Рішення № 55744576, 27.01.2016, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/2534/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Черкасові Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», за участю 3-їх осіб : ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Олан-Транс», товариства з обмеженою відповідальністю «Атрекс Лайн» про визнання недійсними кредитного договору, договорів поруки, договору іпотеки та додаткових угод до них в порядку Закону України «Про захист прав споживачів» та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Олан-Транс» та товариства з обмеженою відповідальністю «Атрекс Лайн» про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

9 червня 2015 року, представниця позивача ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила суд, визнати недійсними : кредитний договір № 385/FO від 31.10.2007 р., додаткові угоди до нього № 2 від 09.09.2010 р., № 3 від 09.11.2011 р., укладені між ОСОБА_1 та ВАТ «Морський транспортний банк», договір поруки № 03439-СО від 31.10.2007 р. та додаткові угоди до нього № 2 від 09.09.2010 р., № 3 від 09.11.2011 р. укладені між ОСОБА_2 та ВАТ «Морський транспортний банк», договір поруки № 03440-СО від 31.10.2007 р. та додаткові угоди до нього № 2 від 09.09.2010 р., № 3 від 09.11.2011 р. укладені між ТОВ «Олан-Транс» та ВАТ «Морський транспортний банк», договір поруки № 05863-СО від 09.09.2010 р. та додаткову угоду до нього № 1 від 09.09.2010 р. укладені між ТОВ «Атрекс Лайн» та ВАТ «Морський транспортний банк» та нотаріально посвідчений іпотечний договір від 31.10.2007 р. (реєстр. № 6388), укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Морський транспортний банк» щодо нерухомого майна : житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами та земельної ділянки, площею 0,1 га за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м «Совіньйон», вул. Південна, 28, мотивуючи це порушенням з боку ВАТ «МТБ», правонаступником якого по всіх правах та зобовязаннях є ПАТ «Марфін Банк» під час укладення кредитного договору умов Закону України «Про захист прав споживачів» щодо належної інформації про всі складові умови кредитного договору (зміст, умови та порядок кредитування, наслідки його укладання) з посиланням на Постанову НБУ № 168 від 10.05.2007 р., у звязку з чим, позивача ОСОБА_1 було поставлено банком вкрай невигідне та таке, що порушує його права становище, умови всіх оспорюваних договорів не відповідають діючому законодавству і є несправедливими, банк вийшов за межі і умови оспорюваного кредитного договору перевищивши свої повноваження позикодавця та приховав від позивача повну та обєктивну інформацію щодо умов кредиту, вказавши у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, ввівши позичальника ОСОБА_1 О.О. в оману щодо реальних щомісячних платежів та кінцевої загальної суми кредиту, яку він сплатив би, погашаючи кредит в порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

В судовому засіданні представниця позивача ОСОБА_1 повністю підтримала свій позов.

3-ті особи ОСОБА_2, представники ТОВ «Олан-Транс» та ТОВ «Атрекс Лайн» в судові засідання не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, надіславши до суду свої письмові клопотання, в яких повністю підтримали позов ОСОБА_1 та просили суд слухати справу за їх відсутністю (т. 2 а.с. 1-6).

Представниця відповідача ПАТ «Марфін Банк» в судовому засіданні повністю заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним і необґрунтованим, направленим на затягування виконання своїх кредитних зобовязань боржником ОСОБА_1, з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов та звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ТОВ «Олан-Транс», ТОВ «Атрекс Лайн» про стягнення заборгованості, в якому, посилаючись на злісне невиконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору № 385/FO від 31.10.2007 р. з додатковими угодами до нього № 1 від 11.09.2009 р., № 2 від 09.09.2010 р., № 3 від 09.11.2011 р., просила суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як поручителя солідарно, з ОСОБА_1 та ТОВ «Олан-Транс», як поручителя солідарно, з ОСОБА_1 та ТОВ «Атрекс Лайн» як поручителя солідарно кредитну заборгованість в сумі 399708,51 Євро та 1226987,40 грн., надавши до зустрічного позову обґрунтований і детальний розрахунок суми боргу.

Представниця відповідача ОСОБА_1 зустрічний позов ПАТ «Марфін Банк» не визнала повністю, вважаючи недоведеною банком суми кредитної заборгованості у своєму розрахунку.

