Постанова № 55772769, 02.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2016 р. Справа№ 910/28869/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Корсакової Г.В.

За участю представників:

Від позивача: Шеламов І.С.

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 по справі №910/28869/14 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк"

до 1. Корпорації "Феномен"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 по справі №910/28869/14, позов ПАТ "Марфін Банк" до Корпорації "Феномен" та ТОВ "Бритиш Моторс Україна" про стягнення 2 740 167,18 дол. США та 2 697 919,67 грн., - задоволено повністю, а саме: присуджено до стягнення солідарно з Корпорації "Феномен" (01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, б. 63-а; ідентифікаційний код 20048285) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна" (03069, м. Київ, вул. Кіровоградська, б. 21-А; ідентифікаційний код 31200706) на користь Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" (68003, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Леніна, б. 28; ідентифікаційний код 21650966) прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 2 412 22 (два мільйони чотириста дванадцять тисяч сімсот двадцять два) доларів США 00 центів, що еквівалентно станом на 12.12.14. за офіційним курсом НБУ 37 905 551 (тридцять сям мільйонів дев'ятсот п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 53 коп., заборгованість за відсотками в розмірі 327 445 (триста двадцять сім тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) доларів США 18 центів, що еквівалентно станом на 12.12.14. за офіційним курсом НБУ 5 144 392 (п'ять мільйонів сто сорок чотири тисячі) грн. 99 коп., 2 697 919 (два мільйоні шістсот дев'яносто сім тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять) грн. 67 коп. пені та судовий збір в розмірі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідач-1 всупереч умов укладеного кредитного догвору не повернув у встановлений строк надані кредитні кошти та порушив зобов'язання зі сплати процентів за їх користування, на підставі чого позивачем також нараховано пеню, а відповідач-2 свої зобов'язання за договором поруки так само не виконав, у зв'язку з чим з відповідачів підлягає стягненню солідарно на користь позивача заявлені до стягнення показники. Нормативно суд першої інстанції послався на приписи частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, норми якої кореспондуються із нормами статей 525, 526, 546, 549, 553, 554, 1049, 1054 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 по справі № 910/28869/14 - скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову - відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенін рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, що є підставами для його скасування в апеляційному порядку та прийняття нового рішенян про відмову у задоволенні позову. Так, апелянт вказував на те, що суд першої інстанції зробив посилання на пункт 4.2 кредитного договору, зміст якого в рішенні не відповідає змісту, наведеному у договорі. Крім того, апелянт наголошував на тому, що за вимогами по догвору поруки по-перше, сплив строк позовної давності згідно з ст.ст. 256, 261 Цивільного кодексу України, а по-друге, сплив шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя за кожним щомісячним черговим платежем згідно узгодженого графіку за кредитним договором, встановлений ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України. Також, апелянт наголошував на тому, що судом першої інстанції не було повідомлено відповідача-2 про розгляд справи.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу ТОВ "Бритиш Моторс Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 по справі №910/28869/14 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Станіку С.Р., для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 апеляційну скаргу ТОВ "Бритиш Моторс Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2015 по справі №910/28869/14 прийнято до провадження та порушено апеляційне провадження, розгляд справи № 910/28869/14 призначено на 08.12.2015.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. від 08.12.2015, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Корсакової Г.В. апеляційну скаргу по справі № 910/28869/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 апеляційну скаргу по справі № 910/28869/14 прийнято до провадження колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Гончаров С.А. розгляд справи вирішено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні 08.12.2015.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 розгляд апеляційної скарги по справі № 910/28869/14 відкладено на 02.02.2016.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. від 02.02.2016 у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, апеляційну скаргу по справі № 910/28869/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2015 справу № 910/28869/14 прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В., розгляд справи за апеляційною скаргою вирішено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні 02.02.2016.

