Рішення № 5570915, 13.07.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 44/12513.07.09 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “РАНТ”

До Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк “НАДРА”

про стягнення 10155,34 грн.

Суддя Чеберяк П.П.

Представники:

від позивача Жаркова Л.К. (довіреність № 1/09 від 20.02.2009 р.) від відповідача Варяничко С.В. (довіреність б/н від 11.02.2009 р.) Рішення прийняте 13.07.2009 p., оскільки в судових засіданнях 02.04.2009 р., 14.05.2009 р. розгляд справи відкладався у відповідності до п. 1 ст. 77 ГПК України, в судових засіданнях 04.06.2009 р. та 23.06.2009 р. оголошено перерву в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 77 ГПК України.

У судовому засіданні 13 липня 2009 року, згідно з вимогами статті 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “РАНТ” (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення з відкритого акціонерного товариства Комерційний банк “НАДРА” 10155,34 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.03.2009 року порушено провадження та призначено розгляд справи на 02.04.2009 року.

Представником позивача до суду була надана заява про збільшення позовних вимог за вих. № 31/09 від 31.03.2009 р., відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 85548,20 грн. в звязку з збільшенням сум основної заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Представником позивача до суду була надана заява про уточнення суми позовних вимог за вих. № 29/4 від 29.04.2009 р., відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача суму у розмірі 82729,94 грн. в звязку з частковим поверненням коштів на рахунок позивача.

Представником позивача до суду була надана заява про зміну позовних вимог за вих. № 1/06 від 01.06.2009 р., відповідно до якої позивач в звязку з поверненням відповідачем на рахунок позивача коштів у розмірі 72113,66 грн. та поданням позивачем нового платіжного доручення на суму 72000,00 грн., яке не було проведено відповідачем, просить стягнути з відповідача 82616,28 грн., з яких 72000,00 грн. основний борг, 4182,59 грн. інфляційні втрати, 488,63 грн. 3 % річних, 5945,06 грн. пеня.

04.06.2009 р. сторонами було подано заяву про продовження строку розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні надав усні пояснення по суті заявленого позову, підтримав змінені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві за вих. № 24/2 від 24.02.2009 р., заяві про уточнення суми позовних вимог за вих. № 29/4 від 29.04.2009 р., заяві зміну позовних вимог за вих. № 1/06 від 01.06.2009 р., та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву б/н від 30.03.2009 р., додаткових поясненнях на позовну заяву б/н від 03.04.2009 р., та просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.07.2004 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського рахунку б/н (далі договір), за умовами якого відповідач відкриває позивачеві поточний рахунок у національній валюті для зберігання коштів та здійснення розрахунково касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та законодавства України, та зобовязується приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження позивача про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій з рахунком, що передбачені Інструкцією “Про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземних валютах”. Операції за рахунком здійснюються після отримання від позивача повідомлення з відміткою про взяття рахунку на облік органом державної податкової служби.

Рахунок за договором був взятий на облік органом державної податкової служби 03.08.2004 р., що підтверджується корінцем повідомлення від платника податків про відкриття рахунку в установі банку.

Відповідно до п. 2.2.1. договору позивач має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України, крім випадків обмеження права розпорядження коштами на рахунку за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно з п. 2.3.3. договору відповідач зобовязався своєчасно здійснювати розрахунково касове обслуговування позивача.

В порядку п. 4.2. договору платежі з рахунку позивача відповідач виконує у межах залишку коштів на початок операційного дня з урахуванням надходжень протягом операційного дня (поточні надходження).

Відповідно до п. 4.3. договору операції за розрахунковими документами в гривнях, що надійшли до відповідача в операційний час, виконуються відповідачем того ж дня. Документи, отримані після операційного часу, відмічаються штампом “Вечірня” та “післяопераційний час” та проводяться відповідачем наступного робочого дня.

