Постанова № 55765754, 10.02.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2016 р.Справа № 916/4119/15Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді: Головея В.М.,

суддів: Гладишевої Т.Я., Разюк Г.П.,

(У зв'язку з перебуванням судді Савицького Я.Ф. у відпустці, склад судової колегії змінено на підставі розпорядження №67 від 08.02.2016 та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.02.2016)

при секретарі судового засідання: Будному О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Роман В.С. (за довіреністю),

від відповідача - Кукушко О.А. (за довіреністю),

від третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_11-центр»

на рішення господарського суду Одеської області від 14.12.2015

у справі № 916/4119/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маша і Мєдвєдь»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_11-центр»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення компенсації у розмірі 24 360,00 грн.,

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

Представниками позивача та відповідача в судовому засіданні не було заявлено клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, отже фіксація судового процесу не здійснювалась відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 10.02.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Маша і Мєдвєдь» (далі - ТОВ «Маша і Мєдвєдь», позивач) звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_11-центр» (далі - ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_11-центр», відповідач) про захист авторських прав та компенсації в розмірі 24 360,00 грн., а також судових витрат.

Ухвалою господарського суду від 11.11.2015 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4, третя особа).

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.12.2015 позов ТОВ «Маша і Мєдвєдь» задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача суму компенсації в розмірі 17 914,00 грн. та 1 218,00 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки проаналізувавши умови договорів від 08.06.2010 №010601-МиМ та від 09.06.2008 №ЛД-1/2008, суд дійшов висновку про наявність у позивача виключних майнових авторських прав на аудіовізуальний твір мультиплікаційний серіал «ІНФОРМАЦІЯ_1» та на його складові частини.

Вирішуючи питання щодо стягнення компенсації та її розміру, суд врахував норми ст.3 ЦК України, роз'яснення, які містяться у п.п. 51.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17.10.2012 №12, а також обставину, що доведеним є факт реалізації відповідачем контрафактного товару на загальну суму 37,80 грн. та визнав обґрунтованим та достатнім розмір компенсації у вигляді 13 мінімальних заробітних плат, що складає 17 914,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду першої інстанції, ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_11-центр» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким залишити позовну заяву без задоволення.

Відповідач не згодний з ухваленим рішенням суду першої інстанції, вважає його прийнятим на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.

08.02.2016 до Одеського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та безпідставною, а викладені в ній факти недоведеними та суперечливими.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився та не скористався своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом, хоча повідомлявся належним чином про день, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 18.01.2016, про поважні причини неявки суд не повідомив та правами, наданими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Проте, така неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження у даній справі, явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, а матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті.

В судовому засіданні 10.02.2016 представник відповідача надав пояснення, якими підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити останню.

Представник позивача в судовому засіданні 10.02.2016 надала пояснення, в яких просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідача та позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом, 01.04.2008 між ТОВ Студія «АНИМАККОРД» (Замовник) та ОСОБА_5 (Автор-виконавець) укладено авторський договір замовлення №ОК-2/2008 (т.1 а.с.55-56), згідно якого Автор-виконавець зобов'язався створити і передати Замовнику сценарій 8 серій дитячого телевізійного серіалу «ІНФОРМАЦІЯ_1» в строк до 23.09.2008, а Замовник зобов'язався прийняти його та оплатити. 23.09.2008 між ТОВ Студія «АНИМАККОРД» та ОСОБА_5 було підписано акт здачі-приймання робіт (т.1а.с.61), згідно якого Автор-виконавець створив та передав Замовнику сценарій восьми серій дитячого телевізійного серіалу «ІНФОРМАЦІЯ_1». Згідно п.1.3. вказаного акту, Автор-виконавець передав виключне право на сценарій восьми серій дитячого телевізійного серіалу «ІНФОРМАЦІЯ_1» («ІНФОРМАЦІЯ_2», «ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_4», «ІНФОРМАЦІЯ_5», «ІНФОРМАЦІЯ_6», «ІНФОРМАЦІЯ_7», «ІНФОРМАЦІЯ_8», «ІНФОРМАЦІЯ_9») в повному об'ємі Замовнику.