02.02.2016 від позивача надійшов відзиві на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційної інстанції залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Так, у відзиві на апеляційну скаргу апелянт зазначав про те, що відповідно до пункту 2.5.3 кредитного догвору сторони домовились, що за умови відсутності станом на 26.09.2013 порушень позичальником термінів та строків повернення кредиту та/або сплати процентів, та/або комісій у відповідності до п. 2.5.2, 2.6, 2.7 даного договору бульш ніж на 90 календарних днів, термін погашення кредиту за даним договором автоматично продовжується по 26.09.2014 включно, при цьому залишок заборгованості за кредитною лінією змінюється відповідно до графіку (який викладено у п. 2.5.3 кредитного договору). У цьому випадку, додаткова угода до даного догвору про продовження строку погашення кредиту не укладається, а банк письмов сповіщаєє позичальника про продовження строку погашення кредиту на умовах даного пункту. Це повідомлення не вважається новацією у розумінні ст. 604 Цивільного кодексу України. В свою чергу, згідно з реєстрами відповідача-1 станом на 26.09.2013 порушень термінів та строків поверненян кредиту, та/або сплати процентів, та/або комісій у відповідності до п.п. 2.5.2, 2.6, 2.7 даного договору більш ніж на 90 календарних днів у відповідача-1 не було, а тому терміни погашення кредиту за договором автоматично продовжився по 26.09.2014 включно, при цьому залишок заборгованості за кредитною лінією змінився до графіку, викладеному у п. 2.5.3 кредитного договору.

В судове засідання 02.02.2016 відповідач-1 та відповідач-2 представників не направили, про розгляд справи повідомлені належним чином. Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавали.

Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності представників відповідача-1 та відповідача-2, оскільки їх неявка не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 30.09.11. між позивачем (далі - Банк) та відповідачем-1 (далі - Позичальник) було укладено кредитний договір № 00356/К (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Банк зобов'язався надати Позичальнику грошові кошти у вигляді не поновлювальної кредитної лінії на суму 3091 600,00 дол. США (далі - Кредит), а Позичальник зобов'язався прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути банку Кредит, сплатити за користування Кредитом 11,0% річних, комісії, пені, штрафи та інші платежі, що будуть нараховані відповідно до умов Договору.

Відповідно до п. 1.3 Договору Банк відкриває Позичальнику кредитну лінію на строк з 30.09.11. по 27.09.12. включно з урахуванням умов п. п. 2.5, 2.5.1-2.5.8 Договору. Погашення Кредиту здійснюється відповідно до графіку погашення, передбаченого п. 2.5 Договору.

Згідно з п. 2.3 Договору видача кредиту відбувається шляхом перерахування грошових коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника в іноземній валюті (доларах США) № 26008414271840 у ЦВ Банку в м. Києві.

Пунктом 2.5 Договору сторонами погоджено порядок і строки повернення Кредиту.

Нарахування Банком процентів за користування Кредитом здійснюється, починаючи з дати виникнення фактичної заборгованості на рахунку, зазначеному у п. 2.2 Договору до дати повного погашення Кредиту. Проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості за Кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.

Проценти сплачуються Позичальником щомісяця з 26 числа, але не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, і в день фактичного повного погашення Кредиту. Після закінчення передбаченого цим Договором строку кредитування проценти, нараховані за період прострочення до фактичного погашення Кредиту, позичальник сплачує в тому ж порядку, а у разі дострокового повного погашення заборгованості - в день фактичного погашення Кредиту. При несплаті процентів у зазначені терміни та строки, вони вважаються простроченими (п. 2.6 Договору).

Відповідно до п. 2.9 Договору у випадку, якщо дата погашення Кредиту, сплати процентів за користування Кредитом, комісії відповідно до Договору випадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі повинні бути здійснені Позичальником не пізніше ніж у перший за ним робочий день.

Згідно з п. 2.11 Договору, при надходженні коштів у рахунок оплати зобов'язань Позичальника за Договором погашення зобов'язань Позичальника здійснюється у наступній черговості: сума процентів; сума комісій; сума неустойки; сума Кредиту. Погашення заборгованості у межах кожної серги відбувається залежно від терміну прострочення. В першу чергу погашаються прострочені платежі за кожним видом заборгованості. У другу чергу - поточні платежі за кожним видом заборгованості.

Пунктом 3.2.5 Договору визначено, що Банк має право стягнути з Позичальника прострочені платежі по сплаті Кредиту, з урахуванням умов п.п. 2.5, 2.5.1-2.5.8 даного Догвору, процентів за корситуванян кредитом, комісій при порушенні позичальником строків та термінів, передбачених даним договором.

Пунктом 3.3.2 Догвору визначено, що Позичальник зобов'язаний належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання за цим договором, використати Кредит та передбачені договором цілі.

Положеннями п. 9.1 сторони погодили, що він набирає сили з моменту його підписання обома сторонами, скріплення підписів печатками, та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору .

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Вимогами статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч. 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Вимогами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме як сплата неустойки так і відшкодування збитків.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом і з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, з матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання за Договором щодо надання кредитних коштів виконав в повному обсязі, надавши Позичальнику 3 091 600,00 доларів США, що підтверджується меморіальними ордерами та реєстром документів по рахунку відповідача-1.

Також, матеріалами справи підтверджується, що станом на 26.09.2013 у відповідача-1 була відсутня заборгованість по Догвору щодо повернення кредитних коштів та процентів за їх користуванння, що підтверджується реєстрами по рахунку відповідача-1, а тому набув чинності графік повернення кредитних коштів, узгоджений у пункті 2.5.3 Догвору (без укладення будь-яких додаткових угод), згідно якого сторони домовились, що за умови відсутності станом на 26.09.2013 порушень позичальником термінів та строків повернення кредиту та/або сплати процентів, та/або комісій у відповідності до п. 2.5.2, 2.6, 2.7 даного договору бульш ніж на 90 календарних днів, термін погашення кредиту за даним договором автоматично продовжується по 26.09.2014 включно, при цьому залишок заборгованості за кредитною лінією змінюється відповідно до графіку, який викладено у наведеному п. 2.5.3 кредитного договору.

Проте, відповідач-1 свої зобов'язання за Договором щодо повернення кредитних коштів за графіком, узгодженим у пункті 2.5.3 Догвору, та сплати процентів виконав неналежним чином, у зв'язку з чим в нього виникла наступна заборгованість станом на 12.12.2014:

- прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 2 412 722,00 доларів США, що еквівалентно станом на 12.12.14. за офіційним курсом НБУ 37 905 551,53 грн.;

- заборгованість за відсотками в розмірі 327 445,18 доларів США, що еквівалентно станом на 12.12.14. за офіційним курсом НБУ 5 144 392,99 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем-1 було порушено свої зобов'язання за Договором щодо своєчасного погашення кредиту згідно графіку, узгодженому у п. 2.5.3 Договору, та сплати процентів за користування кредитом, чим допущено порушення як приписів ст. 526, 530, 553, 554, 559, 1049, 1054, ч. 2 ст. 1056-1 ЦК Цивільного кодексу України, що згідно з п. 3.2.5 Договору є підставою для стягнення з відповідача-1 суми наданих кредитних коштів загалом в сумі 2 412722,00 доларів США, що еквівалентно станом на 12.12.14. за офіційним курсом НБУ 37 905 551,53 грн. та заборгованість за відсотками в розмірі 327 445,18 доларів США, що еквівалентно станом на 12.12.14. за офіційним курсом НБУ 5 144 392,99 грн. Заборгованість відповідача-1 в цій частині є обгрунтованою та документально доведеною. Доказів належного виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань з повернення суми наданого кредиту та сплати процентів за його користування станом на момент вирішення спору надано не було.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Одним із видів неустойки є пеня, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Згідно п.5.2 Договору у разі прострочення позичальником строків сплати процентів та комісій, визначених Договором, а також прострочення строків повернення кредитних коштів, позивач має право стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. Нарахування пені за кредитним договором не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями Господарського кодексу України унормовано поняття штрафних санкцій. Так, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При порушенні Позичальником будь-яких термінів та строків повернення Кредиту (в тому числі при порушення термінів, передбачених графіком погашення, або при порушенні строку/терміну дострокового повернення Кредиту на вимогу Банку), з урахуванням умов п. п. 2.5, 2.5.1-2.5.8 Договору, несвоєчасної сплати процентів та комісій за користування Кредитом, Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБу, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення (п. 5.2 Договору).

