Рішення № 55749987, 15.02.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Собіна І.М., Максимчук З.М.

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

за участі: ОСОБА_1, її представників та представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Рівненського міського суду від 22 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'ї чоловіка і жінки без шлюбу та визнання житлового будинку таким, що був набутий під час спільного проживання сторін однією сім'єю як чоловіка і жінки, та являвся їхньою власністю,

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Рівненського міського суду від 22 вересня 2015 року позов задоволено повністю:

Встановлено факт проживання сторін однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період з 2005 року по 10 грудня 2010 року.

Визнано, що житловий будинок по вулиці Багалія Дмитра, 79, в м. Рівне був набутий відповідачем під час проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини з ОСОБА_2 та являвся їхньою спільною сумісною власністю.

На заочне рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де покликалась на його незаконність і необґрунтованість через порушення судом норм процесуального та матеріального права.

На її обґрунтування зазначала про те, що не брала участі в справі, однак суд вирішив питання про її права та обовязки. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на рухоме майно щодо обєкта нерухомого майна, власником будинку в м. Рівне, вулиця Багалія Дмитра, 79, з 1 липня 2011 року є саме вона. Тобто суд розпорядився майном, яке на час подачі позову до суду та ухвалення рішення по суті не належало сторонам у справі. В звязку з наведеним на порушення вимог ст. 35 ЦПК України її як власника майна не було залучено до участі в справі.

Вважала, що розгляд справи за відсутності відповідача на підставі ст. 224 ЦПК України свідчить про однобічність та неповноту з'ясування всіх обставин у справі.

Вказувала про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.

З цих підстав просила рішення суду першої інстанції в частині визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя скасувати, а в решті залишити без змін.

Іншими особами рішення суду не оскаржувалося.

Заслухавши думку судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і зявились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позову, оскільки сторони у справі протягом часу з 2005 року по грудень 2010 року проживали однією сім'єю без шлюбу, а тому спірний житловий будинок, що набутий під час спільного проживання, є обєктом права спільної сумісної власності.

Проте з висновками про те, що будинок набутий під час спільного проживання сторін як сім'ї та є спільною сумісною власністю сторін, погодитися не можна.

Як убачається з наданих до апеляційної скарги матеріалів, 18 листопада 2010 року Рівненським міським судом ухвалено рішення, яким визнано дійсним укладений 1 листопада 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3-Д.А. договір дарування нерухомого майна; визнано за ОСОБА_3-Д.А. право на завершений будівництвом житловий будинок №79 "а" літ. "А-2" площею 160, 2 кв.м. по вулиці Дмитра Багалія в м. Рівне та земельну ділянку за цією адресою (для житлової і громадської забудови) площею 0, 0556 га, кадастровий номер 5610100000:01:054:0697; визнано за нею ж право на завершений будівництвом житловий будинок №79 літ. "А-2" площею 160, 3 кв.м. по вулиці Дмитра Багалія в м. Рівне та земельну ділянку за цією адресою (для житлової і громадської забудови) площею 0, 0437 га, кадастровий номер 5610100000:01:054:0696.

Згодом 7 червня 2011 року між ОСОБА_3-Д.А і ОСОБА_1 укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_3-Д.А. безоплатно передала, а ОСОБА_1 прийняла житловий будинок №79 по вулиці Дмитра Багалія в м. Рівне, що розташований на земельній ділянці площею 0, 0437 га, кадастровий номер 5610100000:01:054:0696, яка відчужена безоплатно одночасно із будинком у власність обдарованої. Договір дарування того ж числа посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстровано в реєстрі за №2811.

1 липня 2011 року Комунальним підприємством "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" здійснено державну реєстрацію права ОСОБА_1 на зазначений житловий будинок, про що свідчить відповідний витяг №30472333 від 01.07.2011 року.

Та обставина, що житловий будинок №76 по вулиці Дмитра Багалія в м. Рівне належить ОСОБА_1 на праві власності з 7 червня 2011 року, стверджується і відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованими 14 січня 2016 року (а.с. 29-29, зв.).

Між тим, при вирішенні спірних правовідносин суд першої інстанції уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.

Так, згідно з ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обовязки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Тобто особи, які не брали участі в справі, вправі оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обовязки цих осіб.

Є очевидним, що ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду про встановлення факту проживання однією сім'ї чоловіка і жінки без шлюбу та визнання житлового будинку таким, що набутий під час спільного проживання сторін однією сім'єю та являвся їхньою власністю, 8 липня 2015 року, тобто у той час, коли законним власником спірного житлового будинку вже була ОСОБА_1 (а.с. 2-3). До участі в даній справі її залучено не було.

Подальше визнання судом будинку таким, що був набутий під час проживання ОСОБА_3-Д.А. із позивачем однією сім'єю як чоловіка та жінки і являвся їхньою власністю, має наслідком оспорення у судовому порядку ОСОБА_2 договору дарування, який був укладений між ОСОБА_3-Д.А. і ОСОБА_1 Цей факт підтверджується ухвалою судді Рівненського міського суду від 4 грудня 2015 року, якою відкрито провадження у справі.

Визнання недійсним договору дарування будинку вбачається можливим з підстав існування на нього права спільної сумісної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3-Д.А., адже позивач своєї згоди на відчуження нерухомого майна на користь ОСОБА_1 не давав. За таких обставин оскаржуване рішення прямо і безпосередньо впливає на право власності ОСОБА_1 щодо житлового будинку №79 по вулиці Дмитра Багалія в м. Рівне.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України визначено межі розгляду справи апеляційним судом, а саме що під час розгляду справи в апеляційному порядку колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки апеляційною скаргою передбачається оскарження рішення суду в частині права сторін на житловий будинок, тому ці обставини унеможливлюють апеляційний перегляд в іншій його частині.

Підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову в позові відповідно до ч. 1 ст. 292 та п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є вирішення судом питання про права особи, яка не брала участі в справі, в звязку з чим судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи.

Керуючись ст.ст. 292, 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Рівненського міського суду від 22 вересня 2015 року частково скасувати.

ОСОБА_2 відмовити в задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку таким, що був набутий під час спільного проживання сторін однією сім'єю як чоловіка і жінки та являвся їхньою власністю.

В решті рішення суду першої інстанції (про встановлення факту проживання як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу) залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: