Постанова № 55772849, 08.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2016 р. Справа№ 910/27242/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Рябухи В.І.

Калатай Н.Ф.

за участю представників сторін:

від позивача: Ходарєва К.Г. - представник, дов. № 248-1331 від 14.12.2015;

від відповідача: не викликався, не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Завод "Електроважмаш"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015

у справі № 910/27242/15 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Державного підприємства "Завод "Електроважмаш"

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

про стягнення 91 691,33 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судовому засіданні 01.02.2016 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги у справі № 910/27242/15 до 08.02.2016.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі № 910/27242/15 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Рішення мотивоване тим, що позивачем на виконання вимог договору було надано відповідачу послуги на загальну суму в розмірі 56 599,20 грн., що підтверджується актом виконаних послуг по договору № 1 від 25.12.2014, підписаним та погодженим обома сторонами; відповідачем порушено передбачений договором строк оплати вартості наданих позивачем послуг; водночас судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2004 порушено провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Центренерго" та накладено мораторій на задоволення вимог кредиторів; таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання; протягом здійснення провадження у справі про банкрутство встановлюється заборона на нарахування боржнику, щодо якого порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, неустойки (штрафу, пені), а також інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі № 910/27242/15 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник зазначає, що строк оплати настав 09.02.2015, а сплатив відповідач суму у розмірі 56 299,20 грн. лише 19.11.2015, що підтверджується платіжним дорученням № z/2317 від 19.11.2015.

Скаржник вважає, що відмова в задоволенні позовних вимог є незаконною, оскільки наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами, у зв'язку із неспроможністю боржника виконати, після настання встановленого строку, існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів; ні Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ні іншим нормативним актом не передбачено, що з порушенням провадження у справі про банкрутство завершується підприємницька діяльність боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання, отже, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів, тобто кредиторів за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство.

На думку скаржника, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань, які виникли після введення мораторію, то, відповідно, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення; крім цього, в оскаржуваному рішенні Господарський суд міста Києва вірно зазначає, що штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України), але відмовляє у стягненні не тільки пені, але і у стягненні інфляційних та 3% річних, які за своєю суттю не є штрафними санкціями.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скарги, вказує на те, що позиції щодо заборони нарахування штрафних санкцій на поточну заборгованість під час дії мораторію дотримується судова палата у господарських справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 01.10.2013 № 3-27гс13 вказано, що ч. 4 ст. 12 вказаного Закону встановлено загальну заборону на нарахування штрафу й пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, а її зміст не обмежується припиненням заходів забезпечення конкурсних вимог, тому протягом дії мораторію неустойка за невиконання поточних грошових зобов'язань не нараховується.

08.02.2016 від позивача через відділ документального забезпечення суду надійшло письмове пояснення на відзив, у якому позивач зазначає, що потрібно керуватись редакцією Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом" станом на момент виникнення господарських відносин між позивачем та відповідачем, а саме: 17.03.2014 (дата укладення договору) та посилається на п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 № 01-06/606/2013.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу та письмового пояснення на відзив, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача 56 299,20 грн. основного боргу, 13 455,50 грн. пені, 1 105,93 грн. 3% річних, 20 830,70 грн. інфляційних; судових витрат.

24.11.2015 позивачем до господарського суду першої інстанції подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій позивач, у зв'язку із надходженням 19.11.2015 грошових коштів у розмірі 56 299,20 грн., просив стягнути з відповідача на користь позивача 13 455,50 грн. пені, 1 105,93 грн. 3% річних, 20 830,70 грн. інфляційних та судовий збір.

Як вбачається із матеріалів справи, 17.03.2014 між позивачем та відповідачем укладено договір № 206/170СО-15/104, відповідно до п. 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором позивач, за договором виконавець, зобов'язується за завданням відповідача, за договором замовника, надати послуги, передбачені договором, для потреб його відокремленого підрозділу Зміївська ТЕС, а відповідач - прийняти і оплатити надані послуги.