З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідачем-1 було порушено свої зобов'язання за Договором щодо своєчасного погашення кредиту згідно графіку, узгодженому у п. 2.5.3 Договору, та сплати процентів за користування кредитом, чим допущено порушення приписів ст. 526, 530, 553, 554, 559, 1049, 1054, ч. 2 ст. 1056-1 ЦК Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність обумовлених законом підстав для нарахування позивачем пені згідно п. 5.2 Договору.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені на суму 2 697 919, 67 грн., суд апеляційної інстанції погоджується з таким щодо сум, строків та ставок нарахувань заявленого показника, у зв'язку з чим дійшов висновку, що вимога позивача щодо стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплаті процентів за користування кредитом, яка становить 2 697 919, 67 грн. - є обгрунтованю та підлягає задоволенню.

Крім того, як вірно встановлено місцевим господарським судом, 30.09.11 між позивачем (далі - Кредитор) та відповідачем-2 (далі - Поручитель) було укладено договір поруки № 01306-СК (далі - Договір поруки), за умовами якого (п. 1.1) Поручитель поручився перед Кредитором за виконання Боржником (відповідач-1) зобов'язань за кредитним договором № 00356/К від 30.09.11. в повному обсязі в тому числі: по поверненню Кредиту, по сплаті процентів за користування кредитом, по сплаті можливих штрафних санкцій, передбачених Договором, по сплаті комісії за оформлення Договору.

Згідно з п. п. 1.3, 1.4 Договору поруки, у випадку порушення Боржником зобов'язань за Договором, Боржник та Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед Кредитором в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату Кредиту, процентів за користування Кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. За Договором поруки Поручитель поручається перед Кредитором за виконання зобов'язань Боржника по всіх наданих Боржнику траншах за Кредитом.

Відповідно до п. 2.1 Договору поруки, забезпечене порукою зобов'язання Боржника Поручитель повинен виконати протягом 5-ти календарних днів з моменту отримання письмової вимоги Кредитора.

Договір поруки діє до повного виконання Боржником зобов'язань за Договором зі всіма додатковими угодами до нього та до повного виконання зобов'язань за Договором поруки зі всіма додатковими угодами до нього (п. 5.1).

У зв'язку з систематичним порушенням відповідачем-1 умов Договору, Банк направив Позичальнику та Поручителю вимоги № 502/04 від 19.06.14. та № 501/04 від 19.06.14. з вимогами дострокового погашення на підставі приписів п. 2.5 Договору заборгованості по Кредиту, процентам та з вимогою сплати нараховану пеню протягом 30 днів з дня отримання претензій, докази отримання яких відповідачами 23.06.2014 наявні в матеріалах справи, про що свідчить поштові повідомлення про вручення поштових відправлень та реєстр відправленої кореспонденції з відбитками поштової уставнови про відправленян і вручення вимог.

Однак, відповідачі залишили вказані вимоги без відповіді та реагування.

За таких обставин позивач звернувся до суду з солідарними вимогами до відповідачів, які виникли з умов кредитного договору № 00356/К від 30.09.11. та договору поруки № 01306-СК від 30.09.11.

Згідно з нормами статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання (стаття 547 Цивільного кодексу України).

Нормами частини 1 та 2 статті 543 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

За змістом частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Частиною 2 статті 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Згідно з частиною 3 статті 559 Цивільного кодексу України , порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

Частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 Цивільного кодексу України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті Цивільного кодексу України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 в справі № 6- 53 цс 14 викладено наступну правову позицію, яка в силу приписів ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим для всіх судів України, і є наступною: регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України). Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач, реалізуючи своє право на дострокове заявлення вимог про повернення кредиту (п. 3.2.5 Договору, ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України) та солідарне стягнення існуючої заборгованості з повернення кредитних коштів, сплати процентів за його користування та нарахованої пені за прострочення виконання зобов'язань, обумовлених договором (ст. 553, 554 Цивільного кодексу України, п. 1.1, п. 2.1 Договору поруки), звернувся 19.12.2014 (згідно відбитку поштового штемпеля на конверті, яким до суду направлені позовні матеріали) з позовом про солідарне стягнення з відповідача-1 та відповідача-2, як поручителя, заборгованості за кредитом в розмірі 2 412 722,00 доларів США, що еквівалентно станом на 12.12.14. за офіційним курсом НБУ 37 905 551,53 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 327 445,18 доларів США, що еквівалентно станом на 12.12.14. за офіційним курсом НБУ 5 144 392,99 грн., та пені в сумі 2 697 919, 67 грн., тобто в межах шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України для пред'явлення в судовому порядку вимог до поручителя, відлік якого почався з моменту заявлення позивачем вимог до відповідача-1 про дострокове повернення кредитних коштів та відповідача-2, як поручителя, листами № 502/04 від 19.06.14. та № 501/04 від 19.06.14, які отримані 23.06.2014 відповідачем-1 та відповідачем-2.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що у пункті 2.1 Договору поруки чітко зазначено, що зобов'язання, забезпечене порукою (зобов'язання Боржника) Поручитель повинен виконати протягом 5-ти календарних днів з моменту отримання письмової вимоги Кредитора.

З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції відхиляється як необгрунтований довод апелянта про те, що сплив шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя за кожним щомісячним черговим платежем згідно узгодженого графіку за кредитним договором, встановлений ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем було заявлено вимоги (листами № 502/04 від 19.06.14. та № 501/04 від 19.06.14, які отримані 23.06.2014 відповідачем-1 та відповідачем-2) про дострокове повернення кредитних коштів, яку відповідачем-1 не було виконано, як не було виконано і відповідачем-2, як поручителем своїх зобов'язань з забезпечення погашення заборгованості відповідача-1, обумовлених договором поруки, згідно пункту 5.1 якого поручитель зобов'язався виконати зобов'язання протягом 5-ти календарних днів з моменту отримання письмової вимоги Кредитора, чого відповідачем-2 здійснено не було.

Крім того, судом апеляційної інстанції посилання апелянта на те, що за вимогами по догвору поруки сплив строк позовної давності згідно з ст.ст. 256, 261 Цивільного кодексу України відхиляється як безпідставний та необгрунтований, оскільки згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення, проте, такої заяви до винесення рішення відповідачем-2 зроблено не було, у зв'язку з чим у суду апеляційної інстанції відсутні обумовлені законом підстави для перегляду оскаржуваного судового рішення в контексті доводу апелянта про сплив позовної давності згідно з ст.ст. 256, 261 Цивільного кодексу України щодо заявлених позивачем вимог.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що апелянт повідомлявся про розгляд справи в суді першої інстанції за адресою свого юридичного місцезнаходження та був обізнаний про наявність судового провадження, про що свідчать відмітки про відправлення на зворотньому боці ухвал суду від 23.03.2015 (згідно рекомендованого повідомлення 0103032102666 вказана ухвала вручена відповідачу-2), від 19.05.2015 (згідно рекомендованого повідомлення 0103033630348 вказана ухвала вручена відповідачу-2), від 10.07.2015 (згідно рекомендованого повідомлення 0103034613099 вказана ухвала вручена відповідачу-2), від 20.08.2015 (згідно рекомендованого повідомлення 0103034615423 вказана ухвала вручена відповідачу-2), від 02.09.2015, і не був позбавлений права подати відповідну заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача до винесення місцевим господарським судом рішення.

