бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів за грудень 2013 року (вх. №9088352331 від 20 січня 2014 року) у сумі 300299,00 грн., за січень 2014 року (вх. №9008623312 від 20 лютого 2014 року) у сумі 406493,00 грн., за лютий 2014 року (вх. №9015493270 від 20 березня 2014 року) у сумі 1323011,00 грн.

За результатом перевірки 02 червня 2014 року складено акт № 261/15-01-50/3359730, в якому зафіксовано висновок про порушення позивачем, зокрема, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення заявленої позивачем суми бюджетного відшкодування ПДВ, а саме: за грудень 2013 року - на 150626,70 грн., за січень 2014 року - на 406493,00 грн., за лютий 2014 року - на 1323011,00 грн.

На підставі акта перевірки 27 червня 2014 року відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0000321501, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у т.ч. заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 1880130,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 470034,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що законодавчо не встановлено залежності набуття права на податковий кредит, а отже й права на бюджетне відшкодування, зокрема, від введення в експлуатацію основних засобів.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вірно встановлено судами, причиною виникнення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (із зазначенням частки загальної суми податкового кредиту звітного (податкового) періоду, у якому виникло від'ємне значення ПДВ) є здійснення витрат, пов'язаних з проведенням будівельних робіт по електропостачанню об'єкта за адресою: м. Київ, вул. Берковецька, 6.

Згідно доводів відповідача, позивачем було безпідставно включено до суми бюджетного відшкодування суми податку, сплачені у зв'язку з проведенням будівництва об'єкту, який станом на дату такого включення, не зданий в експлуатацію та не обліковується на бухгалтерському рахунку 10 «Основні засоби», тобто, фактично, є незавершеною капітальною інвестицією, що, за правилами податкового законодавства, не дає позивачу змоги віднести відповідний об'єкт будівництва до основних фондів (засобів) до введення його в експлуатацію та відображення у бухгалтерському обліку на рахунку 10 «Основні засоби».

Посилаючись на порушення позивачем пункту 200.5 статті 200 Податкового кодексу України з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України), податковий орган зазначає, що до введення в експлуатацію реконструйованих та новозбудованих споруд, підстави для відшкодування податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з такою реконструкцією і будівництвом, відсутні.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає таку позицію податкового органу помилковою, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум такого відшкодування за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Статтею 200 ПК України встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Перелік осіб, які не мають права на отримання бюджетного відшкодування, визначений у пункті 200.5 зазначеної статті. Зокрема, це особи, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

За змістом цієї норми особи, які хоча і мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо податковий кредит, тобто сума, на яку платник ПДВ може зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, нарахована внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.

Статтею 198 ПК України встановлено підстави для віднесення сум податку до податкового кредиту, визначено дату виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, а також суми сплаченого (нарахованого) податку, які відносяться до такого кредиту, та суми, що не входять до його складу.

Згідно з пунктом 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Визначення поняття «капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи» міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за № 288/4509 у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин (далі по тексту - Положення «Основні засоби»). Це витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за № 893/4186, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів відображається за дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції», а за кредитом цього рахунку - їх зменшення (ведення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо)

Водночас рахунок 10 «Основні засоби» призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об'єктів інвестиційної нерухомості.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відповідно до пункту 200.5 статті 200 ПК України платники податку, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо за даними бухгалтерського та податкового обліку податковий кредит нарахований внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи). Передбачене зазначеною нормою право на отримання бюджетного відшкодування не пов'язане з моментом надходження основних засобів на баланс підприємства та відображенням їх на рахунку 10 «Основні засоби». Таким чином, якщо зазнані підприємством витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», це підприємство має право на отримання бюджетного відшкодування.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про те, що ПАТ «Агрофірма «Теплиці України» мало право на отримання бюджетного відшкодування.

Викладені висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 20 січня 2015 року у справах №21-529а14, №21-514а14, №21-316а14 та ухвалі від 03 липня 2015 року у справі №826/3678/13-а.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року у справі №826/15664/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

А.О. Рибченко