Відповідачка ОСОБА_2 та представники відповідачів ТОВ «Олан-Транс», ТОВ «Атрекс Лайн» в судові засідання не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, надіславши до суду свої клопотання, в яких повністю підтримали первісний позов ОСОБА_1, в повному обсязі заперечували проти задоволення зустрічного позову ПАТ «Марфін Банк» та просили суд слухати справу за їхньою відсутністю (а.с. т. 2 а.с. 25-27).

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та додатково надані докази, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити повністю, а зустрічний позов ПАТ «Марфін Банк» слід задовольнити у повному обсязі з наступних підстав.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст.ст. 512-516 ЦК України кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобовязання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, до якого переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» - судові рішення, що набрали законної сили, обовязкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана ВРУ і за її межами. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено зобовязання позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Крім цього, статтями 1055,1056 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

У відповідності до ст.ст. 215,217,218 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті.

Згідно із ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (ст.ст. 19,47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення НБУ відповідних ліцензій на виконання вимог п. 1 розділу ІІ Закону України від 15.02.2011 р. № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (п. 2 ст. 5 Декрету про валютне регулювання).

У відповідності до ч. 1. ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання, відповідно до ч.3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

За умовами ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України - виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За умовами ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст.ст. 553,554,559 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобовязання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна або кілька осіб. У разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (ч.1), поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків (ч.2). Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Приписами статей 525,526 ЦК України передбачено, що зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Також, статтею 617 ЦК України передбачено особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обовязків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобовязання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Статтями 640,641 ЦК України передбачено договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобовязаною у разі її прийняття.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 4 статті 652 ЦК України передбачено, що зміна договору у звязку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У відповідності до ч.ч. 2,10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» - перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про : особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі : затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Суд встановив, що 31.10.2007 р. між ВАТ «Морський транспортний банк» (МТБ), правонаступником по всіх правах та обовязках якого є позивачі ПАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_1 був укладено кредитний договір №385/FО, до якого були укладені Додаткові угоди №1 від 11.09.2009 р., №2 від 09.09.2010р., №3 від 09.11.2011р. (т. 1 а.с. 142-178).

Відповідно до умов п.1.1. кредитного договору (з урахуванням додаткових угод), банк надав відповідачу ОСОБА_1 О,О. кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у сумі 400000 Євро на споживчі потреби з 31.10.2007 р. і з терміном погашення по 28.02.2029 р. включно, зі сплатою відсотків за йог користування у розмірі 9,0% річних за фактичний період користування кредитом на суми залишку заборгованості за кредитом, а відповідач ОСОБА_1, в свою чергу, зобов'язався згідно п.1.1. кредитного договору на умовах, в розмірі та в строки, встановлені договором повернути банку кредит, сплатити щомісячні відсотки за його користування, і відповідно до п.п. 3.1.,3.3 договору, зобовязався сплатити комісію, пеню та штрафи, відповідно п.п. 3.5.,4.1.4.4. кредитного договору.

При чому, погашення кредиту повинно здійснюватися відповідно до Графіку погашення кредиту (п.1.1. Кредитного договору Додаток №1). Видача коштів за кредитом відбулась на підставі письмових повідомлень (заявок), отриманих від позичальника ОСОБА_1, що є невідємними частинами кредитного договору (п. 1.1), шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок відповідача ОСОБА_1 у банку згідно п. 1.1., п/п,п/п. 1.2.1., 1.2.2 кредитного договору.

Суд встановив і це було підтверджено представницею відповідача ОСОБА_1, що банк повністю виконав взяті на себе за кредитним договором зобовязання та видав останньому вищевказану суму кредиту у розмірі 400000 Євро, факт видачі і отримання якого підтверджується платіжними дорученнями позичальника ОСОБА_1 № 1 від 01.11.2007р. (на суму 100000 Євро), № 37 от 29.11.2007р. (на суму 20000 Євро), № 111 від 12.12.2007р. (на суму 280000 Євро); меморіальними валютними ордерами на загальну суму 400000 Євро: № 1 від 01.11.2007р. (на суму 100000 Євро), № 37 от 29.11.2007р. (на суму 20000 Євро), № 111 від 12.12.2007р. (на суму 280000 Євро) про зарахування кредитних коштів на поточних рахунок позичальника №26200200121978 (у відповідності до п. 1.2.2. Кредитного договору); довідкою по особовому рахунку 22030209891978 за період з 01.11.2007р. по 12.12.2007р., що свідчить про повне виконання банком свої зобовязань за кредитним договором (т. 1 а.с. 202-208).

