Рішення № 55720195, 10.02.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/2920/15-ц 22-ц/774/331/К/16

Справа № 210/2920/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження 22ц/774/331/К/16 Літвіненко Н.А.

Категорія - 57 (ІV) Доповідач - Михайлів Л.В.

РІШЕННЯ

Іменем України

10 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Михайлів Л.В.,

суддів: Барильської А.П., Ляховської І.Є.,

секретар: Євтодій К.С.,

за участю: представника відповідача - Брановицького Олександра Олександровича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 12 жовтня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про захист прав споживачів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю " Євролізинг Україна " (надалі- ТОВ «Євролізінг Україна») про захист прав споживачів. В обґрунтування позову зазначив, що 12.06.2015 року він уклав з відповідачем ТОВ «Євролізинг Україна» договір фінансового лізингу № ДО1338. Предметом укладеного договору лізингу виступав автомобіль ЗАЗ Lanos, який відповідач зобов'язався передати позивачу у користування на строк та на умовах визначених договором. На виконання умов вказаного договору позивачем було внесено на рахунок відповідача авансовий платіж у розмірі 22 000 грн.

Посилаючись на те, що на сьогоднішній день автомобіль ЗАЗ Lanos та умови його придбання позивача не влаштовує та враховуючи, що зі змісту договору фінансового лізингу, вбачається що він не відповідає вимогам Закону України "Про захист прав споживачів", а саме сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов: предмет лізингу не визначений індивідуальними ознаками, не вказано рік випуску автомобіля, колір; вартість предмету лізингу у п. 8.2 договору визначена еквівалентом 4 888,89 доларів США, тоді як у додатках №1 та №2 вона визначена еквівалентом 9 777,78 доларів США, що не дає можливості встановити про яку вартість предмету лізингу сторони дійсно домовились, просив суд розірвати договір фінансового лізингу № ДО1338 від 12 червня 2015 року укладений між ним та ТОВ «Євролізинг Україна», стягнувши з ТОВ «Євролізинг Україна» на його користь сплачені ним за договором грошові кошти в сумі 22 000 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 12 жовтня 2015 року задоволено.

Розірвано договір фінансового лізингу № ДО1338 від 12 червня 2015 року, укладений між ТОВ " Євролізинг Україна " та ОСОБА_3

Стягнуто з ТОВ " Євролізинг Україна "на користь ОСОБА_3 сплачену ним суму грошових коштів у розмірі 22 000 грн. та на користь держави судовий збір у розмірі 487,20 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ " Євролізинг Україна ", просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 -відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

На думку апелянтів суд першої інстанції не вірно витлумачив норми чинного законодавства, які регулюють відносини, що склались саме з даного правочину. Так укладений договір фінансового лізингу відповідає нормам діючого законодавства, а саме ст. ст. 202,203 ЦК України. Підтвердження отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення договору є особисте підписання позивачем кожної його сторінки та додатків до нього, що підтверджує і те, що сторони досягли згоди по всіх істотних умовах.

Укладений між сторонами договір містить детальний опис умов отримання предмета лізингу та порядок сплати за предмет лізингу. Відповідно до змісту п.1.7 договору передбачено, обчислення строку передачі предмета лізингу, який розпочинається після сплати позивачем трьох складових адміністративного платежу, авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу. Позивач на виконання умов договору сплатив лише адміністративний платіж. Отже відповідно до п.12.1 Договору, лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, має право розірвати договір за власним бажанням, у порядку визначеному договором, при цьому адміністративний платіж поверненню не підлягає. Тому апелянт вважає, що позивач мав повну і достовірну інформацію про послугу.

Суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення не зробив належного вмотивування в чому саме полягає порушення відповідачем чинного законодавства, не взяв до уваги норми спеціальних законів, які регулюють такий вид діяльності, як фінансовий лізинг, та не врахував того, що Закон України «Про захист прав споживачів» не регулює правовідносини у сфері укладення, виконання, розірвання договорів фінансового лізингу.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вказаним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Задовольняючи позов та розриваючи між сторонами договір фінансового лізингу суд першої інстанції, виходив з того, що відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» є підстави для його розірвання, при цьому не зазначивши в чому саме вони полягають.

Колегія суддів не може погодитись з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 12 червня 2015 року між ТОВ "Євролізинг Україна " та ОСОБА_3 було укладено договір фінансового лізингу № Д 01338, предметом якого є автомобіль ЗАЗ Lanos, вартістю на час укладення договору 4 888,89 доларів США, що еквівалентно 110 000 грн. (п.п. 1.1, 8.2 договору)

Пунктом 1.7 договору про фінансовий лізинг передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу.

Згідно п. 8.1 договору лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим договором розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінних курсом долара США до української гривні чинним на робочий день виписку рахунку або квитанції на сплату платежів.

Відповідно до додатку №1 до договору адміністративний платіж складає 977,78 доларів США, авансовий платіж 4888,89 доларів США, комісія за передачу 293,33 доларів США. Курс долара встановлений 22,50 гривні на 1 долар США.

Згідно квитанції від 12 червня 2015 року позивачем було здійснено оплату, в рахунок сплати авансового платежу у сумі 22 000 грн.

Відповідно до п.9.7 договору грошові кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмета лізінгу, незалежно від їх призначення яке вказується у квитанції зараховуються у наступному порядку: -адміністративний платіж, авансовий платіж, комісія за передачу предмета лізінгу.

23 червня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до ТОВ "Євролізинг Україна" з проханням розірвати укладений між ними договір фінансового лізингу та повернути сплачені ним за договором кошти (а.с. 43).

ТОВ "Євролізинг Україна", листом від 10 липня 2015 року вих. № 403, повідомило ОСОБА_3, що з 30.06.2015 року укладений між ними договір фінансового лізингу вважається розірваним. Разом з тим, згідно п. 12.1 договору, поверненню підлягає 60 % від сплаченого авансового платежу, а 40 % утримується в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж також поверненню не підлягає (а.с. 44).

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу - лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 16 цього Закону передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Отже, згідно положень вищезазначеного закону, перелік можливих, обумовлених сторонами, лізингових платежів не є вичерпним.

Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, який закріплено у пункті 3 статті 3 ЦК України.

Згідно зі ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього ж кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Розділом 12 укладеного між сторонами договору встановлено порядок розірвання договору, порядок повернення коштів та відповідальність сторін за невиконання умов договору.

Згідно п. 12.1 договору, лізингоодержувач який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60 % (шістдесят відсотків) від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40 % (сорок відсотків) лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Отже, ТОВ "Євролізинг Україна" відмовляючи ОСОБА_3 у поверненні адміністративного платежу діяло відповідно до положень укладеного між ними договору.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції, погоджуючись з твердження ОСОБА_3 послався на ст. 9 Закону України "Про захист прав споживачів".

Проте в даному випадку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно взяв за основу вищевказану норму закону, як підставу для задоволення позову ОСОБА_3, з огляду на наступне.

Так, Закон України «Про захист прав споживачів» не регулює правовідносини у сфері укладання, виконання, розірвання договорів фінансового лізінгу, вказані правовідносини регулюються нормами спеціального закону, яким в даному випадку є Закон України «Про фінансовий лізінг».

Згідно п. 17.4, укладеного між сторонами договору, підписанням даного договору та додатків до нього лізингоодержувач заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення від представника ТОВ "Євролізинг Україна", що стосуються змісту даного договору та додатків до нього, проінформований про всі можливі витрати і ризики у зв'язку із укладенням та виконанням даного договору.

Відповідно до п. 17.5 договору клієнт своїм підписом засвідчує факт ознайомлення та згоду з умовами договору, підтверджує свої права та обов'язки за договором, підтверджує здатність набувати прав та обов'язків за договором, умови договору йому зрозумілі та він вважає їх справедливими по відношенню до себе (а.с. 10 зворот).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 підписав кожну сторінку договору лізингу №Д 01338 та додатків №1 та №2 до нього, що є підтвердженням факту ознайомлення його з усіма істотними умовами цього договору, який укладено за принципом свободи волевиявлення сторін.

