Постанова № 55766014, 09.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/11342/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «АПТ Дніпро» та Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2015 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АПТ Дніпро» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «АПТ Дніпро» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати наказ ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21.11.2014 № 3481 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «АПТ Дніпро» незаконним;

- визнати дії ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «АПТ Дніпро» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Будальтсервіс» (код ЄДРПОУ 38406341) за період з 01.03.2014 по 31.03.2014 незаконними;

- скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 06.01.2015 № 1026552208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2015 позов задоволено частково: визнано наказ ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21.11.2014 № 3481 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «АПТ Дніпро» протиправним; визнано дії ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про проведення документальної позапланової виїзної перевірки про проведення документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «АПТ Дніпро» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Будальтсервіс» (код ЄДРПОУ 38406341) за період з 01.03.2014 по 31.03.2014 протиправними.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням сторони звернулись із апеляційними скаргами, в яких позивач просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю; відповідач просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі наказу від 21.11.2014 № 3481, повідомлення від 21.11.2014 № 2540/26-55-22-08, згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1. статті 78, статті 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «АПТ Дніпро» (код ЄДРПОУ 30113644) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Будальтсервіс» (код ЄДРПОУ 38406341) за період з 01.03.2014 по 31.03.2014.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 17.12.2014 № 1241/26-55-22-08/30113644, в якому встановлено порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на суму 142995,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.01.2015 № 1026552208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 214 493, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - 142995,00 грн., за штрафними санкціями - 71498,00 грн.

За результатом адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 06.01.2015 № 1026552208 залишено без змін, скарги позивача - без задоволення.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлень-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «АПТ Дніпро» підлягає частковому задоволенню.

Позивач у своїй скарзі зазначає, що відповідачем зроблено неправомірні висновки щодо нікчемності взаємовідносин між позивачем та контрагентом, оскільки податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Відповідач у своїй скарзі зазначає, що податковий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Наказ про проведення перевірки, дії по проведенню перевірки та податкове повідомлення-рішення є правомірними, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів частково не погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Щодо позовних вимог про визнання наказу ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21.11.2014 № 3481 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТ Дніпро» та визнання дій ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «АПТ Дніпро» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Будальтсервіс» (код ЄДРПОУ 38406341) за період з 01.03.2014 по 31.03.2014 незаконним, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Так, згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Діяльність працівників контролюючого органу щодо ініціювання та проведення перевірки платника податків є лише службовою діяльністю таких осіб на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом перевірки вимог чинного законодавства, з огляду на що, не створює жодних правових наслідків для суб'єкта господарювання та не змінює стану його суб'єктивних прав, оскільки сама по собі не породжує настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на права та обов'язки суб'єкта господарювання.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №2-зп від 23.06.1997 в справі № 3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

В пункті 5 рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2008 від 22.04.2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акту індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.

Наказом ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21.11.2014 № 3481 призначено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «АПТ Дніпро».

Факт проведення податковим органом на підставі наказу від 21.11.2014 № 3481 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, за результатами якої складено акт 17.12.2014 № 1241/26-55-22-08/30113644 та винесення на його підставі податкового повідомлення-рішення від 06.01.2015 № 1026552208, підтверджується копіями відповідних документів, наявними в матеріалах справи та було підтверджено сторонами у судовому засіданні.

Оскаржуваний наказ є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання, тобто моментом проведення відповідачем перевірки на його підставі.

Отже, враховуючи, що податковим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки, оскаржуваний наказ не є таким, що порушує права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків, а тому, задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про проведення перевірки не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки такий наказ не є юридично значимим для позивача з огляду на те, що після проведення на його підставі перевірки він вичерпав свою дію відносно позивача.

Аналогічна позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 10.03.2015 у справі № К/800/54480/14, від 27.11.2014 у справі № К/800/52374/14, від 29.09.2015 у справі № К/800/25443/14, від 12.01.2016 у справі № К/800/29085/15.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування наказу від 21.11.2014 № 3481 та щодо визнання протиправними дій відповідача по проведенню перевірки є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, що не було враховано судом першої інстанції.

У зв'язку з вказаним, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення вищезазначених позовних вимог, а апеляційна скарга відповідача - задоволенню.

