Рішення № 5571558, 27.05.2008, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" травня 2008 р.Справа № 4/113

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилько Ю.І. розглянувши справу № 4/113

за позовом: Київської організації жінок-інвалідів "Донна" 04116, м. Київ, вул. Ванди Василевської, 11, кв. 54,

до відповідача: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, 25015, АДРЕСА_2,

про розірвання договору та стягнення 19 080, 00 грн.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

від позивача Дереза Т.П., довіреність № 46 від 11.03.2008 року;

від позивача - Кльоц І.Б., довіреність № 46 від 11.03.2008 року;

від відповідача участі не брав. Про час та місце розгляду справи відповідач належним чином повідомлявся у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України. Однак, направлена відповідачу поштова кореспонденція за адресою АДРЕСА_2, яка значиться в Єдиному державному реєстрі (а.с. 38) та вказана відповідачем при укладанні спірного договору від 143.09.2007 року, повернута до суду з відміткою установи поштового зв'язку “про закінчення терміну зберігання”, що розцінюється судом як відсутність відповідача за вказаною адресою.

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Водночас, законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із ст. 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Суть спору:

Заявлено позов про стягнення збитків в розмірі 8000 грн., пені в розмірі 970 грн., втрат від інфляції в розмірі 1714 грн. та моральної шкоди в розмірі 1500 грн. за невиконані роботи по договору про надання послуг та розірвання договору про надання послуг, укладеного 14.09.2007 року між сторонами.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, суму боргу не заперечив.

Підстави для відкладення розгляду справи у відповідності до ст. 77 ГПК України відсутні.

Розглянувши справу за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В :

Правовідносини між учасниками спору виникли на підставі укладеного 14.09.2007 року договору на виготовлення та розміщення рекламної продукції (в подальшому договору), предметом якого сторони визначили проведення господарських операцій по виготовленню журналу “Донна” в кількості 1000 примірників. В результаті вільного волевиявлення сторони дійшли згоди та без будь-яких заперечень чи зауважень підписали договір, а підписи повноважних сторін скріпили печатками підприємств.

Відповідно до п. 3.4.1. „Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів”, яка затверджена наказом МВС України № 17 від 11.01.1999 р. та зареєстрована в Мінюсті України 28.04.1999 р. за № 264/3557, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, субєктів господарської діяльності. Відповідач не надав доказів того, що печатку було втрачено або викрадено.

Згідно до п. 2.4 договору виконавець зобов'язується виготовити та розмістити рекламну продукцію на протязі 3 днів з дня затвердження макету. У разі затримки виготовлення та розміщення рекламної продукції виконавець сплачує замовникові штраф у розмірі 0,5% від ціни замовленої продукції за кожен день затримки. Крім того, згідно до п. 2.2 договору замовник зобов'язався здійснити оплату на розрахунковий рахунок виконавця в сумі, що вказана в рахунку в 5 денний термін з дня отримання рахунка.

На виконання умов вказаної домовленості відповідач надав позивачу 25.09.2008 року рахунок № 53 на проведення оплати робіт з друкування 1000 примірників журналу “Донна” на загальну суму 8000 грн., а позивач платіжним дорученням № 2 від 28.09.2007 року перерахував вказані в рахунку кошти на розрахунковий рахунок відповідача.

Таким чином, у відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України сторони досягли домовленості, спрямованої на встановлення цивільних прав і обов'язків та в результаті вільного волевиявлення взяли на себе відповідні обов'язки. У відповідності до ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договору. Факт укладення договору сторонами не оспорюється.

Правовідносини, що виникли між сторонами, підпадають під дію глави 61 Цивільного кодексу України. За приписом ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій страх і риск виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. За правилом ст. 840 Цивільного кодексу України якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.

У відповідності до ч. 2 ст. 846 Цивільного кодексу України якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Однак, в порушення домовленості сторін, відповідач не провів оплачені роботи до визначеної умовами договору дати, тобто до 01.10.2007 року так і в послідуючі періоди. Судом приймається до уваги, що строк виконання робіт мав чітко визначені терміни, виходячи з необхідності представлення журналу учасникам конференції Всеукраїнської громадської організації жінок - інвалідів “Донна” “Розовый октябрь”, яка проводилась 20.10.2007 року. Внаслідок прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання в натурі, виконання робіт є неможливим та втрачає інтерес для позивача.

