Рішення № 55764890, 02.02.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2016 р.Справа № 916/5173/15

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства „Іллічівський морський торгівельний порт до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ворлд ОСОБА_2 про стягнення 1705,48 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Іллічівський морський торговельний порт звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ворлд ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про перевантаження експортних вантажів № 159/Э від 20.12.2014 р. в загальній сумі 1705,48 грн., у т.ч. 1534,50 грн. основного боргу, 131,34 грн. пені, 8,95 грн. 3% річних,30,69 грн. інфляційних збитків, посилаючись на наступне.

Між ДП „Іллічівський морський торговельний порт (порт) та ТОВ „Ворлд ОСОБА_2 (вантажовласник) був укладений договір про перевантаження експортних вантажів № 159-Э від 20.12.2014 року, відповідно до п. 1.1 якого порт вивантажує із залізничних вагонів і/або автотранспорту за варіантом „вагон/автотранспорт склад, завезену вантажовласником у погоджених з портом обємах, кількість вантажу, виділяючи складську площу для зберігання вантажу вантажовласника, документально оформлює експортний ліс круглий з подальшою видачею цього вантажу вантажовласнику для стафірування в контейнери, приймає на зберігання та документально оформляє навантажені та порожні контейнери, а вантажовласник планує до завезення 84000 тонн лісу круглого та зобовязується оплатити надані йому портом послуги в погодженому цим договором порядку.

Відповідно до п. 2.1.1 договору порт зобовязався вивантажувати вантаж із вагонів і/або автотранспорту, приймати його по кількості колод і оформлювати документально його приймання по вазі, заявленій відправником, видавати ліс по кількості колод для подальшого стафірування в контейнери силами вантажовласника. Документи на приймання вантажу (картка обліку експортних вантажів, акти загальної форми) протягом 48 годин з моменту їх оформлення (крім вихідних і святкових днів) вручаються портом представникові вантажовласника або висилаються на його адресу.

Згідно п. 3.5 договору вантажовласник зобовязаний провести оплату отриманих послуг протягом 10 банківських днів з моменту надання портом послуг.

Як зазначає позивач, сторони погодили, що акт приймання-здачі всіх виконаних за даним договором послуг, підписаний уповноваженими представниками сторін, є документом, що підтверджує факт виконання портом послуг на користь вантажовласника.

П.3.5 договору передбачено, що вантажовласник зобовязаний провести оплату отриманих послуг протягом 10 банківських днів з моменту надання портом послуг.

Як вказує позивач, на виконання умов договору портом було вручено відповідачу рахунок № Э/12338 від 30.09.2015 р. на суму 1534,50 грн., однак в порушення умов договору відповідач не сплатив виставлений йому рахунок в повному обсязі.

Наразі позивач зазначає, що згідно п. 6.6 договору за порушення строків сплати, вантажовласник оплачує порту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, сукупний індекс інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Як стверджує позивач, рахунок № Э/12338 був виставлений 30.09.2015 р., відповідно останній 10-й банківський день для оплати є 15.10.2015 р., відтак позивач, починаючи з 16.10.2015 р., здійснив нарахування пені до 25.12.2015 р., що складає 131,34 грн.

Також позивач згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснив нарахування відповідачу, який прострочив виконання грошового зобов'язання, 3% річних від прострочення суми, що складають 8,95 грн. та інфляційних збитків в розмірі 30,69 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.12.2015 р. позовну заяву ДП „Іллічівський морський торговельний порт прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/5173/15-г, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не зявився, хоча відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином за адресою, що значиться в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвал суду (а.с. 27- 28).

У звязку з вказаним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

20.12.2014 р. між Державним підприємством „Іллічівський морський торгівельний порт (порт) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Ворлд ОСОБА_2 (вантажовласник) був укладений договір про перевантаження експортних вантажів № 159-Э, відповідно до п. 1.1 якого порт вивантажує із залізничних вагонів і/або автотранспорту за варіантом „вагон/автотранспорт склад завезену вантажовласником у погоджених з портом обємах, кількість вантажу, виділяючи складську площу для зберігання вантажу вантажовласника, документально оформлює експортний ліс круглий з подальшою видачею цього вантажу вантажовласнику для стафірування в контейнери, приймає на зберігання та документально оформляє навантажені та порожні контейнери, а вантажовласник планує до завезення 84000 тонн лісу круглого та зобовязується оплатити надані йому портом послуги в погодженому цим договором порядку.