Стосовно вимог позивача про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будальтсервіс» (постачальник) укладено договір поставки від 04.02.2014 № 20, за умовами якого, постачальник зобов'язується на свій ризик за завданням покупця та у відповідності до умов договору виконати поставку товару на об'єкт, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити товар.

Відповідно до пункту 4.1 договору постачальник зобов'язаний виконати комплектну поставку товару згідно специфікацій; передати покупцю товар та відвантажити його безпосередньо на об'єкті. Покупець зобов'язаний після отримання товару на об'єкті підписати видаткову накладну та видати довіреність (пункт 4.3 договору).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано протокол узгодження договірної ціни, специфікації до договору від 04.02.2014 № 20, податкові накладні від 31.03.2014 № 195 на суму 857967,82 грн., від 31.03.2014 № 196 на суму 314196,71 грн., від 31.03.2014 № 197 на суму 150000,00 грн.

Також, між позивачем (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будальтсервіс» (виконавець) укладено договір від 10.02.2014 № 23, за умовами якого, виконавець зобов'язується на свій ризик за завданням замовника та у відповідності до умов цього договору виконати електромонтажні роботи.

Відповідно до пункту 1.2 договору склад та обсяги робіт визначаються графіком виконання робіт. Електромонтажні роботи здійснюються на підставі технічного завдання, що визначення в додатку № 2 до цього договору (пункт 2.1 договору). Виконання робіт проводиться після надання замовником проектної документації з розташуванням зовнішніх меж теплопостачання, у строки, визначені графіком виконання робіт (пункт 2.2 договору). Виконавець зобов'язаний протягом 3 днів повідомити замовника про готовність для здачі робіт (пункт 4.1.5 договору). Замовник зобов'язаний забезпечити своєчасне надання проектної документації (пункт 4.3.1 договору). Здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом протягом 5 робочих днів з моменту повідомлення замовника про готовність робіт до здачі та направлення йому акту (пункт 5.1 договору).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано протокол узгодження договірної ціни, технічне завдання, графік виконання робіт, видаткові накладні від 31.03.2014 № 22, від 31.03.2014 № 21, акт надання послуг від 31.03.2014.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з до п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Так, зі змісту договору поставки від 04.02.2014 № 20 вбачається, що ТОВ «Будальтсервіс» поставляло позивачу білило, бобишко, вапно, дріт зварювальний, оліфу, сифон, фарбу, матеріали мастильні, клапан повітряний, тощо, однак, позивачем не надано доказів поставки таких матеріалів до заявленого покупцем місця, зокрема документів, що підтверджували б перевезення зазначеної продукції, товарно-транспортних накладних, тощо.

Крім того, позивачем не надано доказів наявності у останнього складських приміщень для зберігання отриманих товарів. Також, позивачем не надано суду довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

В матеріалах справи також відсутні докази направлення покупцю повідомлення про готовність відвантаження товару, та, як наслідок, забезпечення покупцем місця для зберігання товару, що передбачено пунктом 4.3.1 договору поставки від 04.02.2014 № 20.

У свою чергу, з договору від 10.02.2014 № 23, за умовами якого ТОВ «Будальтсервіс» зобов'язується на свій ризик за завданням позивача та у відповідності до умов цього договору виконати електромонтажні роботи, вбачається, що згідно технічного завдання, виконавець зобов'язується виконати електромонтажні роботи за затвердженою замовником проектною документацією.

Як вже зазначалось, відповідно до пункту 2.2 договору виконання робіт проводиться після надання замовником проектної документації з розташуванням зовнішніх меж теплопостачання, у строки, визначені графіком виконання робіт.

Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження виконання умови договору, зокрема подання відповідної проектної документації, які є невід'ємною частиною до договору.

Таким чином, відсутність відповідної узгодженості між покупцем та постачальником виключає можливість надання відповідних послуг в подальшому.

В свою чергу, обґрунтовуючи необхідність придбання послуг у ТОВ «Будальтсервіс» позивач зазначає про обов'язок виконання зобов'язань перед третьою особою, згідно договору поставки від 05.03.2014 № 05/03/1 та договору від 10.02.2014 № 10/02/14, укладених між позивачем та ТОВ «АПТ-Україна».

Однак, матеріали справи не містять доказів, які свідчили би про реальність послуг, про їх надання, адже відстуні документи про результати наданих послуг.

