Ухвала суду № 55794729, 03.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2016 року м. Київ К/800/29339/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року у справі № 817/410/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженеріс" до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дженеріс" (далі - ТОВ "Дженеріс") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (далі - ДПІ) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 жовтня 2014 року №0002952201.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року, позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Дженеріс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ "Антарес" за липень 2014 року, за результатами якої складено Акт від 29 вересня 2014 року №659/17-16-22-01/38371047 (далі - Акт).

Вищенаведений Акт, оскаржено позивачем в адміністративному порядку, в результаті чого висновки акту залишено без змін.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44 пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за липень 2014 року на 214 458,56 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 10 жовтня 2014 року №0002952201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем 214 458,56 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 53 614,64 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Водночас, пунктом 44.1 статті 44 ПК України на платника податків покладається обов'язок для цілей оподаткування вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому, пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем ТОВ "Антарес" укладено договір поставки нафтопродуктів від 01 липня 2014 року №ДГ-0107-70, за умовами якого, ТОВ "Антарес" (Постачальник) зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому Товар, згідно умов договору. Товар поставляється Покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній додатковій угоді до договору, на умовах EXW- резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (ІНКОТЕРМС 2010).

На виконання вищенаведеного договору поставки між позивачем та ТОВ "Антарес" укладено ряд додаткових угод в яких сторони узгодили характеристики нафтопродуктів їх вартість та кількість; визначили, обов'язок покупця здійснити оплату за Товар, шляхом переведення грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника до 31 липня 2015 року. Тобто, на момент розгляду справи граничний строк для оплати за поставлений Товар не настав.

Реальність спірних господарських операцій із вищезазначеним контрагентом, підтверджується наданими позивачем копіями наступних первинних бухгалтерських документів: податкової накладної, акту приймання-передачі нафтопродуктів, товарно-транспортних накладних, сертифікатів відповідності, паспортів якості.

Крім того, судами встановлено, що придбані позивачем у контрагента нафтопродукти були передані на зберігання ПАТ "Дніпронафтопродукт" згідно договору зберігання від 03 липня 2014 року №4200. Належне виконання умов зазначеного договору підтверджується актом приймання - передачі нафтопродуктів, актом повернення зі зберігання, актом приймання передачі наданих послуг, звітом про дебетові та кредитові операції по рахунку, що підтверджують оплату наданих послуг зберігання.

Перевезення вантажу здійснювалось на підставі договору перевезення вантажу автомобільним транспортом від 01 червня 2014 року № 11/07/14 ТОВ "Рісол" з складу світлих нафтопродуктів (ССНП в смт Клевань, вул. Мелещука, 8) до автозаправних станцій, що підтверджується актом виконаних робіт, а також звітом про дебетові та кредитові операції по рахунку, що підтверджують оплату наданих послуг перевезення.

При цьому, придбані позивачем у ТОВ "Антарес" нафтопродукти транспортувались із місця зберігання безпосередньо до АЗС позивача автоцистернами з метою їх подальшої реалізації.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що вищенаведені первинні документи містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють встановити факт реальності здійснення господарських операцій.

Водночас, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, погоджується з висновком судів попередніх інстанції стосовно посилань контролюючого органу на неподання платником податків для перевірки акту приймання нафтопродуктів за формою №5-НП і журналу обліку нафтопродуктів, як передбачено підпунктом 5.2.6 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, що затверджена спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за №805/15496, оскільки положення підпункту 5.2.6 пункту 5.2 Інструкції регулюють порядок приймання нафти і нафтопродуктів під час їх надходження залізничним транспортом та не повинні застосовуватись щодо спірних операцій.

Разом з тим, посилання відповідача на висновки акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальності постачання товарів чи надання послуг.

З урахуванням викладеного, суди дійшли правильного висновку що спірні господарські операції позивача з контрагентом у перевіряємому періоді мали реальний характер, були пов'язані з господарською діяльністю позивача, спричиняючи зміни в структурі його активів, підтверджені належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

Згідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року у справі № 817/410/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.П. Зайцев

О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній