Рішення № 55772165, 09.02.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 р. Справа № 917/2655/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОШЕ", вул. Рівненська, 76а, 3 пов., оф.8, м.Луцьк, Волинська область, 43020

до Приватного підприємства "Ніка-Корм", вул.1 Травня, 39, м. Глобине, Полтавська область, 39000

про стягнення заборгованості у сумі 528 761,67 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та оголосив дату складання повного рішення (ст.85 ГПК України).

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення 528761,67 грн. заборгованості за дистиб"юторським договором № 17 від 27.01.2012 р. з яких: 375128,00 грн. основного боргу,12717,91 3 % річних, 103402,96 грн. пені та 37512,80 грн. штрафу.

Позивач в судове засідання не з'явився та надіслав на адресу суду оригінали витребуваних судом документів для огляду в судовому засіданні.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився та 09.09.2016 року через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи, мотивуючи його неможливістю направити свого уповноваженого представника у призначене судове засідання в зв'язку з його участю в іншому судовому процесі.

Розглянувши надане відповідачем клопотання суд зазначає, що статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду відкласти в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд відмовляє в задоволенні даного клопотання позивача, оскільки про дату, час та місце судового засідання позивач був повідомлений заздалегідь, а тому мав об'єктивну можливість забезпечити реалізацію своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом направлення для участі в судовому засіданні іншого компетентного представника. Крім того, відповідачем не обґрунтовано, чому саме він надає перевагу участі свого представника у розгляді іншої справи.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, суд не оцінює неявку представника позивача у судове засідання як підставу для подальшого відкладення розгляду справи та розглядає спір за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:

27 січня 2012 року між ТОВ «ДОШЕ» (Постачальник, позивач) та Приватним підприємством «Ніка-корм» (Дистриб'ютор, відповідач) було укладено Дистриб'юторський договір № 17 (далі - Договір, копія, а.с. - 7-9), відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставляти Дистриб'ютору Товар, визначений цим Договором, а Дистриб'ютор зобов'язується прийняти такий товар та своєчасно оплачувати його в порядку та на умовах, передбачених даним Договором, а також здійснювати дистрибуцію товару та виконувати умови дистрибуції (п. 2.1 Договору)..

Згідно п.2.2. Договору під Товаром у цьому Договорі розуміється премікси, корми та концентрати виробництва Постачальника - ТМ «DOSSCHE».

Відповідно до п.3.3 Договору вартість Товару визначається з врахуванням ПДВ та вказується у накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Пунктом 6.6 Договору передбачено, що поставка вважається виконаною з моменту прийняття Товару та підписання товаро-супровідних документів на складі Постачальника.

Датою прийняття Товару згідно п.7.6 Договору є фактична дата прийняття, зазначена в накладній, товаротранспортній накладній, Довіреності на отримання Товару.

Пунктом 8.1 Договору передбачено можливість здійснення відповідачем 100% передоплати. Даним пунктом також передбачено, що за домовленістю сторін порядок розрахунків за поставлений Товар може бути змінений на післяоплату, але не більш ніж на 30 календарних днів з моменту поставки Товару.

Відповідно до п. 11.2. Договору у випадку прострочення Дистриб'ютором строку оплати він сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно п.11.3. Договору у випадку прострочення Дистриб'ютором оплати Товар більше, ніж на 30 календарних днів, то він додатково сплачує Постачальнику штраф розмірі 10 % від вартості неоплаченого Товару.

Пунктом 14.1 вказаного договору, в редакції Доповнення №2 від 30.12.2013 р. визначено, що цей договір набирає юридичної сили з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками та/або підписами Сторін і діє до 31.12.2014 р.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов даного Договору Позивачем був поставлений, а Відповідачем прийнятий товар згідно видаткових накладних товар на загальну суму 1 074 631,20 гр., а саме:

- згідно видаткової накладної №РН-0000017 від 15.01.2014р. на суму 214896,00 грн.

- згідно видаткової накладної №РН-0000027 від 24.01.2014р. на суму 215964,00 грн.

- згідно видаткової накладної NPH-0000232 від 01.10.2014р. на суму 318643,20 грн.

- згідно видаткової накладної №РН-0000294 від 09.12.2014р. на суму 325128,00 грн.

Як зазначає позивач, з моменту отримання Товару Відповідачем було здійснено повну оплату товару по видатковим накладним №РН-0000017 від 15.01.2014р. на суму 214896,00 гри. та №РН- 0000027 від 24.01.2014р. на суму 215964,00 грн., часткову оплату в розмірі 268 643,20 грн. по видатковій накладній №РН-0000232 від 01.10.2014р. на cyму 318643,20 грн. та

Товар, отриманий по видатковій накладній №РН-0000294 від 09.12.2014р. на сум 325128,00 грн. відповідачем не був оплачений.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконував зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо передачі товару. Відповідач відповідно до видаткових накладних прийняв товар, але повністю не оплатив його у встановлені у договорі строки, у зв'язку з чим заборгованість останнього на момент розгляду даної справи, за даними позивача, складає 375128,00 грн.