Відповідно до п. 1.3. Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 09.09.2010р.), забезпеченням виконання ОСОБА_1 своїх зобовязань за кредитним договором виступає : іпотека будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, село Мізікевича, ж/м Совіньйон, вул. Південна, 28, що належать ОСОБА_1, застава транспортних засобів: чотири вантажних сідловин тягачі MAN 18.410, 2003 року випуску, порука ТОВ «Олан-Транс», порука ТОВ «Атрекс Лайн» та порука ОСОБА_2

31.10.2007 р. між ВАТ «МТБ», правонаступником по всіх правах та зобовязаннях якого є ПАТ «Марфін Банк» та поручителем відповідачкою ОСОБА_2, в забезпечення виконання зобовязань відповідача ОСОБА_1 за вказаним вище кредитним договором, був укладений договір поруки № 03439-СО, до якого були укладені додаткові угоди : № 1 від 11.09.2009р., № 2 від 09.09.2010р., № 3 від 09.11.2011р. (т. 1 а.с. 179-187).

Згідно із зазначеним договором поруки, поручитель ОСОБА_2 солідарно із відповідачем ОСОБА_1 відповідає перед банком за виконання зобовязань останнього за кредитним договором в тому ж розмірі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (пункти 1.1., 1.2. договору поруки), а у випадку невиконання позичальником (боржником) кредитних зобов'язань, поручитель та позичальник (боржник) відповідають перед банком як солідарні боржники (п.п. 1.4., 2.1, 2.2. договору поруки).

31.10.2007 р. між ВАТ «МТБ», правонаступником по всіх правах та зобовязаннях якого є ПАТ «Марфін Банк» та поручителем відповідачем ТОВ «Олан-Транс», в забезпечення виконання зобовязань позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором, був укладений договір поруки №3440-СО та додаткові угоди до нього № 1 від 11.09.2009р., № 2 від 09.09.2010р., № 3 від 09.11.2011р.

Згідно із зазначеним договором поруки, поручитель відповідач ТОВ «Олан-Транс» солідарно із відповідачем ОСОБА_1 відповідає перед банком за виконання кредитних зобовязань останнього в тому ж розмірі і обсязі, що і позичальник ОСОБА_1, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (пункти 1.1., 1.2. договору поруки), а у випадку невиконання позичальником (боржником) кредитних зобов'язань, поручитель та позичальник (боржник) відповідають перед банком як солідарні боржники (п.п. 1.4.,2.1.,2.2. договору поруки) (т. 1 а.с. 188-195).

09.09.2010 р. між ВАТ «МТБ», правонаступником по всіх правах та зобовязаннях якого є ПАТ «Марфін Банк» та поручителем відповідачем ТОВ «Атрекс Лайн», в забезпечення виконання зобовязань позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором, був укладений договір поруки №5693-СО та додаткова угода до нього № 1 від 09.11.2011 р. (т. 1 а.с. 196-201).

Згідно із зазначеним договором поруки, поручитель ТОВ «Атрекс Лайн» солідарно із відповідачем ОСОБА_1 відповідає перед банком за виконання зобовязань останнього за кредитним договором в тому ж розмірі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (п.п. 1.1.,1.4. поговору поруки), а у випадку невиконання позичальником (боржником) кредитних зобов'язань, поручитель та позичальник (боржник) відповідають перед банком як солідарні боржники (п.п. 1.3.,2.1. договору поруки).

12.11.2010 р. Банк ВАТ «МТБ» змінив своє найменування на ПАТ «Марфін Банк», який є правонаступником ВАТ «МТБ» у повному обсязі по усім його правам та обовязкам (т. 1 а.с. 229-246).

Як встановив суд, в порушення умов кредитного договору позичальник ОСОБА_1 від своєчасного виконання кредитних зобовязань, повернення кредиту і своєчасній сплаті відсотків за користування кредитними коштами злісно ухиляється.