Згідно з умовами договору позивачем за період з 06.01.2009 р. по 13.01.2009 р. було надано відповідачеві платіжні доручення на здійснення розрахункових операцій на загальну суму 76457,93 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №3779 від 06.01.2009 р., № 3772 від 06.01.2009 р., № 3775 від 06.01.2009 р., № 3778 від 06.01.2009 р., № 3774 від 06.01.2009 р., № 3773 від 06.01.2009 р., № 3770 від 06.01.2009 р., № 3776 від 06.01.2009 р., № 3776 від 06.01.2009 р., № 3783 від 09.01.2009 р., № 3782 від 09.01.2009 р., № 3780 від 09.01.2009 р., № 3781 від 09.01.2009 р., № 2600603 від 09.01.2009 р., № 2600604 від 12.01.2009 р., № 2600606 від 13.01.2009 р., № 2600607 від 13.01.2009 р., № 2600608 від 13.01.2009 р., №2600609 від 13.01.2009 р., № 2600610 від 13.01.2009 р., № 2600605 від 13.01.2009р.

В порушення умов договору кошти у розмірі 76457,93 грн. були списані відповідачем з рахунку позивача без перерахування на рахунки отримувачів, що підтверджується банківськими виписками за 06.01.2009 р., 09.01.2009 р., 12.01.2009р., 13.01.2009 р. та не заперечується відповідачем.

Позивач неодноразово намагався врегулювати спір в досудовому порядку, що підтверджується заявою позивача б/н від 15.01.2009 р. (отримана відповідачем 15.01.2009р. за вх. № 678/01), претензією про зобовязання вчинити дії за вих. №2/09 від 14.01.2009 р. (чек про поштове відправлення відповідачеві від 15.01.2009р.). Відповіді позивач не отримав.

Після подання позивачем позовної заяви до суду у даній справі відповідачем в період з 02.03.2009 р. по 01.04.2009 р. було повернуто на рахунок позивача кошти у сумі 72113,66 грн. в звязку з переносом в картотеку платежів, що не сплачені в строк з вини відповідача, що підтверджується банківськими виписками за 02.03.2009р., 26.03.2009 р., 27.03.2009 р., 01.04.2009 р.

27.05.2009 р. позивачем було надано відповідачеві згідно з умовами договору платіжне доручення № 1 на суму 72000,00 грн. для перерахування коштів на поповнення свого рахунку № 26006060295348 в Печерській філії КБ “Приватбанк”, що підтверджується банківською випискою за 01.06.2009 р.

В порушення умов договору платіжне доручення № 1 від 27.05.2009 р. не було проведено відповідачем, що підтверджується реєстром не проведених платежів.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка Банк зобов'язаний приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтом, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта, та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Стаття 319 Цивільного кодексу України встановлює, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України чітко встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

З пояснень представника відповідача вбачається, що платіжне доручення № 1 від 27.05.2009 р. залишено без виконання в звязку з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів та недостатністю коштів на кореспондентському рахунку відповідача.

Судом встановлено, що відсутність на кореспондентському рахунку банка коштів не звільняє останнього від обов'язку виконати платіжні документи клієнта.

Таким чином, позивач станом на момент розгляду спору судом не має можливості розпоряджатися коштами у сумі 72000,00 грн., які йому належать та обліковуються на його поточному рахунку в установі відповідача, а відтак, такі грошові кошти підлягають поверненню позивачеві.

Постановою Правління Національного Банку України від 10.02.2009 р. № 59 з метою створення сприятливих умов для фінансового стану відповідача введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 10.02.2009 р. по 10.08.2009 р. та призначено тимчасового адміністратора.

Відповідно до Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та іншим органів виконавчої влади" від 03.10.92 р. N 493/92 з 01.01.93 р. та наказу Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року N 34/5 "Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів" державній реєстрації підлягають лише нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Державну реєстрацію здійснює Міністерство юстиції України.

Поняття та зміст мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного Національним банком України стосовно комерційного банку, регулюються ст. 2 та ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Так, відповідно до визначення термінів, що вживаються у ст. 2 вищезазначеного Закону, мораторій - це зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Статтею 85 Закону встановлено, що мораторій вводиться Національним банком України під час здійснення тимчасової адміністрації, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку та на строк не більше шести місяців.

Мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку.

Із наведених вище норм чітко вбачається, що за своїм змістом мораторій є спеціальним заходом, що спрямований на відновлення фінансового стану банку за рахунок тимчасового припинення останнім виконання майнових зобов'язань перед кредиторами.