У подальшому на підставі службового завдання від 12.05.2008 № 1/МиМ-С1 (т.1 а.с.63-66) ТОВ Студія «АНИМАККОРД» доручило режисеру-постановнику ОСОБА_6, а останнім створено авторським трудом творчого колективу аудіовізуальний анімаційний твір - серію анімаційного серіалу «ІНФОРМАЦІЯ_1» під робочою назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», про що свідчить акт приймання фільму від 06.01.2009 (т.1 а.с.70-71).

09.06.2008 між ТОВ Студія «АНИМАККОРД» (ліцензіат) та громадянином ОСОБА_5 (ліцензіар) було укладено ліцензійний договір № ЛД-1/2008 про надання права використання творів образотворчого мистецтва (виключна ліцензія) (т.1 а.с.72-77), відповідно якого ліцензіар має виключні права на використання створених одноособовою творчою працею ліцензіара малюнків «ІНФОРМАЦІЯ_1», які використовуються при створенні персонажів аудіовізуального твору - анімаційного серіалу «ІНФОРМАЦІЯ_1». Ці малюнки, а також DVD-диск із записом вказаних малюнків та першої серії анімаційного серіалу «ІНФОРМАЦІЯ_1» використовуються для ідентифікації предмета Договору і є його невід'ємною частиною, а ліцензіат зацікавлений у використанні зображень даних персонажів (творів) в своїй комерційній діяльності та бажає придбати на умовах Договору виключне право на використання персонажів.

Пунктом 1.1. вказаного договору встановлено, що ліцензіар надає ліцензіату на термін дії Договору за оплачувану ліцензіатом винагороду право використання творів у встановлених Договором межах, на умовах виключної ліцензії, тобто без збереження за ліцензіаром права видачі ліцензій на використання творів способами, передбаченими Договором, іншим особам.

Згідно до п.2.1. договору право використання творів способами, передбаченими Договором, надаються ліцензіаром ліцензіату на території всіх країн світу, на термін з дати укладення Договору до 09.06.2019 включно.

Відповідно до п. 2.2. договору ліцензіар надає ліцензіату право використовувати твори як разом, так і окремо способами, встановленими договором.

Вказаним договором також передбачено право ліцензіата видавати субліцензії без попередньої згоди ліцензіара, реєструвати твори або їх частини, назви та персонажів як торговельні марки (пункти 2.5 - 2.7 договору).

При цьому, договором встановлено, що якщо треті особи порушують виключне право ліцензіара, а таке порушення буде зачіпати права ліцензіата, то названі особи зобов'язуються разом захищати свої права. Відмова ліцензіара від захисту своїх прав, як і його бездіяльність не є перешкодою для самостійного вжиття ліцензіатом доречних заходів захисту його прав в передбаченому законом порядку (п.2.10. договору).

06 травня 2010 ТОВ «Маша і Мєдвєдь» зареєстровано міжрайонною інспекцією Федеральної податкової служби №46 по м. Москва за №1107746373536.

08.06.2010 між ТОВ Студія «АНИМАККОРД» (Правовласник) та ТОВ «Маша і Мєдвєдь» (Набувач) було укладено договір № 010601-МиМ про відчуження виключного права на аудіовізуальний твір (серіал «ІНФОРМАЦІЯ_1») (т.1а.с.35-38), за умовами якого Правовласник передав Набувачу виключне право на аудіовізуальний твір (8 серій) - серіал «ІНФОРМАЦІЯ_1», а Набувач зобов'язався сплатити Правовласнику обумовлену Договором винагороду.

Згідно п. 1.3. вказаного договору правовласник гарантував, що він є власником виключного права на аудіовізуальний твір.

У відповідності до п. 1.4. вказаного договору виключне право на аудіовізуальний твір передається правовласником набувачу в повному об'ємі для використання його будь-яким способом і в будь-якій формі.