Пунктом 4.1. кредитного договору передбачено, що при порушенні будь-яких термінів повернення кредиту, сплати відсотків та комісій, передбачених умовами кредитного договору, позичальник зобов'язується сплатити пеню в розмірі 0,3% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, у гривні за курсом НБУ на день здійснення платежу.

У відповідності до п. 4.2 кредитного договору, за кожен випадок порушення позичальником на строк більш ніж 60 календарних днів зобовязань по поверненню кредиту, сплаті відсотків та комісій, банк має право нарахувати, а позичальник зобовязаний сплатити штраф у розмірі 10% від суми простроченого платежу у гривні за курсом НБУ на день нарахування.

Так, станом на 01.09.2015 р., банком були нараховані до стягнення 1097741,56 грн. пені за прострочення ОСОБА_1 повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом та нараховані 129245,84 грн. штрафу у відповідності до п. 4.2. Кредитного договору.

Пунктом 6.3 кредитного договору передбачено, що нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобовязань здійснюється протягом трьох років із дня, коли відповідне зобовязання повинне було бути виконане позичальником. Пунктом 4.4. Кредитного договору (у редакції Додаткової угоди № 3 від 09.11.2011р.) встановлено, що термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за кредитним договором, встановлюється сторонами тривалістю 3 роки.

У відповідності до п. 2.3.3. кредитного договору, у разі порушення позичальником якого-небудь зобовязання, в тому числі по поверненню кредиту, та/або сплаті відсотків за користування кредитом, банк має право, вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, виконання інших зобовязань за кредитним договором у повному обсязі шляхом направлення позичальнику відповідного повідомлення. При цьому, згідно ст.ст. 212,611,651 ЦК України, щодо зобовязань, строк зобовязань яких не настав, вважається таким, що настав в зазначену в повідомленні дату.

Строк прострочення зобов'язань позичальником ОСОБА_1 по поверненню наданого кредиту та відсотків за Кредитом становить більш ніж три місяці (навіть з моменту останньої сплати), що відповідно до ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надає банку право на вимогу дострокового повернення кредиту, як це передбачено п. 2.3.3. кредитного договору, згідно з яким банк має право, зокрема, у разі порушенні позичальником будь-якого із зобовязань, передбачених кредитним договором, в тому числі прострочення сплати чергового платежу за кредитом та/або відсотків за користування кредитом щонайменше на три календарних місяці, вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування та інших платежів, що належать до сплати за кредитним договором у повному обсязі шляхом направлення позичальнику відповідного повідомлення.

19.03.2015 р. позивачами ПАТ «Марфін Банк» - всім відповідачам була направлена письмова вимога про усунення порушення, дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка була отримана відповідачами і особисто ОСОБА_1, проти чого не заперечувала його представниця і підтверджується поштовими повідомленнями про її отримання відповідачами з підписами, якими вона була залишена без задоволення та відповіді, а вже 09.06.2015 р. ОСОБА_1 звернувся до суду зі своїм позовом до ПАТ «Марфін Банк» про визнання недійсними договорів (т. 1 а.с. 223-228).

Розділом 5 кредитного договору передбачено даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до повного виконання зобовязань сторонами за даним договором.

Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №385/FО від 31.10.2007р. (з урахуванням вимоги по достроковому погашенню основного боргу) є непогашеною і станом на 01.09.2015 р. становить 399708,51 Євро та 1226987,40 грн., з яких : 305098,66 Євро заборгованість за наданим кредитом (основний борг), 94609,85 Євро заборгованість по сплаті відсотків, 257432,01 грн. заборгованість за пенею за несплату кредиту (основного боргу), за виключенням сплачених 8,68 грн., 840318,23 грн. заборгованість за пенею за несплату відсотків за користування кредитом та 129245,84 грн. штраф за невиконання зобовязань за кредитним договором, обґрунтований та детальний розрахунок якої з випискою до руху по рахунку ОСОБА_1 був зроблений позивачами ПАТ «Марфін Банк» у відповідності з чинним законодавством України та перевірений судом (т. 1 а.с. 146-141, т. 2 а.с. 12-18).