Відповідно до визначень, наведених в ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань (очевидно, під "боржником" в даному випадку розуміється власне банк). Натомість, клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що власники поточних (не депозитних) рахунків, відкритих в установі банку, не є кредиторами банку стосовно коштів, які зберігаються на відповідних рахунках, адже ці кошти належать не банку, а власникам рахунків, а, відтак, на операції з цими коштами жодним чином не може розповсюджуватися мораторій, до того ж, зупинення операцій за цими рахунками навіть теоретично не може призвести до "відновлення фінансового стану банку", оскільки відновлювати власний фінансовий стан можна лише за рахунок власних активів, а не за рахунок коштів, що належать третім особам.

Таким чином, зупинення виконання банком майнових зобов'язань під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів означає, що з метою відновлення власної платоспроможності банк тимчасово, на строк, встановлений Національним банком України, припиняє розраховуватися за власними боргами, за рахунок чого акумулює власні кошти та власне майно, запобігаючи у такий спосіб подальшого банкрутства і ліквідації.

Саме таке розуміння поняття мораторію повністю кореспондується з наведеними вище нормами Цивільного кодексу України, що регулюють договір банківського рахунку, а також ч. 3 ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в якій чітко зазначено, що мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій.

Статтями 80 та 81 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вичерпно встановлені права та обов'язки тимчасового адміністратора, які за своєю сутністю є пов'язаними із забезпеченням збереження активів та документації банку. Жодна із вищеназваних норм не містить визначення клієнта банку (тобто особи, якій надаються послуги за договором розрахунково-касового обслуговування), як кредитора банку, оскільки грошові кошти клієнтів банку не залучаються та не розміщуються останнім від свого імені, на власних умовах та на власний ризик і які банк повинен повернути кредитору на певних умовах.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В порядку положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" зазначено, що протягом дії мораторію:

1) забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Інфляційні втрати та три проценти річних не є неустойкою (штрафом, пенею) і не є фінансовими (економічними) санкціями, а тому мораторій на інфляційні втрати та 3 % річних не розповсюджується.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три процента річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. Ні три процента річних, ні інфляційні втрати не можна розцінювати як заходи відповідальності, за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій в розумінні ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 4182,59 грн. та 3 % річних у розмірі 488,63 грн. підлягають задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню відповідно до пункту 3.1 договору, в якому вказано, що за несвоєчасне чи неправильне списання з вини відповідача суми з рахунку позивача, а також за несвоєчасне чи неправильне зарахування суми, яка належить позивачеві, відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі ставки, що не перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, розрахованої від розміру несвоєчасно або неправильно зарахованої (списаної) суми за кожний день прострочення, але не більше 10 % від суми переказу.

Позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в сумі 5945,06грн. не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені є не обґрунтованими.

Доводи відповідача не беруться судом до уваги по викладеним вище підставам.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про часткову обґрунтованість вимог позивача, позов визнається частково обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України державне мито у сумі 766,71грн. та витрати позивача на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 109,5 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 316, 317, 319, 525, 526, 530, 612, 625, 626, 629, 1066, 1068, 1074 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 2, 80, 81, 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст. ст. 1, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства Комерційного банку ”Надра” (04053, м.Київ, вул. Артема, 15, код ЄДРПОУ 20025456; п/р № 26002002821001 у філії відкритого акціонерного товариства Комерційного банку ”Надра” Київське регіональне управління, МФО 320564) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “РАНТ” (04070, м. Київ, вул.Набережно - Хрещатицька, 25, код ЄДРПОУ 30218094; п/р № 26006060295348 в Печерській філії КБ ”Приватбанк”, МФО 300711) 72 000 (сімдесят дві тисячі) грн. 00 коп. грошових коштів.

3. Стягнути з відкритого акціонерного товариства Комерційного банку ”Надра” (04053, м.Київ, вул. Артема, 15, код ЄДРПОУ 20025456) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “РАНТ” (04070, м. Київ, вул.Набережно - Хрещатицька, 25, код ЄДРПОУ 30218094) 766 (сімсот шістдесят шість) грн. 71коп. державного мита та 109 (сто девять) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати накази.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя П.П.Чеберяк

Дата підписання рішення 13.07.2009р.