Рішення № 55695822, 01.02.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2016 р.Справа № 916/4003/15

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Курка Д.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Стрельникова Л.Ю. за довіреністю 26.10.2015р.

Від відповідачів:

- Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району: не з'явився;

- фермерського господарства „Дінекс-Агро": Носенко І.П. за довіреністю від 04.01.2016р.

Від третіх осіб:

- військової частини А2613: не з'явився;

- Міністерства оборони України: Добров Ю.І. за довіреністю № 220/770/д від 25.12.2015р.

Прокурор: Попазогло В.С. /посвідчення/.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „БТК Агро" до Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району, фермерського господарства „Дінекс-Агро", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: військової частини А2613, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерства оборони України, за участю військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону, про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „БТК Агро" (далі по тексту - ТОВ „БТК Агро") звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (далі по тексту - Білгород - Дністровська КЕЧ району) про визнання недійсним договору про вирощування сільськогосподарських культур № 6-2015 від 24.06.2015р., укладеного між відповідачем та фермерським господарством „Дінекс-Агро". Позовні вимоги обґрунтовані фактом порушення прав позивача на використання земельної ділянки, належної до земель оборони, для вирощування сільськогосподарських культур шляхом надання відповідної ділянки для використання фермерському господарству „Дінекс-Агро" на підставі оспорюваної угоди.

Згідно з ухвалою від 28.10.2015р. судом відповідно до положень ст. 29 ГПК України було допущено військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону до участі у справі за заявою останнього для захисту інтересів держави.

На підставі ухвали від 16.11.2015р. господарським судом в порядку ст. 24 ГПК України було залучено фермерське господарство „Дінекс-Агро" до участі у справі в якості іншого відповідача.

В процесі розгляду даної справи судом в порядку ст. 27 ГПК України було залучено: військову частину А 2613 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача; Міністерство оборони України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, про що було постановлено ухвалу від 02.12.2015р.

Відповідачі, Міністерство оборони України та прокурор повністю заперечують проти позову, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість. В свою чергу, військова частина А2613 власної правової позиції по суті заявлених вимог суду не навела.

Крім того, під час розгляду даної справи, на адресу суду неодноразово надходили клопотання про зупинення провадження по даній справі до остаточного вирішення по суті пов'язаною із нею справи № 916/2497/15, що перебуває в провадженні господарського суду Одеської області, за позовом заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ТОВ "БТК Агро", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району, Військова частина А2613, про витребування земельної ділянки з незаконного володіння, а також справи № 916/2495/15, яка перебуває в провадженні господарського суду Одеської області, за позовом заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ТОВ „БТК Агро", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району, військова частина А2613, про повернення земельної ділянки. У задоволенні вказаних клопотань судом було відмовлено у зв'язку із тим, що матеріали даної справи та висновки, до яких дійшов суд в процесі даної справи, ніяким чином не пов'язуються із фактичними обставинами, які можуть бути встановлені в процесі вирішення вищезазначених справ.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

17.11.2014р. між військовою частиною А 2613 (Сторона 1) та ТОВ „БТК Агро" (Сторона 2) було укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки № 168/10/20 (далі по тексту - договір № 168/10/20 від 17.11.2014р.), у відповідності до п.п. 1.1, 1.2, 11.1, 11.2 якого з метою відпрацювання моделі співпраці з підприємствами та залучення додаткових джерел фінансування життєдіяльності військової частини А2613, Сторони за цим договором, зобов'язуються шляхом об'єднання своїх зусиль та майна, що належить сторонам на відповідних правових засадах в межах діючого законодавства та у відповідності до Статутів, спільно діяти для досягнення спільних господарських цілей без створення юридичної особи, як то: вирощування, переробка та реалізація насіння всіх категорій (елітного та репродукційного); вирощування та реалізація товарної сільськогосподарської продукції; підвищення ефективності використання майна; впровадження сучасних технологій вирощування; зменшення сукупних та індивідуальних витрат матеріально-технічних та інших ресурсів для отримання максимального прибутку. Сторони домовилися, що спільний обробіток земельної ділянки буде розподілятися наступним чином: Сторона 2 бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції яка обумовлена Договором. Строк цього Договору починає свій перебіг з 17.11.2014р. та закінчується 30.11.2015 року.