На думку суду, вимоги банку щодо стягнення заборгованості за кредитом та відсотками саме в Євро обґрунтовані тим, що кредит позичальнику ОСОБА_1 був наданий в Євро, на момент видачі банк мав вищевказані Ліцензію на право здійснення банківських операцій в іноземній валюті № 66 від 08.05.2003р., Дозвіл № 66-2 від 15.09.2003р., Додаток до Дозволу №66-2 15.09.2003р., видані НБУ. Після внесення змін в Закон України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до вимог чинного законодавства банком була отримана Генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій від 13.10.2011року та додаток до Генеральної ліцензії від 13.10.2011 р., зазначені вище.

Суд вважає, що правомірність вимог позивачів щодо стягнення заборгованості за кредитом та відсотками саме у Євро підтверджена п.п. 10,11,12 Постанови № 5 Пленуму ВССУ від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спрів, що виникають із кредитних правовідносин» згідно якої єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу НБУ, отриманих у встановленому законом порядку у відповідності до ст.ст. 19,47 Закону України «Про банки та банківську діяльність, не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором та відсотків в іноземній валюті, якщо саме вона (іноземна валюта) надавалась за договором і позивач просить стягнути суму заборгованості та відсотків у валюті.

При цьому, як зазначено в ч. 2 п.12. Постанови № 5 Пленуму ВССУ, як за предявлення позову, так і при його вирішенні судом, ціна якого визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується позивачем або стягується судом у гривнях із урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого НБУ на день сплати.

Курс НБУ, станом на день розрахунку суми цього позову 01.09.2015р. складає 24,454777 грн. за 1 Євро. Таким чином ціна позову в національній валюті України складає : (399 708,51 Євро х 24,454777 грн.) + 1 226 987,40 грн. = 9774 782,54 грн. + 1226 987,40 грн. = 11001769,94 грн.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає зустрічний позов ПАТ «Марфін Банк» повністю обґрунтованим і доведеним документально, а тому таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання цієї позовної заяви встановлюється в розмірі 1,5% від ціни позову, що становить 165026,55 грн., який був підтверджений банком документально (т. 1 а.с. 139).

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, у звязку з чим, вказана сума судового збору підлягає стягненню з відповідачів в рівних частках, з кожного по 41256,63 грн.

З огляду на вимоги ст.ст. 57-60 ЦПК України - судом не приймаються до уваги як безпідставні, необґрунтовані і такі, що направлені на затягування виконання своїх кредитних зобовязань щодо сплати заборгованості за кредитом твердження представниці відповідача ОСОБА_1 з приводу невизнання нею розрахунку суми позову, який банк нібито зробив у супереч Закону, враховуючи, що самою представницею відповідача ОСОБА_1 не було надано суду жодних розрахунків суми боргу ОСОБА_1

Суд встановив, що вищевказані додаткові угоди до кредитного договору були укладені між сторонами саме з ініціативи боржника ОСОБА_1, що підтвердила в суді його представниця, і якому банк неодноразово (тричі) йшов на зустріч, постійно зменшуючи процентну ставку за користування кредитними коштами і відповідно збільшуючи термін остаточного повернення кредиту, що випливає зі змісту самих додаткових угод.

Позивач ОСОБА_1 у своїй позовній заяві стверджує, що кредитний договір № 385/FО від 31.10.2007 р. є недійсним, так як нібито суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема приписам п.3.4. Постанови НБУ №168 від 10.05.2007 р. Однак, вказане твердження є хибним і голослівним, так як самому тексті вищевказаного кредитного договору в редакції від 31.10.2007р., у п.п. 1.2.2. 1.2.5. зазначені умови відкриття, користування, закриття банківського рахунку, а також у п. 1.2.5. зазначено, що наведені умови не є вичерпними і відображені в відповідному окремому договорі банківського рахунку фізичної особи, що укладається між банком та іізичною особою під час відкриття цього рахунку.

Щодо тверджень ОСОБА_1 що положення оспорюваного ним кредитного договору суперечить діючому законодавству, зокрема, положенням ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд звертає увагу на те, що у відповідності до вказаної норми Закону - споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі, але ж сплата комісії за оформлення договору та комісійної винагороди за надання інформаційних послуг саме була зазначена у кредитному договорі, погоджена сторонами та оформлена письмовою згодою.

Крім цього, положення (умова договору) про зобовязання позичальника ОСОБА_1 сплачувати комісійні винагороди зазначені у кредитному договорі с самого початку були передбачені у первісній редакції кредитного договору, який сторони уклали 31.10.2007р., а саме у п.п. 1.1.; 2.2.3., 2.3.16. (у редакції Додаткової угоди №3), а також у Додаткових угодах №2 від 09.09.2010р. (п. 13), та № 3 від 09.11.2011р. (п.п.13.3., 13.4.).