Відповідно до п. 2.1.1 договору порт зобовязався вивантажувати вантаж із вагонів і/або автотранспорту, приймати його по кількості колод і оформлювати документально його приймання по вазі, заявленій відправником, видавати ліс по кількості колод для подальшого стафірування в контейнери силами вантажовласника. Документи на приймання вантажу (картка обліку експортних вантажів, акти загальної форми) протягом 48 годин з моменту їх оформлення (крім вихідних і святкових днів) вручаються портом представникові вантажовласника або висилаються на його адресу. Також порт виділяє складську площу для зберігання 1000 тон лісу круглого та 50 контейнерів у 20 футовому еквіваленті, що є нормою одночасного зберігання цього вантажу (п. 2.1.2).

Згідно з п. 3.1 договору вантажовласник сплачує послуги порта за діючими у порту вільними тарифами.

Як зазначено в п.3.2 договору, фактом виконання портом робіт (послуг) є підписаний акт наданих послуг.

В п.3.4 договору передбачено, що на підставі акта виконаних робіт портом формується рахунок та акт приймання-здачі виконаних робіт протягом 8 діб після надання портом послуг. При цьому сторони погодились, що акт приймання-здачі всіх виконаних за договором послуг, підписаний уповноваженими представниками сторін, є документом, що підтверджує факт виконання портом послуг на користь вантажовласника. Прийом-передача акту для підпису та оформлення здійснюється сторонами шляхом передачі уповноваженим представникам під особистий підпис у реєстрі предявлених рахунків. Вантажовласник зобовязаний не пізніше 8-го дня після надання портом послуг направити до порту уповноваженого представника для отримання екземплярів акту приймання-здачі виконаних робіт та повернути порту підписаний та засвідчений власною печаткою належний порту екземпляр акту.

У разі невиконання вантажовласником зазначених зобовязань акт приймання-здачі виконаних робіт вважається прийнятим ним без зауважень і має силу документу, підписаного вантажовласником. При цьому у разі неотримання вантажовласником за його вини акту приймання-здачі виконаних робіт, належний йому екземпляр акту надсилається портом на адресу вантажовласника рекомендованим листом з повідомленням про вручення та описом вмісту поштового відправлення.

За умовами п. 3.5 договору вантажовласник зобовязаний провести оплату отриманих послуг протягом 10 банківських днів з моменту надання портом послуг.

Відповідно до п. 7.1. договору останній набуває чинності з 01.01.2015 р. і діє до 31.12.2015 р.

Згідно додаткової угоди від 23.02.2015 р. до вказаного договору № 159/Э від 20.12.2014 р. сторонами були внесені зміни в розділ 8 договору щодо адрес та реквізитів сторін.

Як вказує позивач, за вказаним договором ним надавались відповідачу певні послуги, про що портом було вручено відповідачу рахунок № Э/12338 від 30.09.2015 р. на суму 1534,50 грн. Саме несплата відповідачем вказаних послуг в сумі 1534,50 грн. за спірним договором № 159/Э від 20.12.2014 р. стала підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом з метою захисту своїх порушених прав.

Згідно ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 згідно ч. 2 ст. 901 цього ж Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобовязання.

Так, укладений між сторонами по справі договір про перевантаження експортних вантажів є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як зясовано судом, на виконання умов зазначеного договору № 159/Э від 20.12.2014 р. позивачем у вересні 2015 року були надані відповідачу обумовлені послуги по зберіганню вантажу, ТЕО і вивантаженню лісу на загальну сумі 1534,50 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № Э/12 338 від 30.09.2015 р., що підписаний представниками та скріплений печатками обох сторін.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору № 159/Э та чинного законодавства на підставі складеного вище зазначеного акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) згідно виставленого позивачем рахунка на оплату, копії якого містяться в матеріалах справи. При цьому матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору портом було вручено відповідачу рахунок № Э/12338 від 30.09.2015 р. на суму 1534,50 грн.

Згідно приписів п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, у відповідності з п. 3.5 договору відповідач мав оплатити надані послуги протягом 10 банківських днів з моменту надання портом послуг.

Однак, як зясовано судом, відповідач в порушення взятих на себе зобовязань не здійснив оплати за надані йому послуги у строк, передбачений договором, у звязку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 1534,50 грн..

При цьому слід зазначити, що вказану суму боргу відповідач не спростував, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наразі несплатою позивачу суми заборгованості за надані згідно договору № 159/Э послуги з перевантаження експортних вантажів відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної заборгованості в розмірі 1534,50 грн.

В ч. 1 ст. 906 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

П. 6.1. договору № 159/Э передбачено, що у випадку порушення зобовязання, що виникає з даного договору, сторона несе відповідальність, визначену договором і діючим в Україні законодавством.

Разом з тим невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем послуг) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

При цьому боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Враховуючи те, що надані позивачем спірні послуги були оформлені актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № Э/12 338 від 30.09.2015 р., відповідно за умовами п. 3.5 договору останній 10-й банківський день для оплати вказаних послуг був 15.10.2015 р., в свою чергу починаючи з 16.10.2015 р. має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих послуг.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.6 договору за порушення строків сплати вантажовласник оплачує порту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, сукупний індекс інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором; платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як роз'яснено в п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобовязання за договором № 159/Э від 20.12.2014 р. щодо здійснення оплати наданих позивачем послуг, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 16.10.2015 р. по 25.12.2015 р. на існуючу суму боргу по акту № Э/12 338 від 30.09.2015 р., що складає за наведеним у позові розрахунком позивача 131,34 грн., виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у розрахунковий період .

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих йому позивачем послуг з перевантаження експортних вантажів не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладених сторонами по справі договорах № 159/Э не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобовязання щодо оплати наданих позивачем послуг за договором № 159/Э, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на існуючу суму боргу за вказаним договором за період з 16.10.2015 р. по 25.12.2015 р. (71 дн.), що складають 8,95 грн. (1534,50 грн. /100% х 3%/365 дн. х 71 дн.).

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем у позові розрахунок інфляційних нарахувань в сумі 30,69 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з обранням невірного індексу інфляції у обраному періоді прострочення на існуючу суму боргу. Зокрема, визначений Державною службою статистики України за період прострочення з 16.10.2015 р. по 25.12.2015 р. індекс інфляції складає 1,027 (102,0% х 100,7%/ 100), а не 1,020, як зазначено у позові. Тому розмір інфляційних збитків на суму боргу по договору № 159/Э складатиме 41,43 грн. (1534,50 грн. (сума боргу) х 1,027 (сукупний індекс інфляції) 1534,50 грн.).

В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 30,69 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги в цій частині, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача за договором про перевантаження експортних вантажів № 159/Э, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 1705,48 грн. (1534,50 грн. основного боргу + 131,34 грн. пені + 8,95 грн. 3% річних + 30,69 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 1705,48 грн. повністю обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ворлд ОСОБА_2 про стягнення 1705,48 грн. задовольнити.

2.СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ворлд ОСОБА_2 (68000, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Хантадзе, офіс 2/65н; код ЄДРПОУ 35749566) на користь Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672) суму основного боргу в розмірі 1534/одна тисяча пятсот тридцять чотири/грн. 50 коп., пеню в розмірі 131/сто тридцять одна/грн. 34 коп., 3% річних в сумі 8/вісім/грн. 95 коп., інфляційні втрати в сумі 30/тридцять/грн. 69 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1218/одна тисяча двісті вісімнадцять/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 08 лютого 2016 р.

Суддя В.С. Петров