Відповідачем не подано до суду доказів, які б безспірно спростовували заяву позивача про те, що відповідачем не було проведено роботи по виготовленню та передачі позивачу виготовленої продукції.

При цьому суд виходить з положення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Так, відповідачем не подано до суду доказів фактичного виконання робіт та передачі їх позивачу, а складена відповідачем накладна № 30 від 25.09.2007 року про передачу продукції представнику позивача ОСОБА_4 не приймається судом до уваги, оскільки відповідачем не подано до суду докази про передачу йому довіреності серії ЯГГ № 191968 від 25.09.2007 на ім'я ОСОБА_4, оскільки представник позивача взагалі заперечує факт використання довіреностей в діяльності свого підприємства через відсутність діяльності по купівлі - продажу матеріальних цінностей та вважає підписання вказаної накладної помилковим в результаті обману з боку відповідача. Направлена відповідачу 24.11.2007 року за № 1284 претензія про повернення коштів залишена відповідачем без реагування та кошти не було повернуто.

Господарський суд звертає увагу на ту обставину, що сторонами при здійсненні господарських операцій допускались порушення порядку оформлення бухгалтерських документів.

Зокрема, складання та підписання накладної № 30 від 25.09.2007 року, наявність на ній підпису представника позивача, які отримували матеріальні цінності, судом визнається як порушення порядку відображення в документах бухгалтерського обліку господарських операцій, передбаченого Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року “Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.” Єдиним належним та допустимим доказом здійснення господарської операції може бути саме первинний документ з суворо визначеними Законом реквізитами: назвою підприємства, установи від імені якої складено документ, назвою документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища, підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і складання первинного документа, особистий підпис або інші дані, які дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у господарській операції.

Крім того, видаткові накладні не мали відомостей про довіреність отримувача матеріальних цінностей.

Згідно до п.п. 1 і 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. за № 293/1318 (надалі інструкція), сировина, матеріали паливо... та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Вимоги вказаної інструкції поширюються на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних субєктів господарської діяльності.

Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, договором, замовленням... або іншим документом, що його замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей (п. 6 Інструкції). Цим же пунктом встановлений порядок виписки довіреності.

Відповідно до вимог пунктів 12, 13 і 15 Інструкції забороняється відпускати цінності у випадках подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами... Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреності разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обовязки з ведення бухгалтерського обліку. Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей.

Разом з тим, господарський суд не погоджується з висновком позивача щодо віднесення сплаченої ним суми в розмірі 8000 грн. до збитків, оскільки на думку суду, враховуючи фактичні обставини справи, ці кошти є для відповідача безпідставно набутим майном та правовідносини між сторонами щодо повернення цих коштів урегульовано главою 83 Цивільного кодексу України. Згідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Таким чином, відповідач отримав від позивача кошти в розмірі 8000 грн. як попередню оплату за виконання робіт по правочину про надання послуг на законних підставах, однак в результаті невиконання ним свого зобов'язання відпали підстави, на яких було отримано вказані кошти і відповідач повинен повернути їх позивачу.

За приписом ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права і законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За приписом ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача збитків в розмірі 8000 грн. посилаючись на підтвердження цієї суми документами бухгалтерського обліку про перерахування коштів відповідачу.

Крім того, враховуючи ту обставину, що в результаті неналежного виконання своїх зобов'язань та неповернення отриманих від позивача коштів, у відповідача фактично виникло грошове зобов'язання і він безпідставно розпоряджався отриманими від позивача коштами в сумі 8000 грн., на підставі ст. 625 ЦК України з відповідача як з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання підлягає до стягнення сума втрати від інфляції за період з 01.10.2007 року по квітень 2008 року включно в розмірі 1714 грн. Проценти річних до стягнення позивачем не заявлялись.