В свою чергу Сторона 1 бере на себе зобов'язання: надати для спільного обробітку земельну ділянку Стороні 2 площею 48 га, з земель, що знаходяться у користуванні Сторони 1, згідно Акту прийому-передачі будівлі, споруд та території військового містечка №121 від 28.10.2010 року та державного акту сер. Б№031745 від 12.02.1985р.; проводити обстеження сільгоспугідь, виділених для спільного обробітку, на предмет наявності і своєчасного знешкодження вибухонебезпечних предметів з метою безпечних умов праці; попереджати Сторону 2 про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самої земельної ділянки; завчасно попереджати Сторону 2 про початок проведення військових навчань та інших заходів бойової підготовки на території полігону; по забезпеченню охорони земель та посівів які на ній розташовані, а також майна та техніки Сторону 2 на час знаходження їх на території полігону від посягань з боку третіх осіб.

Виходячи з положень п.п. 3.1, 4.1 договору № 168/10/20 від 17.11.2014р. Сторона 1 зобов'язана у термін до 30 діб з моменту підписання цього договору залучити для спільного обробітку наступне: на 2014-2015 сільськогосподарський рік необхідну земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 48 га, згідно до акту обміру земельних ділянок підписаного Сторонами. Акт обміру земельної ділянки оформлюється окремим додатком до Договору та є його невід'ємною частиною. До Акту обміру земельної ділянки обов'язково вносяться такі дані:

- перелік земельних ділянок або полів, площа земельних ділянок або полів та додається карта розміщення земельних ділянок або полів;

- необхідні будівлі, споруди та виробничі площі (їх перелік, площі та вартість надаються на умовах оренди державного майна відповідно до окремих договорів оренди);

- узгодити протоколи та інші планові документи щодо ходу робіт, що надаються Стороною 2;

- своєчасно підготувати документи які дозволять безперешкодно проїхати, робити, обробляти та ремонтувати сільськогосподарську техніку, обладнання, устаткування та будь-що, що використовується у спільному обробітку та знаходиться на території яка передана до спільного обробітку земельної ділянки Сторін за заявкою Сторони 2.

В свою чергу, Сторона 2 зобов'язана після підписання договору та акту обміру земельної ділянки:

- приступити до господарської діяльності по цільовому призначенню використання зазначеної земельної ділянки;

- в випадку несвоєчасної розробки та погодження протоколів та інших планових документів не призупиняти та не відмовлятись від виконання виробничих планів та додержання технологічних карт процесу вирощування сільськогосподарських культур своїми силами;

- здійснювати виробничий процес, забезпечивши його необхідними машинно-тракторними агрегатами, технічним обладнанням, інвентарем, пально-мастильними матеріалами та відповідними спеціалістами і працівниками;

- вести бухгалтерський облік майна, цінностей, зобов'язань в тому числі платіжних та інших операцій, пов'язаних з виконанням цього договору, а також відображати на окремому балансі фінансові результати спільного обробітку та надавати всі необхідні данні пов'язані з даною діяльністю;

- нести витрати що виникли під час виконання цього Договору в межах свого внеску;

- згідно письмового запиту надавати СТОРОНІ-1 інформацію про хід виконання спільних робіт;

- забезпечити підготовку ( найм ) відповідного персоналу для виконання робіт за даною угодою;

- своєчасно надавати Стороні 1 списки осіб та сільськогосподарської техніки, які допускаються до проведення сільгоспробіт на виділеній ділянці;

- погоджувати з керівництвом Сторони 1 час початку і закінчення робіт на виділеній земельній ділянці та не допускати до проведення сільгоспробіт третіх осіб;

- здійснювати своєчасну підготовку грунту для проведення сільгоспробіт;

- планувати та подавати звіт Стороні 1, стосовно сівби сільгоспкультур та проведення інших сільгоспробіт на виділеній земельній ділянці;

- проводити догляд за посівами сільгоспкультур ( внесення мінералів, добрив та інших засобів захисту рослин);

- не залучати до проведення сільгоспробіт третіх осіб без попереднього письмового дозволу Сторони 1;

- Сторона 2 не може відчужувати права користування земельною ділянкою, яка надана їй за цим Договором без письмового дозволу Сторони 1;

- після збору врожаю в рік закінчення терміну дії Договору, Сторони 2 не має права проводити будь-які сільськогосподарські заходи на земельній ділянці, що їй надана за цим Договором та зобов'язана залишити дану земельну ділянку з обов'язковим укладанням відповідного акту огляду земельної ділянки якщо даний Договір не пролонговано або відсутня письмова згода на це Сторони 1.

Положеннями п.п. 6.1, 8.6 договору № 168/10/20 від 17.11.2014р. передбачено, що внеском Сторони 1 є вартість права користування земельною ділянкою загальною площею 50 га., згідно до Акту обміру земельної ділянки який є невід'ємною частиною Договору, яка взята з листа Головного управління Держземагенства у Одеській області, Відділ Держземагенства у Болградському районі Одеської області № 7-7-06/4544 від 18.09.2014 року, відповідно викопіюванню середня вартість 1 у.к. га по Одеській області складає - 5940,00 грн. з урахуванням коефіцієнту індексації - 3,2 та 1,756 станом на 2014 рік.

Сторони погодились, що Сторона 2 перераховує Стороні 1 у строк до 20 числа кожного місяця 2014-2015 років грошові кошти у сумі 2 281 грн., але в загальній сумі за один сільськогосподарський рік на суму не менше 27 372 грн., які складаються з розрахунку 3% від середньої вартості за 1 у.к. га землі (5940 грн. *3,2=19008 грн.*3%=570,24 грн. за 1 у.к. га*48 га=27372 грн.) та в подальшому з урахуванням щорічної індексації, як достроково розподілений прибуток від спільного обробітку землі у наступному сільськогосподарському році. В такому разі Сторона 2 самостійно на свій розсуд з урахуванням вимог Сторони 1, розпоряджується своєю частиною, отриманою від результату спільного обробітку.

Договір № 168/10/20 від 17.11.2014р. був погоджений із Білгород-Дністровською КЕЧ району та Болградською міською радою, про що свідчать відповідні підписи посадових осіб названих установ на примірнику договору, скріплені відповідними печатками.

На підставі акту обміру земельної ділянки для спільного обробітку по вирощуванню сільськогосподарських культур від 17.11.2014р., було визначено межі земельної ділянки площею 48 га, яка передається в користування ТОВ „БТК Агро" для спільного вирощування сільськогосподарських культур в термін до 30.11.2015р.

Крім того, 04.08.2014р. між військовою частиною А 2613 (Сторона 1) та ТОВ „БТК Агро" (Сторона 2) було укладено аналогічний за змістом та істотністю умов договір про спільний обробіток земельної ділянки № 168/10/11 (далі по тексту - договір № 168/10/11 від 04.08.2014р.), предметом якого є спільне використання та обробіток належної до земель оборони ділянки площею 330 га із земель, які закріплені за Стороною 1 відповідно до акту приймання-передачі будівель, споруд та території військового містечка № 121 від 28.10.2010р. та державного акту серії Б № 031745 від 12.02.1985р. строком до 30.08.2015р. та із аналогічним способом розрахунку порядку сплати Стороною 2 на користь Сторони 1 щомісячних платежів (п. 8.6).

Договір № 168/10/11 від 04.08.2014р. був погоджений із Білгород-Дністровською КЕЧ району та Болградською міською радою, про що свідчать відповідні підписи посадових осіб названих установ на примірнику договору, скріплені відповідними печатками.

З посиланням на умови наведених договорів позивач вважає, що у нього виникло право використання земель оборони, закріплених за військовою частиною А 2613, загальною площею 378 га.

В свою чергу, 24.06.2015р. між Білгород-Дністровською КЕЧ району (Сторона 1) та ФГ „Дінекс - Агро" (Сторона 2) було укладено договір про вирощування сільськогосподарських культур № 6-2015 (далі по тексту - договір № 6-2015 від 24.06.2015р.), за умовами якого з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних Сил України та відповідно до ст. 4 Закону України „Про використання земель оборони" від 27.11.2003р. № 1345-IV, Сторони за цим договором домовились про вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках площею 558 га, які надані Стороні 1 в безстрокове користування та можливостей Сторони 2 діяти, а саме: вирощування зернових сільськогосподарських культур. Сторони домовились, що обробіток землі буде здійснюватись наступним чином: Сторона 1 бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу з вирощування сільськогосподарських культур, а Сторона 2 бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу з вирощування сільськогосподарських культур.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 29.06.2015р. до договору № 6-2015 від 24.06.2015р. зокрема було погоджено зменшення земельної ділянки, яка підлягає використанню, із 558 га до 378 га.