З вищенаведених підстав судом апеляційної інстанції доводи апелянта про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права щодо повідомлення відповідача-2 про розгляд справи, - відхиляються, оскільки матеріали справи містять належні докази повідомлення відповідача-2 про розгляд справи.

Також, довод апелянта про те, що суд першої інстанції зробив посилання на пункт 4.2 кредитного договору, зміст якого в рішенні не відповідає змісту, наведеному у договорі - судом апеляційної інстанції відхиляється як такий, що не може бути прийнятий як підстава для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки місцевий господарський суд фактично виклав зміст пункту 5.2 кредитного договору щодо відповідальності відповідача-1 за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань за наведеним договором, проте, помилково вказавши інший пункт (4.2), тобто суд першої інстанції фактично здійснив описку, виклавши зміст існуючого пункту 5.2 договору, вказавши при цьому іншу нумерацію, що враховано апеляційним судом при перегляді справи в апеляційному порядку. При цьому, нижче по тексту мотивувальної частини рішенян суд першої інстанції навів вірну нумерацію, вказавши пункт 5.2 кредитного договору, при задоволенні вимог позивача про стягнення пені.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за узгодженим у пункті 2.3.5 кредитного договору графіком, чітко встановлений кінцевий термін погашення заборгованості, яким є 26.09.2014, і відповідачем-1 допущено невиконання своєчасно обов'язку з повернення кредитних коштів, сплати процентів за його користування. Таким чином, позивач скристався своїм правом, обумовленим п. 3.2.5 кредитного договору та ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодекус України, щодо заявлення вимоги про дострокове повернення кредиту в сумі 2 412 22 (два мільйони чотириста дванадцять тисяч сімсот двадцять два) доларів США 00 центів, що еквівалентно станом на 12.12.14. за офіційним курсом НБУ 37 905 551 (тридцять сям мільйонів дев'ятсот п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 53 коп., заборгованість за відсотками в розмірі 327 445 (триста двадцять сім тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) доларів США 18 центів, що еквівалентно станом на 12.12.14. за офіційним курсом НБУ 5 144 392 (п'ять мільйонів сто сорок чотири тисячі) грн. 99 коп., 2 697 919 (два мільйоні шістсот дев'яносто сім тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять) грн. 67 коп. пені, а також згідно з ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України в межах шестимісячного строку з моменту заявлення такої вимоги поручителю, і яка ним отримана, звернувся до суду з відповідним позовом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність обумовлених законом та умовами кредитного договору та договору поруки підстав для солідарного стягнення з Корпорації "Феномен" та ТОВ «Бритиш Моторс Україна» на користь ПАТ "Марфін Банк" прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 2 412 22 (два мільйони чотириста дванадцять тисяч сімсот двадцять два) доларів США 00 центів, що еквівалентно станом на 12.12.14. за офіційним курсом НБУ 37 905 551 (тридцять сям мільйонів дев'ятсот п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 53 коп., заборгованість за відсотками в розмірі 327 445 (триста двадцять сім тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) доларів США 18 центів, що еквівалентно станом на 12.12.14. за офіційним курсом НБУ 5 144 392 (п'ять мільйонів сто сорок чотири тисячі) грн. 99 коп., 2 697 919 (два мільйоні шістсот дев'яносто сім тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять) грн. 67 коп. пені та судовий збір в розмірі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп., у зв'язку з чим підстави, наведені у статті 104 Господарського процесуального кодексу України для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 по справі №910/28869/14 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 по справі №910/28869/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 по справі №910/28869/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/28869/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

Г.В. Корсакова