Ухвала суду № 55739971, 10.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1016/2109/12 Головуючий у І інстанції Устимчук М. Ю. Провадження № 22-ц/780/12/16 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.Категорія 19 10.02.2016

УХВАЛА

Іменем України

10 лютого 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Приходька К.П.,

суддів Верланова С.М., Таргоній Д.О.,

при секретарі: Дрозда Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 04 березня 2015 року у справі за позовом Прокурора Макарівського району Київської області в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,-

встановила:

у серпні 2012 року прокурор Макарівського району Київської області в інтересах ОСОБА_2, звернувся до суду із вказаним позовом.

Посилався на те, що рішенням апеляційного суду Київської області від 05.04.2012 року позовні вимоги ОСОБА_2, в частині визнання договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між позивачем ОСОБА_2 від імені якої діяв громадянин ОСОБА_6, та відповідачем ОСОБА_5, на підставі якого останній набув право власності на спірне домоволодіння - задоволено.

Визнано недійсним вказаний договір купівлі-продажу. Таким чином, на момент відчуження ОСОБА_5, спірного домоволодіння відпала правова підстава набуття ним прав на вказаний будинок.

Також, на момент відчуження ОСОБА_5, спірного домоволодіння була чинна заборона на його відчуження, накладена судом як заходи забезпечення позову, а тому просив визнати недійсним на підставі ст.ст.203,215 ЦК України договір купівлі-продажу домоволодіння по АДРЕСА_1, укладений між відповідачами ОСОБА_5, з однієї сторони та ОСОБА_3, та ОСОБА_4, з іншої, посилаючись на невідповідність змісту угоди вимогам закону. Також прокурор та позивач просили зобов'язати ОСОБА_3, та ОСОБА_4, звільнити спірний будинок та повернути позивачу документацію на будинок, а саме технічний паспорт та домову книгу.

Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 11 березня 2013 року позовні вимоги прокурора Макарівського району було задоволено частково, а саме суд задоволив позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння по АДРЕСА_1 , укладений 16.10.2009 року між відповідачами ОСОБА_5, з однієї сторони та ОСОБА_3, та ОСОБА_4, з іншої, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С., зареєстрованого в реєстрі за №2795.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 червня 2013 року апеляційна скарга ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 була відхилена, а заочне рішення Макарівського районного суду від 11.03.2013 року залишено без змін.

Ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.10.2013 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було задоволено частково.

Заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 11 березня 2013 року та Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 червня 2013 року було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У своїй Ухвалі колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначили, що суд першої інстанції розглядаючи спір та визнаючи недійсним спірний договір купівлі-продажу не звернув увагу на те, що позивачем у даному випадку обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Відповідно до п.10 ч.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та частини 5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, а права особи, яка вважає себе власником майна не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача про визнання недійсними наступних право чинів щодо відчуження спірного майна, які були вчинені після недійсності правочину, з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

У грудні 2013 року прокурор подав заяву про уточнення позовних вимог, де посилаючись на вимоги ст.388 ЦК України, не змінюючи предмету чи підстави заявленого раніше позову відповідно до ст.31 ЦПК України, прокурор змінив позовні вимоги та просив суд визнати за ОСОБА_2 право власності на домоволодіння в АДРЕСА_1 та витребувати домоволодіння з володіння добросовісних набувачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 04 березня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 04 березня 2015 року, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Зазначила, що при прийнятті вищевказаного рішення було значно порушені норми матеріального та процесуального права, не встановлені дійсні обставини справи.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 16.10.2009 року між відповідачем ОСОБА_5, як продавцем з однієї сторони та ОСОБА_3, та ОСОБА_4, (в рівних частинах по 1\2 кожна) як покупцями з іншої сторони було укладено договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1.

У відповідності до п.1.3 договору від 16.10.2009 року до складу вказаного домоволодіння входить: житловий будинок «А» загальною площею 76,6 кв.м., житловою 40,2 кв.м., сарай «Б», вбиральня «В», погріб «Г», огорожа «1-5», скважина «6».

Домоволодіння, що відчужується, належало продавцю на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М., 27.08.2008 року за реєстровим № 1137, зареєстрованого в державному реєстрі правочинів за № 3101593, право власності за яким зареєстровано КП КОР «Макарівське БТІ» 14.10.2008 року в книзі 16, номер запису 481, реєстраційним номер 7247666, що підтверджується витягом 20573899.

Також, як передбачено п.1.6 договору, продавець стверджує, що відчужуване за цим договором майно під арештом, забороною не перебуває.

Продаж майна вчинено за 70 746грн., які продавець отримав від покупців до підписання договору (п. 2.1 договору від 16.10.2009 року).

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С., зареєстровано в реєстрі за №2795.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 05.04.2012 року позовні вимоги ОСОБА_2, в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2, від імені якої діяв ОСОБА_6, та ОСОБА_5, на підставі якого останній набув право власності на спірний будинок - задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2, від імені якої діяв ОСОБА_6, та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М., 27.08.2008 року за реєстровим №1137, зареєстрованого в державному реєстрі правочинів за №3101593.

У відповідності до ухвали Макарівського районного суду Київської області від 12.03.2009 року, яка була чинною до 18.01.2012 року (ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18.01.2012 року зазначена ухвала суду першої інстанції скасована), було накладено арешт на спірне домоволодіння за заявою ОСОБА_2, про забезпечення позову. (т.1 а.с.58)

Як слідує з позовної заяви прокурора Макарівського району Київської області поданої 17.08.2012 року, та в подальшому уточненої заявою від 05.12.2013 року підставою для звернення до Макарівського районного суду з позовом в інтересах громадянки ОСОБА_2 було рішення Апеляційного суду Київської області від 05.04.2012 року. Прокурор вказав на вимоги ст.61 ч.3 ЦПК України відповідно до якої обставини встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ у яких беруть учать ті самі особи, або особа щодо якої встановлені ці обставини.

04 березня 2015 року суд надав можливість прокурору та позивачу прийняти рішення щодо продовження судового розгляду спору з заявленими раніше вимогами , враховуючи рішення Апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року, яке набрало законної сили, проте прокурор та позивачка підтримали позовні вимоги подані раніше.

Згідно з ч.3 ст.61 ЦПК України суд першої інстанції не міг проігнорувати рішення Апеляційного суду Київської області від 13 травня 2014 року, яким рішення Макарівського районного суду від 10.06.2011 року, додаткове рішення Макарівського районного суду від 15 грудня 2011 року та рішення колегії суддів апеляційного суду Київської області від 05 квітня 2012 року скасовані та у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Миколаївна про визнання договору купівлі продажу домоволодіння недійсним, відмолено.

Крім того, як передбачено ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Також ст.61 ЦПК України передбачає, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки договір купівлі-продажу спірного домоволодіння від 27.08.2008 року, на підставі якого ОСОБА_5, набув право власності на домоволодіння в АДРЕСА_1 є чинним відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 13.05.2014 року, дане рішення суду набрало законної сили, а обставини, встановлені ним не підлягають доказуванню, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що у задоволенні позову прокурора Макарівського району Київської області заявленого в інтересах ОСОБА_2, слід відмовити.

Тому доводи апелянта в апеляційній скарзі про порушення норм матеріального права при його ухваленні, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, не знайшли свого підтвердження і повністю спростовуються дослідженими належними та допустимими доказами по справі.

За таких обставин, колегія судів, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку відмовивши в задоволенні позову.

Оскільки рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду без змін.

Керуючись: ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України колегія суддів, -

ухвалила :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Макарівського районного суду Київської області від 04 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді