Рішення № 55749912, 11.02.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Малько О.С., Бондаренко Н.В., Шимківа С.С.,

секретар судового засідання Пиляй І.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 02 грудня 2015 року у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна ОСОБА_3" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду від 02 грудня 2015 року позовні вимоги ТзОВ "Будівельна ОСОБА_3" задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість згідно договору №7-315 від 16 грудня 1996 року в розмірі 1798 гривень 00 коп. основного боргу, 1 500 гривень 00 коп. пені, 17 гривень 47 коп. 3% річних.

Вирішено питання розподілу судових витрат: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Будівельна компанія ОСОБА_3" 250 гривень 00 коп. витрат на правову допомогу та 243 гривні 60 коп. витрат по оплаті судового збору.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2 покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що між позивачем та відповідачем з 6 лютого 2014 року діють правовідносини відповідно до умов договору про надання послуг №7-315 від 16 грудня 1996 року , оскільки 06 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір дарування гаража-стоянки №7-315.

Такі висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Судом не встановлено укладення будь-якого правочину щодо зміни боржника за договором №7-315 від 16 грудня 1996 року .

28 червня 2014 року ОСОБА_1 звертався до позивача з пропозицією укласти договір про обслуговування гаража-стоянки, однак така пропозиція була залишена без відповіді та належного реагування, а тому між сторонами у цій справі відсутні договірні відносини.

При вирішенні спору суд першої інстанції не звернув увагу на положення ст.ст.512, 514 Цивільного кодексу України та не врахував, що у зв'язку з укладенням договору про відступлення права вимоги до відповідача не перейшло будь-яких обов'язків, в т.ч. тих, про невиконання яких зазначав позивач.

Складена головним бухгалтером ТзОВ "Компанія Авангард" калькуляція собівартості послуг по обслуговуванню гаражного комплексу ТзОВ "Компанія Авангард" по вул. Є. Коновальця, 7а за 2014 року не відповідає первинним бухгалтерським документам.

Просить рішення Рівненського міського суду від 02 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТзОВ "Будівельна ОСОБА_3" у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В поданій 10 лютого 2016 року заяві директор ТзОВ "Будівельна ОСОБА_3" просить залишити позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна ОСОБА_3" про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 без розгляду, а рішення Рівненського міського суду від 2 грудня 2015 року скасувати.

Відповідно до положень ст. 310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтею 207 ЦПК України у випадках виявлення таких обставин, які перешкоджали розгляду справи судом першої інстанції, а тому позивач вправі був подати заяву про залишення своєї позовної заяви без розгляду до завершення розгляду справи у суді першої інстанції, однак таку заяву він не подавав і ухвалене судом першої інстанції рішення не оскаржував

Апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням у справі нового рішення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ТзОВ "Будівельна компанія ОСОБА_3" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, суд першої інстанції виходив із наявності між ТзОВ "Будівельна ОСОБА_3" та ОСОБА_1, починаючи з 06.02.2014 року, правовідносин відповідно до умов договору про надання послуг №7-315 від 16 грудня 1996 року та договору відступлення права вимоги від 01 квітня 2013 року.

Такі висновки суду не відповідають як фактичним обставинам справи, так і нормам Цивільного кодексу України, якими регулюються спірні правовідносини.

Із матеріалів справи вбачається, що 16 грудня 1996 року між ОСОБА_4В.(батьком відповідача) та малим колективним підприємством "Авангард" було укладено договір №7-315, згідно умов якого МКП "Авангард" як основний власник споруди гаражного комплексу в м.Рівне, вул. Є.Коновальця, 7а, забезпечує експлуатацію гаражного комплексу, несе відповідальність за роботу енергозабезпечення та водопостачання, каналізації, телефонізації, систем пожежогасіння, а власник гараж-стоянки своєчасно сплачує кошти за надані послуги та дотримується всіх вимог по експлуатації гаражного комплексу (а.с.4).

Відповідно до Статуту закритого акціонерного товариства "Авангард" вказане товариство створено згідно установчого договору від 18 березня 1997 року і є правонаступником малого колективного підприємства "Авангард"(а.с.9).

Правонаступником ЗАТ "Авангард" згідно Статуту затвердженого загальними зборами учасників від 16 грудня 2013 року стало товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Авангард" (а.с.10).

В 2009 році затверджено Статут товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна ОСОБА_3", засновником товариства згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є ОСОБА_5, відомості про правонаступництво цього товариства після ЗАТ "Авангард" відсутні (а.с.11, 14-15).

В укладеному 01 квітня 2013 року договорі про відступлення права вимоги між ТзОВ "Компанія Авангард" та ТзОВ "Будівельна ОСОБА_3" зазначено, що первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові і стає кредитором за договором №7-315 від 16 грудня 1996 року, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_4

Із надісланого 10 лютого 2014 року ОСОБА_4 повідомлення вбачається, що "у відповідності до договору дарування №15 від 06.02.2014 року та державної реєстрації 06.02.2015 року право власності на об'єкт нерухомого майна: 175122056101, нежитлове приміщення гараж №315 загальною площею 23,3 кв.м за адресою: м. Рівне, вул. Є. Коновальця, 7-а з 06.02.2014 року перейшло до ОСОБА_1А." (а.с.5).

Встановлено, що договору між ОСОБА_1 та ТзОВ "Будівельна ОСОБА_3" укладено не було і суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідач по справі не був учасником договору №7-315, укладеного 16 грудня 1996 року.

Відповідно до ст.512 Цивільного кодексу України серед підстав заміни кредитора у зобов'язанні визначено як цесію передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином так і правонаступництво.

Укладений договір відступлення права вимоги міг бути здійснений за умови, що це не суперечить договору чи закону ч.3 ст.512 Цивільного кодексу України.

Відповідно до матеріалів справи на час укладення 01 квітня 2013 року договору про відступлення права вимоги між ОСОБА_6" та ТзОВ "Будівельна ОСОБА_3", товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Авангард" не існувало, оскільки згідно Статуту цього товариства воно було утворено загальними зборами учасників лише 16 грудня 2013 року і Статут цього товариства було зареєстровано 19 грудня 2013 року (а.с.10, 11).

За наведеного договір про відступлення права вимоги в квітні 2013 року не міг бути укладеним між ОСОБА_6" та ТзОВ "Будівельна ОСОБА_3", а тому у товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна ОСОБА_3" відсутнє право вимоги щодо відповідача ОСОБА_1

Договір №7-315 від 16 грудня 1996 року, на який міститься покликання як на підставу заявлених вимог про стягнення заборгованості, було укладено між ОСОБА_4 та малим колективним підприємством "Авангард", яке ще в 1997 році припинило своє існування, виходячи з того факту, що згідно установчого договору від 18 березня 1997 року було створено закрите акціонерне товариство "Авангард" і відповідно до його Статуту воно є правонаступником малого колективного підприємства "Авангард".

Ця обставина також виключає відповідальність ОСОБА_1 (як нового власника придбаного приміщення гаража) щодо сплати заборгованості по оплаті витрат на експлуатацію стоянки перед товариством, яке заявило позов.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 323-325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 02 грудня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна ОСОБА_3" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія ОСОБА_3" на користь ОСОБА_1 267 гривень 96 коп. (двісті шістдесят сім гривень і дев'яносто шість копійок) судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: Малько О.С. Бондаренко Н.В. Шимків С.С.