Згідно ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, судом не встановлено жодних доказів, які б вказували на порушення ТОВ "Євролізинг Україна" принципу добросовісності під час укладення між сторонами договору фінансового лізингу.

Застосувавши положення ст. 9 Закону України "Про захист прав споживачів", суд першої інстанції залишив поза увагою, що норми цього Закону мають застосовуватися у системному зв'язку зі спірними правовідносинами, що регулюються Законом України "Про фінансовий лізин", який є для них спеціальним, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.

Законом України "Про фінансовий лізинг" передбачено порядок, умови та наслідки розірвання договорів фінансового лізингу лізингоодержувачем в односторонньому порядку.

Згідно ст. 7 вищезазначеного Закону лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою розірвання ОСОБА_3 договору стало те, що на його думку, на сьогоднішній день автомобіль ЗАЗ Lanos та придбання автомобіля, на умовах фінансового лізингу його не влаштовує, при цьому зазначає що сторони не дійшли згоди по всім істотним умовам : предмет лізингу не містить індивідуальні ознаки, та ціна предмета лізингу, яка є відмінною у договорі та в додатку №1.

Переглядаючи справу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу, розмір лізингових платежів та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг», предметом договору фінансового лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками.

Згідно договору укладеного між сторонами предметом договору є автомобіль ЗАЗ Lanos, Comfort, об'єм двигуна, 1,5, тип КПП - МТ, привід -передній (п.1.1 Договору).

Враховуючи зазначене, вимоги ч. 1 ст. 806 ЦК України щодо визначення предмету лізингу специфікації сторонами виконане.

Доводи позивача, викладені в позовній заяві про те, що індивідуальні ознаки, відповідно до вимог ч. 1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» повинні більш детально характеризувати річ, з урахуванням зазначеного, не можна вважати обґрунтованим.

Не знайшли свого підтвердження, і посилання позивача на те, що сторони не дійшли згоди, щодо ціни предмету лізингу .

Так, відповідно до глави 52 розділу II ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначалось, підписавши договір фінансового лізингу, ОСОБА_3 погодився з його умовами, в тому числі і з вартістю предмету лізінгу, отже до моменту розірвання договору сторони зобов'язані виконувати його умови.

Спірним договором визначено, що адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у Додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу, яким відповідно до умов договору та додатку №2 є транспортний засіб марки ЗАЗ Lanos вартістю 9 777,78 доларів США, Додатком №1 до спірного договору передбачено, що авансовий платіж становить 50% від вартості предмету лізінгу та складає 4 888,89 доларів США, що в гривневому еквіваленті за встановленим при укладенні договору курсом (22,50) становить 110 000 грн.; щомісячний авансовий платіж складає 407,41 доларів США, адміністративний платіж складає 10% від вартості предмету лізінгу 977,78 дол.США, що в гривневому еквіваленті за встановленим при укладенні договору курсом (22,50) становить 22 000 грн., комісія за передачу предмета лізінгу становить 3% від вартості предмету лізінгу та складає 293,33 доларів США.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Враховуючи зазначене твердження позивача про те, що договір укладений на умовах, які ним розцінені як несправедливі та порушують його права, є безпідставними.

Відповідно до ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

У зв'язку з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Частиною 4 вищезазначеної статті встановлено, що у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

Оскільки, у даному спорі позивач - ОСОБА_3 звільнений від сплати судового збору, на підставі п. 7 ч. 1 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року № 3674-VI, то понесені відповідачем - ТОВ "Євролізинг Україна" судові витрати на суму 536,80 грн., за розгляд справи судом апеляційної інстанції, повинні бути компенсовані їм за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 12 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про захист прав споживачів та повернення коштів відмовити.

Компенсувати за рахунок держави понесені товариством з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" судові витрати за розгляд справи судом апеляційної інстанції у сумі 536,80 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним чинності.

Головуючий: Л.В. Михайлів

Судді: А.П. Барильська

І.Є. Ляховська