Натомість, господарський суд не находить підстав для стягнення з відповідача нарахованої пені в розмірі 970 грн., враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Згідно ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Згідно ч. 6 ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Статтею 1Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Отже, норми Господарського кодексу є спеціальними щодо встановлення відповідальності по грошових зобовязаннях субєктів господарювання.

Частина 1 ст. 231 Господарського кодексу України має імперативний характер і встановлює, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 343 цього ж кодексу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Окрім того, згідно ст. 1 спеціального Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10.01.2002 р. № 9221-ІІІ), який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. В той же час, стаття 3 Закону, яка також носить імперативний характер, вводить певні обмеження щодо меж згоди сторін, а саме: розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, зміст пункту 2.4 договору на виготовлення та розміщення рекламної продукції від 14.09.2007 року, який передбачає наслідки несвоєчасного виготовлення продукції виконавцем в розмірі 0,5% штрафу за кожен день затримки, є таким, що суперечить чинному законодавству. При укладанні вказаного пункту договору сторонами проігноровано вимоги законодавства стосовно визначення пені і штрафу, що є підставою для відмови в цій частині позову.

Господарський суд не погоджується з запереченням позивача щодо можливості стягнення пені замість визначеного договором штрафу з ознаками пені.

Відповідальність за неналежне виконання грошових зобовязань регулюється спеціальним законом, який передбачає стягнення лише пені, розмір якої обмежений подвійною обліковою ставкою Національного банку України. З даною нормою Закону кореспондується стаття 343 Господарського кодексу України, згідно з пунктом 2 якої платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та стаття 231 Господарського кодексу України, пунктом 6 якої встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Господарський суд вважає за необхідне врахувати наведені норми матеріального права, оскільки стягнення з відповідача пені замість штрафу призведе до безпідставного стягнення з відповідача за одне правопорушення 2 видів неустойки.

Таку правову позицію викладено в Постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 року по справі № 4/84.

Крім того, господарський суд прийшов до переконання про необхідність відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної компенсації моральної шкоди у розмірі 1500 грн. через відсутність обґрунтування її розміру та наданням належних доказів.

При цьому господарський суд виходить з положення про те, що під моральною шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Натомість, господарський суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині розірвання укладеного 14.09.2007 року договору на виготовлення та розміщення рекламної продукції враховуючи наступне.

За приписом ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судом приймається до уваги, що строк виконання робіт мав чітко визначені терміни, виходячи з призначення друкованої продукції. Внаслідок прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання в натурі, виконання робіт є неможливим та втрачає інтерес для позивача.

Державне мито, відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та послуги за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2 (р/р НОМЕР_2 в "Приватбанку" в м. Кіровограді, МФО 323583, ідент. номер НОМЕР_1) на користь Київської організації жінок-інвалідів "Донна", 04116, м. Київ, вул. Ванди Василевської, 11, кв. 54 (р/р 35434001002225 в ГУ ДКУ в м. Києві, МФО 820019, п/р 26009284769001 у КРУ КБ "Приватбанк", МФО 321842, код ЄДРПОУ 33695514) безпідставно отримані кошти в розмірі 8 000, 00 грн., втрати від інфляції в розмірі 1 714, 00 грн., суму сплаченого державного мита в розмірі 102, 00 грн., та 60, 07 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати.

Розірвати укладений 14.09.2007 року договір на виготовлення та розміщення рекламної продукції б/н між фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, АДРЕСА_2, (р/р НОМЕР_2 в "Приватбанку" в м. Кіровограді, МФО 323583, ідент. номер НОМЕР_1) та Київською організацією жінок-інвалідів "Донна", 04116, м. Київ, вул. Ванди Василевської, 11, кв. 54 (р/р 35434001002225 в ГУ ДКУ в м. Києві, МФО 820019, п/р 26009284769001 у КРУ КБ "Приватбанк", МФО 321842, код ЄДРПОУ 33695514).

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до апеляційного суду на вказане рішення через господарський суд Кіровоградської області.

Суддя Ю.І.Хилько