Представниця ОСОБА_1 стверджує, що п. 2.3.1. кредитного договору не відповідає вимогам діючого законодавства і нібито порушує права ОСОБА_1 та є несправедливими, зокрема банком порушено вимоги п. 3.5. Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007р. з посиланням на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2017р. по справі № 1/72.

Однак, як з`ясував суд - постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2017р. по справі №1/72 визнано нечинною згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2012 р., що також підтверджує надуманість позовних вимог ОСОБА_1 у своєму первісному позові (т. 1 а.с. 121-122).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, і не мають зворотної дії в часі, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" від 22.09.2011 р. - не скасовує і не пом'якшує цивільну відповідальність особи, відтак, не має зворотної дії в часі.

Крім того, відповідно до п. 2 Перехідних положень зазначеного Закону, дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності, так як вказаний Закон набрав чинності 16.10.2011 р., тобто майже через 3 роки після підписання оспорюваного кредитного договору, а згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3,5 - 6 ст. 203 ЦК України саме в момент вчинення правочину з огляду на вимоги ч. 1 ст. 638 ЦК України та ч. 1 ст. 640 ЦК України, відповідно до яких договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 25 Закону України «Про банки і банківську діяльність» - забороняється банкам встановлювати окремим споживачам банківських послуг будь-які переваги, або більш сприятливі умови, ніж іншим клієнтам банку за аналогічними договорами.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що умови оспорюваного ОСОБА_1 кредитного договору - викладені належним чином і відповідності до норм чинного (на час його укладення) законодавства, так як під час укладання кредитного договору, банк керувався нормами Закону України "Про захист прав споживачів" та п. п. 2.1, 2.4 та 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та скупну вартість кредиту, надавши позичальнику ОСОБА_1 в письмовій формі всі необхідні відомості про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, детальний розпис сукупної вартості кредиту, що підтверджується відповідним Графіком платежів, а також інформацію про всі витрати, пов'язані з одержанням кредиту, що зазначені в Кредитному договорі (п.п. 1.1., 1.3.,2.1.2.4.3.,4.1.4.3.), який позивач ОСОБА_1 особисто підписав, тим самим надавши банку своє письмове підтвердження споживача про ознайомлення в повному обсязі з наступною інформацією: кредитні умови, зокрема мету споживчі потреби, форми його забезпечення, наявні форми кредитування, дату видачі кредиту, відсоткову ставку, суму, на яку кредит виданий, умови повернення кредиту, можливість дострокового повернення кредитних коштів, а також відповідальність сторін за невиконання або порушення умов договору та підтвердив згоду на укладення договору своїм підписом у кредитному договорі.

Таким чином, на думку суду, ОСОБА_1 як позичальник і споживач - отримав всю необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, вартість всіх супутніх послуг, що забезпечило можливість його свідомого і правильного вибору.

У своєму первісному позові ОСОБА_1 стверджує, що банк здійснив правочин із використанням нечесної підприємницької практики, ввівши його в оману та поставив в умови, які неможливо виконувати. Однак, суд звертає увагу на той факт, що представницею позивача ОСОБА_1 - не було додано до позову та суду жодних належних та допустимих документальних доказів підтвердження того, що банк ввів його в оману, щодо істотних умов договору та не надав доказів нечесної підприємницької практики відповідача під час укладення кредитного договору, а тому вказані твердження ОСОБА_1 є також надуманими і безпідставними, враховуючи те, що в разі не згоди з умовами кредитного договору позивач ОСОБА_1 мав можливість скористатись своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і протягом 14-ти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Однак, таким правом позивач ОСОБА_1 не скористався, а тому, відповідно, погодився зі всіма його умовами, про що також свідчить укладення та підписання кредитного договору і - часткове виконання ОСОБА_1 кредитного договору на протязі майже 5-ти років без порушень, та неодноразове звернення до банку із проханнями зміни та реструктуризації кредиту, в результаті яких сторонами були укладені Додаткові угоди до Кредитного договору.