Згідно із п.п. 2.1, 3.1 договору № 206/170СО-15/104 загальна вартість послуг становить 119 473,20 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 19 912,20 грн.; оплата наданих послуг здійснюється відповідачем на рахунок позивача, вказаний в цьому договорі, протягом 45-ти календарних днів від дати підписання сторонами акта приймання передачі наданих послуг.

Виконання позивачем своїх зобов'язань за договором № 206/170СО-15/104 підтверджується актом № 1 від 25.12.2014 виконаних послуг за договором № 206/170СО-15/104 від 17.03.2014 на суму у розмірі 56 299,20 грн., належним чином засвідчена копія якого наявна у матеріалах справи.

Враховуючи умови п. 3.1 договору № 206/170СО-15/104, останнім днем оплати відповідачем наданих позивачем послуг є 09.02.2015.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Доказів оплати за надані позивачем послуги за договором № 206/170СО15/104 у встановлений строк, а саме до 10.02.2015, відповідачем не надано та не міститься таких доказів у матеріалах справи.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме: з платіжного доручення №/2317 від 19.11.2015, відповідачем було сплачено позивачу грошові кошти у розмірі 56 299,20 грн., тобто з порушенням умов п. 3.1 договору № 206/170СО-15/104.

Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1. ст. 216 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.3 договору № 206/170СО-15/104 сторони погодили умову про те, що у випадку несвоєчасної оплати наданих послуг відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1% вартості невиконаних зобов'язань, з яких допущено прострочення за кожний день прострочення.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається із матеріалів справи, Господарським судом міста Києва, розглянувши заяву Державного підприємства "Ровенькиантрацит" Міністерства палива та енергетики України, Полтавського акціонерного банку "Полтава-Банк" в особі філії акціонерного банку "Полтава-Банк" до Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" про визнання банкрутом, ухвалою від 09.02.2004 у справі № 15/76-б порушено провадження у справі про банкрутство; відповідно до ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, до закінчення провадження у справі - зупинено виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до введення мораторію, зупинено заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 № 2343-ХІІ, у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI, який набрав чинності з 19.01.2013 (далі - Закон № 2343), протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Таким чином, Законом № 2343, а саме ст. 19, встановлено загальну заборону на нарахування, зокрема, неустойки (штрафу, пені), індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання та трьох процентів річних від простроченої суми.

Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка (штраф, пеня) за невиконання грошових зобов'язань, індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання та три проценти річних від простроченої суми не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.

Як вбачається із Закону № 2343, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання, індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання та три проценти річних від простроченої суми не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Із матеріалів справи не вбачається того, що дія мораторію припинена господарським судом.

Зазначені висновки відповідають висновкам щодо застосування норм права, викладеним у постановах Верховного Суду України від 18.12.2012 у справі № 5/34-09, від 12.03.2013 у справі № 29/5005/16170/2011, від 01.10.2013 у справі № 28/5005/3240/2012.

Статтею 82 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Згідно із п. 15 листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 № 01-06/606/2013 "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI), статтею 19 Закону врегульовано правовідносини, пов'язані із застосуванням мораторію на задоволення вимог кредиторів, який має на меті зупинення виконання грошових зобов'язань конкурсних кредиторів та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення їх виконання; цією статтею розширено порівняно з попередньою редакцією Закону правові наслідки введення відповідного мораторію; зокрема, зупиняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги до боржника (у тому числі на предмет застави), зупиняється перебіг строку позовної давності, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання та три проценти річних від простроченої суми; виконання грошових зобов'язань, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється під контролем арбітражного керуючого, а виконання майнових зобов'язань - під контролем господарського суду шляхом винесення відповідної ухвали у справі про банкрутство про звернення стягнення на майно боржника.

Зазначена редакція Закону № 2343 була чинною також і на дату укладення договору № 206/170СО-15/104.

Щодо вимог поточних кредиторів про стягнення основного боргу, то такі вимоги підлягають задоволенню, у разі їх обґрунтованості.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушення або неправильного застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі № 910/27242/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" залишити без задоволення.

2. Справу № 910/27242/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 15.02.2016.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді В.І. Рябуха

Н.Ф. Калатай