Постанова № 55765597, 10.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2016 р. Справа№ 910/25929/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

секретар судового засідання: Білецький Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Корнєєв Р.К. (дов. №11 від 20.11.2015 року);

Трохлюк Н.В. (дов. №б/н від 30.09.2015 року);

від відповідача - Козелько Є.А. (дов. №90/2014 від 24.04.2014 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Міністерства внутрішніх справ України

на рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2015 року

у справі № 910/25929/15 (суддя О.А. Грєхова)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СДТ-ПІЛОТ", м. Київ

до Міністерства внутрішніх справ України, м. Київ

про стягнення 217012,77 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "СДТ-ПІЛОТ" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення 217012,77 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.11.2015 року у справі №910/25929/15 позовні вимоги задоволено повністю. Суд вирішив стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СДТ-Пілот" 217012 грн. 77 коп. 3% річних та 3255 грн. 19 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки рішення у справі №21/35 про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 30.11.2015 року, Міністерство внутрішніх справ України подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2015 року у справі №910/25929/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Також, до апеляційної скарги Міністерства внутрішніх справ України додано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2015 року у справі № 910/25929/15.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2016 року клопотання Міністерства внутрішніх справ України про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2015 року у справі №910/25929/15 задоволено; відновлено пропущений процесуальний строк для подання апеляційної скарги; прийнято апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2015 року у справі №910/25929/15 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 03.02.2016 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року, у зв'язку із перебуванням судді Рудченко С.Г. на лікарняному, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий по справі суддя - Агрикова О.В., судді: Жук Г.А., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2015 року у справі № 910/25929/15 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Жук Г.А., Чорногуз М.Г.

25.01.2016 року до канцелярії суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, у відповідності до якого останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року відкладено розгляд апеляційної скарги Міністерства внутрішніх справ України на рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2015 року у справі №910/25929/15 на 10.02.2015 року.

05.02.2016 року до канцелярії суду надійшов розрахунок позивача суми 3% річних по періодах на вимогу суду та пояснення.

08.02.2016 року до канцелярії суду надійшов відповідний розрахунок відповідача 3% річних на виконання вимог суду.

В судове засідання, призначене на 10.02.2016 року, з'явились представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Представник відповідача просив задовольнити апеляційну скаргу; представники позивача просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у березні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СДТ-Пілот" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту тилового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України та з урахуванням заяви б/н від 15.10.2012 року про збільшення розміру позовних вимог просило суд стягнути з відповідача на користь позивача 12 602 906,16 грн., з яких 5 242 471,62 грн. - сума основного боргу, 6 550 992,54 грн. - інфляційні втрати та 809 442,00 грн. - три проценти річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 року у справі №21/35 (а.с. 9-22) вирішено стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СДТ-Пілот" 9707066 грн. 18 коп. основного боргу, 2719042 грн. 32 коп. 3% річних, 25500 грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу.

У вказаному рішенні місцевим судом встановлено, що 23.01.1998 року між Головним управлінням військового та матеріально-технічного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України, яке в подальшому було реорганізовано в Департамент ресурсного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України (покупець) та Фірмою "CDT TRADING INTERNATIONAL Co." (продавець) було укладено контракт №KEV/98/CDT/0002 (далі - контракт), за змістом пункту 1 якого продавець продав, а покупець придбав на умовах DAF (кордон України) автомобілі спеціальні для міліції відповідно до додатків до цього контракту, які є невід'ємною частиною даного контракту.

30.06.2000 року Фірмою "CDT TRADING INTERNATIONAL Co." та Фірмою "Jamat-Invest" було підписано протокол про повний викуп і передачу зобов'язань згідно з контрактом №KEV/98/CDT/0002 від 23.01.1998 року, за змістом якого сторони угоди дійшли згоди про викуп і передачу фірмі "Jamat-Invest" зобов'язань Головного управління військового та матеріально-технічного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України на суму 1276165,00 доларів США.

15.09.2003 року між Компанією "Jamat-Invest" та Компанією "RELIABLE BUSINESS INTERNATIONAL" LLC було укладено угоду про повну переуступку прав та зобов'язань щодо вказаного контракту, в якій сторони домовились про повну переуступку зобов'язань Головного управління військового та матеріально-технічного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України в сумі 725000,00 доларів США на користь Компанії "RELIABLE BUSINESS INTERNATIONAL" LLC.