Разом з тим, у відповідності до п. 8 Додаткової угоди № 2 від 09.09.2010р., п. 6.2. кредитного договору (у редакції Додаткової угоди №3 від 09.11.2011р.) позичальник ОСОБА_1 підтвердив, що всі умови кредитного договору йому зрозумілі, він приймає на себе зобовязання щодо їх виконання, зокрема щодо повернення у становленні договором строки суми кредиту і сплати всіх належних платежів, несення валютних ризиків, що йому зрозумілі суми та строки платежів, а у разі неналежного виконання ним своїх зобовязань, банк має право звернутися з позовом до суду, вжити інших заходів, що також підтверджується особистим підписом ОСОБА_1

Таким чином, позивачем ОСОБА_1 ні до свого позову поданого в порядку Закону України «Про захист прав споживачів», ні його представницею під час судових засідань по даній справі - не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність ПАТ «Марфін Банк» (правонаступника ВАТ «МТБ») при укладенні кредитного договору, додатків до нього, невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, які потягнули б за собою визнання договору кредиту недійсним.

А отже суд вважає, що кредитний договір № 385/FО від 31.10.2007р. із всіма додатками та додатковими угодами є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, свідомо та добровільно укладений та підписаний сторонами, які узгодили всі істотні та інші умови та зміни договору, а тому, уклавши та підписавши зазначені кредитний договір та іпотечний договір представниця ОСОБА_1 безпідставно стверджує, що ОСОБА_1 весь цей час, до дати звернення з його позовом до суду, був невідомий факт укладення зазначених договорів і їх зміст та умови.

Крім того, у своїй первісній позовній заяві, ОСОБА_1 крім іншого, просить суд визнати недійсними вищевказані договори поруки № 03439-СО від 31.10.2007р., № 03440-СО від 31.10.2007р. та № 5693 від 09.09.2010 р. не вказавши ні у позові, ні через свою представницю в судових засіданнях жодних підстав та фактів для визнання їх недійсними, обмежившись лише їх умовами.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що будь-які права, свободи та інтереси ОСОБА_1, в тому числі із врахуванням вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні абсолютно всіх договорів (кредиту, поруки, іпотеки) та додаткових угод до них порушені не були, а позов ОСОБА_1 є безпідставним і необґрунтованим, у звязку з чим строки позовної давності, які просила суд застосувати представниця ПАТ «Марфін Банк» до вказаних правовідносин судом не застосовуються.

Керуючись ст.ст. 10,11,57-60,208-209,213-215,218 ЦПК України, ст.ст. 215-218,512-516,524,525,526,530,533, 549,550,554,626,612,625,629,638-641,1048,1050,1054-1056-1 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», суд, -

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», за участю 3-їх осіб : ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Олан-Транс», товариства з обмеженою відповідальністю «Атрекс Лайн» про визнання недійсними кредитного договору, договорів поруки, договору іпотеки та додаткових угод до них в порядку Закону України «Про захист прав споживачів» та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Олан-Транс» та товариства з обмеженою відповідальністю «Атрекс Лайн» про стягнення заборгованості відмовити ;

2. Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Олан-Транс» та товариства з обмеженою відповідальністю «Атрекс Лайн» про стягнення заборгованості задовольнити ;

3. Стягнути : з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (ІПН : НОМЕР_2) в солідарному порядку; з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1) та товариства з обмеженою відповідальністю «Олан-Транс» (ЄДРПОУ : 31214305) в солідарному порядку ; з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1) та товариства з обмеженою відповідальністю «Атрекс Лайн» (ЄДРПОУ : 34982590) в солідарному порядку - на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» (ЄДРПОУ : 21650966) заборгованість за кредитним договором № 385/FO від 31.10.2007 р. з додатковими угодами до нього № 1 від 11.09.2009 р., № 2 від 09.09.2010 р., № 3 від 09.11.2011 р. в сумі 399708,51 Євро та 1226987,40 грн. ;

4. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1), ОСОБА_2 (ІПН : НОМЕР_2), товариства з обмеженою відповідальністю «Олан-Транс» (ЄДРПОУ : 31214305) та товариства з обмеженою відповідальністю «Атрекс Лайн» (ЄДРПОУ : 34982590) на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» (ЄДРПОУ : 21650966) в рівних частках судові витрати по сплаті судового збору у сумі 165026,55 грн., а саме, по 41256,63 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Гандзій Д.М.