04.03.2015 р. Позивачем було направлено на адресу Відповідача претензію з вимогою сплатити борг на загальну суму 375128,00 грн. за отриманий ним товар. 23.03.15р. Відповідач листом №7 повідомив Позивача, що він не може виконати свого зобов'язання та просив відстрочення платежу. 08.04.15р. Позивачем було надано Відповідачу лист-відповідь на його лист №7 від 23.03.2015р., згідно якого Позивач відтермінував Відповідачу строк повної оплати товару на 20 днів, тобто до 28.04.2015р. Проте, як зазначає позивач, у вказаний термін Відповідач не погасив борг. 15.07.15р. Позивач направив на адресу Відповідача повторно претензію №70 вимогою провести повний розрахунок з Позивачем за поставлений товар на сум 375 128,00 грн. Відповіді на претензію Позивач не отримав, погашення боргу Відповідач не здійснив.

20.09.2015р. Відповідач направив на адресу Позивача лист №10, в яком зазначив про неможливість здійснити погашення боргу в зв'язку відсутністю господарської діяльності.

Таким чином, позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 375 128,00 грн. заборгованості за дистибюторським договором № 17 від 27.01.2012 р.

Крім того, позивач на підставі п. 11.2-11.3 Договору, ст. 625 ЦК України нарахував та просить стягнути з відповідача 12717,91 3 % річних, 103402,96 грн. пені та 37512,80 грн. штрафу.

Таким чином, загальна сума, заявлена до стягнення, становить 528761,67 грн.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору постачання, за яким в силу ст. 712 ЦК визначено, що продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 375128,00 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (Дистриб"юторський договір №17 від 27.01.2012 р., видаткові накладні, які містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформлені належним чином, оригінали відповідних документів оглянуті судом у судовому засіданні) та підлягають задоволенню. Дані обставини відповідачем не спростовані.

Судом перевірено методику розрахунку пені та 3% річних з використанням калькулятора ІПС "Ліга". За результатами проведеного перерахунку, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 19511,03 грн. пені за період з 01.11.2014 р. по 30.04.2015 р., 2750,87 грн 3% річних за період з 01.11.2014 р. по 18.12.2015 р. по видатковій накладній №РН -0000232 від 01.10.2014 р; 83891,93 грн пені за період з 09.01.2015 р. по 08.07.2015 р. та 9940,90 грн 3% річних за період з 09.01.2015 р. по 18.12.2015р. по видатковій накладній №РН-0000294 від 09.12.2014 р. Позовні вимоги в частині стягнення 26,19 грн 3% річних та 218,23 грн. пені по видатковій накладній №РН -0000232 від 01.10.2014 р. задоволенню не підлягають, оскільки першим днем прострочення зобов'язання по вказаній накладній згідно умов договору є 01.11.2014 р., а не 31.10.2014 р., як зазначено позивачем.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 37512,80 грн. штрафу є правомірними та такими, що підлягають задоволенню, оскільки можливість одночасного стягнення пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

При цьому слід зазначити, що розуміння господарських санкцій у ГК є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, тобто відповідні фінансові санкції, що стягуються за порушення валютного, податкового, антимонопольного та інших публічних галузей законодавства тощо.

Також, Господарським кодексом України не визначається, що слід розуміти під кожним із видів господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня) і чим вони відрізняються одна від одної, а тому у даному випадку слід застосовувати правила, встановлені ЦК України. Цивільне законодавство визначає всі три види штрафної відповідальності як різновиди неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Тобто, штраф і пеня є різновидами неустойки, чітке визначення яких надане у частинах 2 та 3 ст. 549 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Кваліфікуючими ознаками штрафу є: можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов’язання - невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов’язання неналежним способом тощо); обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня характеризується такими ознаками: застосування виключно у грошових зобов’язаннях; можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов’язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання; триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, такі господарські санкції, як штраф та пеня не є тотожними, а навпаки, хоча і є різновидами неустойки, є різними правовими категоріями. Штраф застосовується одноразово у випадку прострочення боржником виконання зобов’язання понад встановлений сторонами зобов’язання термін та може встановлюватися за будь-яке порушення, тоді як пеня має триваючий характер, тобто нараховується за певний проміжок часу, є видом відповідальності за невиконання, за загальним правилом, виключно грошового зобов’язання.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 N 42/252, від 09.04.2012 N 20/246-08.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з’ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів ст.49 ГПК України розподіляється між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.33,43,49,75,82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Ніка-Корм" (вул.1 Травня, 39, м. Глобине, Полтавська область, 39000, код ЄДРПОУ 37115040) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОШЕ" (вул. Рівненська, 76а, 3 пов., оф.8, м.Луцьк, Волинська область, 43020, код ЄДРПОУ 35325569) 375128,00 грн основного боргу, 37512,80 грн. 10% штрафу, 12691,72 грн. 3% річних, 103184,71 грн. пені та 7931,44 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12.02.2016р.

Суддя Н.Г. Гетя