Ухвала суду № 55794730, 02.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" лютого 2016 р. м. Київ К/800/8826/15

К/800/8839/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючого судді:Вербицької О.В.Суддів: Бившевої Л.І. Маринчак Н.Є.за участю: секретаря - Іванова Д.О.

представника позивача - не з'явився

представника відповідача - Паншиної І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області та Публічного акціонерного товариства виробничо-торгової фірми «Сіверянка»

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.12.2014 р.

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 р.

у справі № 825/3855/14

за позовом Публічного акціонерного товариства виробничо-торгової фірми «Сіверянка»

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області, Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство виробничо-торгова фірма «Сіверянка» (далі - позивач, ПАТ «Сіверянка») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернігівській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Чернігові) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.12.2014 р. позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області № 0002742200, № 0002752200, № 0002762200 від 10.09.2014 року.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 р. постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.12.2014 р. в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Сіверянка» про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Чернігові від 10 вересня 2014 року №0002742200 та №0002752200 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. В іншій частині постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ «Сіверянка», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 р. скасувати, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.12.2014 р. залишити в силі.

ДПІ у м. Чернігові у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.12.2014 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 р. в частині задоволення позову і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ в м. Чернігові було проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Сіверянка» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 13.06.2013 року № 1459/22/00310143.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток у розмірі 922219,00 грн.; п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, внаслідок чого занижено розмір податку на додану вартість у розмірі 87737,00 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ в м. Чернігові було прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0001942200 від 01.07.2014 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 1383329,00 грн., в тому числі 922219,00 грн. - за основним платежем та 461110,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001932200 від 01.07.2014 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем - 87737,00 грн. та 21934,00 грн. за штрафними санкціями; № 0001952200 від 01.07.2014 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 340970,00 грн.

Як вбачається з акта перевірки від 13 червня 2013 року № 1459/22/00310143, позивачем у 4 кварталі 2012 року завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток на 4391518 грн. 00 коп. Вказаний висновок був зроблений з огляду на те, що різниця між задекларованими та фактичними показниками витрат за 4 квартал 2012 року складає 4391518 грн. 00 коп.

Під час проведення перевірки було також встановлено, що витрати у зазначеному розмірі були помилково не включені до витрат підприємства за 3 квартал 2012 року. У зв'язку з цим позивачем був поданий уточнюючий розрахунок, яким витрати за 3 квартал 2012 року були збільшені на 4391518 грн. 00 коп.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, на час подачі такого уточнюючого розрахунку було розпочато планову виїзну перевірку ПАТ «Сіверянка» за період з 01 липня 2011 року по 30 вересня 2012 року.

Відповідно до п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім митної декларації або обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Згідно п. 50.2 вказаної статті, платник податків не має права подавати уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, який на дату подання уточнюючого розрахунку перевіряється відповідним контролюючим органом.

Відповідно до п. 50.3 цієї ж статті, у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що судам попередніх інстанцій, для правильного вирішення справи, слід звернути увагу на те, що уточнюючий розрахунок не подається в період проведення перевірки, під час якої виявляються помилки у раніше поданій декларації, проте, такий розрахунок може подаватись виключно у випадку самостійного виявлення таких помилок.

Як також встановлено судами попередніх інстанцій, між ПАТ «Сіверянка» та ТОВ «Сігма-Плюс» було укладено договір поставки б/н від 01.09.2013 року. За умовами договору постачальник зобов'язується передати товари у власність покупцеві, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти текстильні товари. Поставка товару здійснюється автотранспортом постачальника в строк, узгоджений сторонами в кожній окремій специфікації. Між сторонами було складено додаткову угоду № 1 від 30.09.2013 року, відповідно до якої розрахунок за поставлені товари буде виконуватись векселями, емітованими покупцем.

Також між ПАТ «Сіверянка» та ТОВ «Агротех-Плюс» було укладено договір поставки б/н від 01.10.2013 року. За умовами договору постачальник зобов'язується передати товари у власність покупцеві, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти текстильні товари. Поставка товару здійснюється автотранспортом постачальника в строк, узгоджений сторонами в кожній окремій специфікації. Між сторонами було складено додаткову угоду № 1 від 01.10.2013 року, відповідно до якої розрахунок за поставлені товари буде виконуватись векселями, емітованими покупцем.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відтак, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення операції.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження договорів, укладених позивачем, первинних документів, пов'язаних з їх виконанням, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача тощо.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що дослідженню судами підлягала перш за все реальність операцій позивача, добросовісність дій платника податків, яка полягала у відповідності вчинених ним дій господарській меті та досягненню економічних цілей.

Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214-215, 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області задовольнити частково.

2.Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства виробничо-торгової фірми «Сіверянка» задовольнити частково.

3.Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.12.2014 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2015 р. скасувати.

4.Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді Л.І. Бившева

Н.Є. Маринчак