Пунктом 2 додатку № 1 до договору від 08.06.2010 № 010601-МиМ (т.1 а.с.39-40) передбачено, що одночасно з передачею права на аудіовізуальний твір Правовласник передає Набувачу в повному обсязі виключні права на всі юридично значущі охоронювані елементи аудіовізуального твору (включаючи, але не обмежуючись, назвою аудіовізуального твору та його окремих серій, графічним зображенням, мальованими зображеннями персонажів аудіовізуального твору, їх іменами, текстом), незалежно від того, чи вказані елементи безпосередньо в додатках до договору № 010601-МиМ.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши умови договорів, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, про наявність у позивача виключних майнових авторських прав на аудіовізуальний твір мультиплікаційний серіал «ІНФОРМАЦІЯ_1» та на його складові частини, в тому числі і на персонаж «Маша», а отже і наявність права захищати свої права, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», аудіовізуальний твір - твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими.

Статті 8 та 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права», встановлюють, що об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, в тому числі аудіовізуальні твори. Частина твору, яка може використовуватись самостійно, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього закону.

Тобто, ТОВ «Маша і Мєдвєдь» є власником виключних прав у повному обсязі також і на персонажі аудіовізуального твору - мультиплікаційного серіалу «ІНФОРМАЦІЯ_1», в тому числі персонаж «Маша», який в силу статті 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» охороняється як твір відповідно до цього Закону.

Статтею 443 ЦК України встановлено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до статті 440 ЦК України та частини третьої статті 15 Закону майновими правами інтелектуальної власності на твір є право на використання твору, виключне право дозволяти використання твору, право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання, інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Частиною другою статті 32 Закону передбачено, що використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків правомірного використання, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.07.2014 представником позивача особисто в універсамі «ІНФОРМАЦІЯ_11», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в якому ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_11-центр» здійснює господарську діяльність, двічі було придбано «носки 13-50», вартістю по 18,90 грн. кожні, що підтверджується відповідними фіскальними чеками (т.1 а.с.131, т.2 а.с.68).

На шкарпетках «носки 13-50» зображено малюнок із зображенням персонажу «Маша», як самостійної складової частини аудіовізуального твору - мультиплікаційного серіалу «ІНФОРМАЦІЯ_1», права на який також належать ТОВ «Маша і Мєдвєдь».

Як вбачається з матеріалів справи, лист щодо припинення порушення авторського права представником ТОВ «Маша і Мєдвєдь» було направлено ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_11-центр» 20.02.2015 (т.1 а.с.123-127).

Вказаний лист було отримано відповідачем 21.02.2015, що підтверджується наявною в матеріалах справи накладною № 523227 (т.1 а.с.128).

Зазначена вимога була залишена відповідачем без реагування.

Відповідно до ч.1 та п. «г», ч. 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право, зокрема, подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій. Подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій, як альтернативні способи захисту своїх прав відповідають праву суду, передбаченому пунктом «г» частини другої цієї ж статті винести рішення про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

У пункті 51 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» (із змінами і доповненнями), з-поміж іншого зазначено, що у вирішенні відповідних спорів господарським судам слід мати на увазі таке. Компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права та/або суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права та/або суміжних прав, а розмір збитків суб'єкт такого права доводити не зобов'язаний. Водночас розмір доведених збитків має враховуватися господарським судом у визначенні розміру компенсації.

Таким чином, стягнення компенсації хоча і є самостійним способом захисту авторського права, однак за своєю суттю воно фактично замінює право на стягнення доходу, отриманого порушником, або на відшкодування збитків і має бути співрозмірним.

Приймаючи до уваги викладене, судова колегія погоджується з висновком господарського суду щодо частково задоволення позову в розмірі компенсації у вигляді 13 мінімальних заробітних плат, що становить 17 914,00 грн. виходячи з засад справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права, можливість стягнення з порушника надмірних грошових сум як компенсації за порушення авторського права спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу захисту компенсація перетворюється на джерело отримання суб'єктом авторського або суміжного права невиправданих додаткових прибутків.

Так, при визначенні розміру компенсації господарським судом було правомірно враховано наступне:

- доведеним є факт реалізації контрафактного товару на суму 37,80 грн.;

- реалізація такого товару відбувалася двічі 03.07.2014;

- матеріали справи не містять доказів замовлення відповідачем виготовлення шкарпеток «ІНФОРМАЦІЯ_1» з розміщенням на їх упаковці зображення персонажу «Маша» з метою подальшої реалізації, та доказів оптового, багаторазового продажу відповідачем шкарпеток із розміщенням на них зображення персонажу «Маша»;

- відсутність доведених збитків позивача.

У визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення (станом на день розгляду справи розмір мінімальної заробітної плати становить 1 378,00 грн.)

У пункті 42 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» зазначено, що розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права), передбачуваний розмір збитків потерпілої особи, розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення, кількість потерпілих осіб, наміри відповідача, наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача, можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні.

Аналогічна позиція Вищого господарського суду України викладена, зокрема, в оглядовому листі № 01-06/417/2012 від 04.04.2012 та у постанові Вищого господарського суду України з аналогічної справи №918/780/14.

Судова колегія не приймає до уваги доводи скаржника, що позовну заяву необхідно залишити без розгляду у зв'язку з відсутністю у представника позивача доручення оформленого відповідно до вимог міжнародного нормативно-правового документа, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення.

Судовою колегією не приймаються до уваги посилання апелянта на те, що шкарпетки, у тому числі зазначені у позовній заяві з артикулом 13-50, не містять зображень аудіовізуального твору «ІНФОРМАЦІЯ_1», з наступних підстав.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Апелянтом було надано до суду першої інстанції шкарпетки з артикулом 13-50, на яких дійсно відсутнє зображення персонажу «ІНФОРМАЦІЯ_10» як самостійної складової частини аудіовізуального твору - мультиплікаційного серіалу «ІНФОРМАЦІЯ_1», проте, це не є доказом того, що в універсамі «ІНФОРМАЦІЯ_11», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не здійснювалась реалізація шкарпеток з артикулом 13-50 із зображенням персонажу «ІНФОРМАЦІЯ_10» як самостійної складової частини аудіовізуального твору - мультиплікаційного серіалу «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Позивачем до суду першої інстанції було надано відеозапис, який було оглянуто судовими інстанціями, на якому зафіксовано факти продажу в універсамі «ІНФОРМАЦІЯ_11», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, дві пари шкарпеток з артикулом 13-50 із зображенням персонажу «ІНФОРМАЦІЯ_10» як самостійної складової частини аудіовізуального твору - мультиплікаційного серіалу «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Посилання апелянта на те, що даним відеозапис не може бути належним доказом оскільки, надані суду фрагменти відеозаписів, зафіксованих на оптичних лазерних дисках, виконані за допомогою невідомого пристрою, при цьому, ані у сторін спору, ані у суду немає можливості встановити, чи відеозапис було здійснено комплексно (одночасне поєднання зображення та звукового супроводу), без ознак монтажу (наприклад, без накладення звукового супроводу на візуальне відображення, та або суміщення різних візуальних зображень) перед здійсненням його запису на оптичний лазерний диск, колегією суддів не приймаються, оскільки, відповідачем не надано жодних доказів які б доводили той факт, що даний відеозапис містить ознаки монтажу чи іншого втручання або спотворення.

Також, недоведеними є твердження апелянта, що він є добросовісним покупцем і не міг знати (припускати) про порушення авторських прав при постачанні товару не співвідноситься з положеннями законодавства, оскільки згідно з роз'ясненнями, що містить п.44. постанови Пленуму Верховного Суду України, від 04.06.2010, № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» відповідно до пункту «б» статті 50 Закону N 3792-XII розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення є порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту. Особа, яка розповсюджує об'єкти авторського права і (або) суміжних прав без дозволу суб'єкта такого права, несе відповідальність за порушення виключних прав на цей твір і в тому випадку, коли контрафактну продукцію нею отримано за договорами з третіми особами.

В матеріалах справи відсутні звернення відповідача до позивача ані за офіційною інформацією про поставлений товар, ані за дозволом на його реалізацію.

Враховуючи викладене колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позовна вимога щодо стягнення компенсації з відповідача в розмірі 17 914,00 грн. є обґрунтованою та господарський підставно задовольнив цю вимогу, адже при визначені суми компенсації господарський суд, виходив з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

Наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник не навів.

Перевіряючи, згідно приписів ст.101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь-яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст.104 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 14.12.2015 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Гладишева Т.Я.

Разюк Г.П.