Постанова № 55793779, 21.01.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/3088/15

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Бітова А.І.

суддів Милосердного М.М.

ОСОБА_1

при секретарі Найденко О.І.

в звязку з неприбуттям учасників процесу в судове засідання справа розглянута згідно з п.2 ч.1 ст. 197 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року по справі за адміністративним позовом Лабві Ісмаіл Гхазі до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2015 року Лабві Ісмаіл Гхазі звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби (далі ДМС) України про:

-визнання неправомірним та скасування рішення від 03 квітня 2015 року №208-15, яким Лабві Ісмаіл Гхазі було відмовлено у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту;

-зобовязання відповідача прийняти рішення про визнання Лабві Ісмаіл Гхазі біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що він є громадянином ОСОБА_2, де навесні 2011 року почався внутрішній озброєний конфлікт та, що у разі повернення в країну походження, він може стати жертвою свавільного насильства та може підлягати примусовому призову до армії або примусово рекрутованим з боку повстанців. Позивач зазначає, що не може повернутися до країни своєї громадянської належності у звязку з ситуацією загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії. Інформація по країні походження підтверджує наявність підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак, ДМС України при прийнятті оскаржуваного рішення зазначені обставини до уваги не прийняла.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що відповідно до матеріалів особової справи, наявної інформації по країні громадянського походження позивача підтверджується відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні походження, не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину. Крім того, представник відповідача наголосила, що аналіз останніх інформаційних матеріалів ЗМІ вказує на те, що військові дії, як правило направлені на знищення терористичних угрупувань та осередків "Аль-Каіди" з боку сирійських військових, що вказує на відсутність цілеспрямованого переслідування цивільного населення в ОСОБА_2. Під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем встановлено, що ані позивач, ані члени його сім'ї за жодної із конвенційних ознак в країні походження не переслідувались, побоювання переслідування достовірними доказами не підтверджуються.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року адміністративний позов Лабві Ісмаіл Гхазі до ДМС України про визнання неправомірним та скасування рішення від 03 квітня 2015 року №208-15 та зобовязання прийняти рішення про визнання Лабві Ісмаіл Гхазі біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту задоволено частково.

Скасовано рішення ДМС України від 03 квітня 2015 року №208-15.

Зобовязано ДМС України повторно розглянути питання щодо надання Лабві Ісмаіл Гхазі статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин встановлених судовим рішенням.

У задоволені іншої частини позивних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ДМС України ставиться питання про скасування судового рішення в звязку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ДМС України, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Лабві Ісмаіл Гхазі, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_3 Арабської Республіки, за національністю араб, має середню освіту, неодружений.

24 жовтня 2011 року позивач прибув для навчання до України, на підставі національного паспорта №002933925, після чого до країни походження не повертався.

09 жовтня 2014 року позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем.

За результатами розгляду документів, щодо надання Лабві Ісмаіл Гхазі статусу біженця, або особи яка потребує додаткового захисту в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок від 12 лютого 2015 року по справі №2014ОD0254 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 03 квітня 2015 року №280-15, з посиланням на п.1 та п.13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", підтримано висновок ГУ ДМС в Одеській області та відмовлено Лабві Ісмаіл Гхазі у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до висновку ГУ ДМС України в Одеській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 12 лютого 2015 року міграційною службою зроблено висновок про те, що аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду Лабві Ісмаіл Гхазі з ОСОБА_2 з позиції міжнародного захисту в Україні оскільки ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності заявник не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме, у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження та не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що рішення ДМС України від 03 квітня 2015 року №280-15 є таким що не ґрунтується на вимогах законодавства та підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті органом міграційної служби не встановлено всі факти, що стосуються країни походження позивачів на момент прийняття рішень щодо їх заяв.

Судова колегія не погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до п.п.1,13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи з буквального тлумачення ст. 1 Закону, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя, безпеку чи свободу.

Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2014 року Лабві Ісмаіл Гхазі звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем з посиланням на громадянську війну в ОСОБА_2 та можливістю бути призваним до збройних сил країни.

Згідно ч.1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Матеріалами справи встановлено, що на виконання наведеної норми Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відповідачем проведено з Лабві Ісмаіл Гхазі співбесіду.

Як вбачається з протоколу співбесіди від 24 жовтня 2014 року, в обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач зазначив, що він є військовозобов'язаним та у разі повернення до ОСОБА_2 може бути призваним служити в армії з боку влади президента Башар аль-Асад. Однак, позивач не хоче служити, тим більше в умовах військового конфлікту, так як не підтримує ні владу, ні опозицію в цій війні.

Пунктом 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За змістом п.45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктами 66 та 195 названого Керівництва передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.

Таким чином, особа, яка подала заяву про визнання біженцем або особа, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Разом з цим, позивачем до заяви про надання статусу біженця не надано жодних доказів, які б підтвердили факти переслідування в країні громадянського походження.

Твердження позивача про загрозу його життю та здоров'ю у разі повернення на батьківщину не знайшли підтвердження під час співбесіди з посадовою особою відповідача. Одночасно встановлено, що до жодних політичних партій, громадських, військових та релігійних організацій позивач не відноситься.

При цьому, основною причиною небезпеки позивачем зазначена можливість бути призваним до збройних сил країни ОСОБА_2, однак жодного доказу цього позивач ні до міграційної служби, ні до суду не надав.

Судова колегія звертає увагу на те, що позивач повертався до ОСОБА_2 в період військового конфлікту, а саме у жовтні 2011 року (на підставі візи), що в свою чергу свідчить про те, що позивач не зазнав жодних утисків чи переслідувань, а також це свідчить і про відсутність проблем з державними органами ОСОБА_2, в т.ч. з можливим невиконання громадських обов'язків іноземця (аспект призову на службу).

Також слід зазначити, що звернення позивача за захистом до управління міграційної служби відбулося лише 09 жовтня 2014 року після закінчення реєстрації на території України (строк дії паспорту закінчився 23 серпня 2013 року), тоді як конфлікт в ОСОБА_2 розпочався в 2011 році (і в цьому році позивач відвідував ОСОБА_2, після чого повернувся до України та продовжив навчання).

Відповідно до абз.4 ч.1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

Доводи позивача, з посиланням на інформацію по країні походження, судова колегія не бере до уваги, оскільки свідчить про загальновідому ситуацію в країні і не містить інформації щодо переслідування або утисків особисто позивача в країні її громадянської належності.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що за результатами розгляду відомостей, наведених в анкеті позивача, та співбесід останнього із посадовими особами відповідача, не встановлено об'єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати в ОСОБА_2 жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що свідчить про відсутність у заявника умов, передбачених п.1 чи п.13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

За таких обставин, судова колегія доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог Лабві Ісмаіл Гхазі і, відповідно, необхідність відмови в їх задоволенні.

Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, керуючись п.п.3, 4 ч.1 ст. 202 КАС України вважає необхідним, скасовуючи постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог Лабві Ісмаіл Гхазі.

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.3 ч.1 ст. 198; п.п.3, 4 ч.1 ст. 202; ч.2 ст. 205; ст. 207; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову Лабві Ісмаіл Гхазі до Державної міграційної служби України про:

-визнання неправомірним та скасування рішення від 03 квітня 2015 року №208-15, яким Лабві Ісаіл Гхазі було відмовлено у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту;

-зобовязання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання Лабві Ісмаіл Гхазі біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:Бітов А.І.

Суддя: Милосердний М.М.

Суддя: Ступакова І.Г.