20.12.2004 року між Фірмою "RELIABLE BUSINESS INTERNATIONAL" LLC (цедент) та Закритим акціонерним товариством "Компанія "ПІЛОТ", правонаступником прав і обов'язків якого є позивач (цесіонарій) було підписано договір про передачу права вимоги, за змістом пункту 1 якого третя особа 3 передає, а позивач приймає на себе право вимоги першого і стає кредитором за контрактом №KEV/98/CDT/0002 від 23.01.1998 року між Фірмою "CDT TRADING INTERNATIONAL Co." та Департаментом ресурсного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України (боржник).

Наказом №33 від 07.02.2007 року Міністерства внутрішніх справ України було прийнято рішення станом на 01.05.2007 року здійснити реорганізацію, у тому числі, Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України шляхом приєднання до Міністерства внутрішніх справ України як юридичної особи. Міністерство внутрішніх справ України визначено правонаступником зазначеного Департаменту. Таким чином, Міністерство внутрішніх справ України є правонаступником прав і обов'язків Департаменту ресурсного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України.

Враховуючи викладене, при вирішенні спору №21/35 місцевим судом було встановлено факт наявності боргу у відповідача-2 (Міністерства внутрішніх справ України) за контрактом від 23.01.1998 року №/98/CDT/0002 у сумі 655882,85 доларів США, що за курсом Національного банку станом на 10.11.2014 року складає 9707066,18 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 року рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі №21/35 залишено без змін (а.с. 23-30).

Постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 року у справі №21/35 залишено без змін.

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з неналежним виконанням Міністерством внутрішніх справ України умов контракту від 23.01.1998 року №/98/CDT/0002, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 217 012,77 грн. - три проценти річних за період з 11.11.2014 року по 09.08.2015 року.

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в іншому рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

За змістом ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини).

Таким чином, місцевий суд правомірно зазначив, що висновок Господарського суду міста Києва у справі №21/35 про факт прострочення виконання грошового зобов'язання Міністерством внутрішніх справ України за контрактом від 23.01.1998 року №/98/CDT/0002 у сумі 9707066,18 грн., відповідає принципу правової певності, регламентованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та практиці Європейського суду з прав людини, які в якості джерел права мають застосовуватися судами при розгляді справ.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 598, 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 року №5011-32/5219-2012).

Крім того, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність (Аналіз Верховного суду України практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві).

Частиною 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Таким чином, в даній статті Закону йдеться про компенсацію стягувачу у разі невиконання будь-якого рішення суду про стягнення коштів у 3-місячний строк, і це є гарантією держави щодо виконання судового рішення.

Частиною 1 статті 6 вказаного Закону визначено, що кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету. Посадова, службова особа державного органу, державного підприємства або юридичної особи, дії якої призвели до збитків державного бюджету, несе відповідальність згідно із законом.

З аналізу наведених норм слідує, що у ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» йдеться про компенсацію у разі невиконання судового рішення у 3 місячний строк. В той же час, у ст. 625 Цивільного кодексу України йдеться про відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, яке відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що той факт, що у Законі України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачена компенсація з боку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів на користь стягувача, не звільняє від відповідальності боржника за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє права стягнення 3% річних в якості відповідальності боржника.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі №21/35, Міністерство внутрішніх справ України 10.08.2015 року сплатило 12451726,50 грн., з яких: 9707066 грн. 18 коп. основного боргу, 2719042 грн. 32 коп. 3% річних (за період з 13.07.2005 по 10.11.2014 включно), 25500 грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, про що свідчить звіт про кредитні операції по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "СДТ-ПІЛОТ".

Тобто, відповідач у повному обсязі виконав грошове зобов'язання за контрактом №/98/CDT/0002 від 23.01.1998 року лише 10.08.2015 року, тобто з порушенням строку.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога позивача про стягнення 3% річних в сумі 217012,77 грн. за період з 11.11.2014 року по 09.08.2015 року є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Статтею 167 вказаного кодексу визначено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

В статті 13 Конституції України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Враховуючи один з принципів права, а саме юридична рівність учасників цивільних відносин, колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на відсутність підстав щодо сплати 3% річних є неправомірними.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Інші доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2015 року у справі №910/25929/15.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2015 року у справі №910/25929/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2015 року у справі №910/25929/15 залишити без змін.

3. Справу №910/25929/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Г.А. Жук

М.Г. Чорногуз