Також, позивачем не розкрито спектр наданих послуг (які дії включали в себе послуги), як і не вказано відповідальних осіб щодо їх надання та отримання, оскільки наданий контрагентами перелік послуг для позивача, що у свою чергу, вподальшому надано ТОВ «АПТ-Україна» є досить широким та не вичерпним.

Таким чином, надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій між позивачем та ТОВ «Будальтсервіс», та факт їх використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом.

Так, позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочином отримані послуги надані саме цими контрагентами.

Колегія суддів звертає, також, увагу на те, що відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 судам необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Позивачем не надано до суду документів, що підтверджують наявність власних офісних приміщень, що використовувались підприємством для здійснення фінансово-господарської діяльності; власних виробничих потужностей підприємства; наказів про призначення та звільнення, а також ідентифікаційні номери та паспортні дані посадових осіб підприємства; документів, які підтверджують формування статутного фонду. Відносно контрагента позивача вказані документи також не надані.

Таким чином, колегія суддів вважає, що враховуючи специфіку та особливості зазначених операцій, під час розгляду справи не надано сукупності тих відомостей і документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, а тому не доведено фактичного виконання спірних операцій контрагентом позивача.

Згідно постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 06.01.2015 № 1026552208 є правомірним, оскільки винесене з дотриманням норм чинного податкового законодавства.

У зв'язку з вказаним, рішення суду першої інстанції в цій частині є законним, а апеляційна скарга позивача в цій частині необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив частково законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач надав до суду докази, що частково спростовують правомірність рішення суду першої інстанції, а позивач - не довів обґрунтованість вимог апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційних скарг на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив частково її скасувати та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з апелянтів судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2016 та від 27.01.2016 було відстрочено сторонам сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом.

Оскільки даним рішенням суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу відповідача задоволено, то з останнього не підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги.

Щодо стягнення з позивача судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Позивачем додано до апеляційної скарги по-перше, копію платіжного доручення про сплату судового збору, а не оригінал, як того вимагає ч. 6 ст. 187 КАС України, у зв'язку з чим вказана копія не приймається судом як належний доказ сплати судового збору, а по-друге відповідно до вказаного платіжного доручення позивач сплатив судовий збір в розмірі 146, 16 грн., що свідчить про неповну сплату судового збору за подачу апеляційної скарги.

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання позову від 19.09.2013 № 590-VII, яка набрала чинності 23.10.2013) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» від 23.01.2015 № 2 доведено до відома суддів апеляційних, окружних адміністративних судів та місцевих загальних судів довідку про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами Закону України «Про судовий збір», якою визначено, що з урахуванням вимог статті 6 Закону України «Про судовий збір» з позовних заяв, що містять кілька вимог немайнового характеру, судовий збір справляється з кожної вимоги окремо.

З 01.09.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 № 484-VIII, яким внесено зміни до Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.

Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання апеляційної скарги від 22.05.2015 № 484-VIII, яка набрала чинності 01.09.2015) за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2015 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» становив 1 218 грн.

З позовної заяви позивача вбачається, що останнім заявлено дві вимоги немайнового характеру (визнати незаконним наказ та визнати незаконними дії по проведенню перевірки) та одну вимогу майнового характеру (скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.01.2015 № 1026552208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 214 493, 00 грн).

Отже, ставка судового збору за подачу позову становила 4 436, 02 грн.:

- за дві вимоги немайнового характеру: відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - (1 218 х 0,06) х 2 = 146, 16 грн.

- за вимогу майнового характеру: 214 493 грн. х 2% = 4 289, 86 грн.

Таким чином, у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на момент подання апеляційної скарги від 22.05.2015 № 484-VIII, яка набрала чинності 01.09.2015) позивачу потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 4 879, 62 грн. (4 436, 02 грн. х 110 %).

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АПТ Дніпро» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2015 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання наказу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 21.11.2014 № 3481 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «АПТ Дніпро» протиправним та визнання дій Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки про проведення документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «АПТ Дніпро» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Будальтсервіс» (код ЄДРПОУ 38406341) за період з 01.03.2014 по 31.03.2014 протиправними - та ухвалити в цій частині нову постанову, якою у задоволенні даних вимог відмовити.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2015 залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АПТ Дніпро» на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030001) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 4 879, 62 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.