За твердженнями ТОВ „БТК Агро", на підставі договору № 6-2015 від 24.06.2015р. у користування ФГ „Дінекс-Агро" було передано земельні ділянки із складу земель оборони, які перебувають у постійному користуванні держави в особі Міністерства оборони України, титульний землекористувач Білгород-Дністровська КЕЧ району, які на той час вже були надані позивачу для вирощування сільськогосподарських культур спільно із військовою частиною А2613 відповідно до умов договорів № 168/10/20 від 17.11.2014р. та № 168/10/11 від 04.08.2014р. За переконанням ТОВ „БТК Агро", його право на вирощування сільськогосподарських культур, яке виникло із вказаних договорів, підлягає судовому захисту від посягань на нього з боку інших осіб, що й зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Отже, істотною передумовою, наявність якої дозволяє здійснювати право особи на судовий захист, є наявність у неї відповідного порушеного суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу, оскільки відсутність права або інтересу унеможливлює його судовий захист. З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне першочергово встановити факт наявності порушеного права або інтересу позивача, що випливає із спірних правовідносин.

Так, як свідчать матеріали справи та визнається сторонами, земельні ділянки, які є предметом договорів № 168/10/20 від 17.11.2014р., № 168/10/11 від 04.08.2014р. та № 6-2015 від 24.06.2015р., належать до державної власності за категорією земель оборони та закріплені за титульним землекористувачем Білгород-Дністровською КЕЧ району відповідно до державного акту на право постійного користування серії Б№031745 від 12.02.1985р.

Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно зі ст. 2 Закону України „Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.

В силу положень ст. 4 Закону України „Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

З посиланням на вищенаведені законодавчі норми, позивач вважає, що у нього виникло право на використання земель оборони площею 378 га, оскільки умови договорів № 168/10/20 від 17.11.2014р. та № 168/10/11 від 04.08.2014р. погоджені із титульним землекористувачем - Білгород-Дністровською КЕЧ району та відповідним органом місцевого самоврядування - Болгарською міською радою, чим повністю дотримано вимоги ст. 4 Закону України „Про використання земель оборони".

В той же час, суд зауважує, що ст. 4 Закону України „Про використання земель оборони" визначає обов'язковість дотримання також і порядку, що має бути визначений Урядом, який не теперішній час не розроблено та не затверджено, що виключає правомірність надання земель оборони для використання з метою сільськогосподарського виробництва іншим суб'єктам цивільного обігу, окрім військових частин.

З урахуванням того, що предметом договорів № 168/10/20 від 17.11.2014р. та № 168/10/11 від 04.08.2014р. є право використання земельної ділянки, суд вважає за необхідне звернутись до приписів земельного законодавства, якими врегульовані відповідні питання.

Так, ст.ст. 92, 93 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Положеннями ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України „Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

В силу приписів ст. 21 Закону України „Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

При цьому, положеннями ст. 15 Закону України „Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Отже, за всіма своїми ознаками, які являють собою всі визначені законом істотні умови договорів оренди землі та правовими наслідками, договори № 168/10/20 від 17.11.2014р. та № 168/10/11 від 04.08.2014р. слід кваліфікувати як договори оренди землі, оскільки:

а) договори передбачають надання позивачу права користування земельними ділянками із визначеними площами;

б) право користування землею є строковим;

в) право користування є платним для землекористувача;

В силу положень ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, суд визнає договори № 168/10/20 від 17.11.2014р. та № 168/10/11 від 04.08.2014р., укладені між позивачем та військовою частиною А2613, удаваними правочинами, які направлений на приховування насправді вчинених договорів оренди землі, у зв'язку з чим, правова кваліфікація відносин сторін має здійснюватись за правилами, встановленими для договорів оренди землі.

В силу приписів ст. 16 Закону України „Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно зі ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

При цьому, положеннями ст. 79-1 Земельного кодексу України, що набрала чинності з 01.01.2013р., передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Проте, в порушення наведених норм законодавства, договори № 168/10/20 від 17.11.2014р. та № 168/10/11 від 04.08.2014р..:

а) укладений без формування земельних ділянок як об'єкту цивільного обігу, тобто без встановлення її меж в натурі, присвоєння їй кадастрового номеру та реєстрації ділянки в Державному земельному кадастрі;

б) без належним чином оформленого рішення органу військового управління про надання їх у користування;

в) містять спосіб визначення плати за користування земельною ділянкою державної власності, що не відповідає законодавству.

Отже, правова оцінка договорів № 168/10/20 від 17.11.2014р. та № 168/10/11 від 04.08.2014р., здійснена господарським судом, свідчить про їх невідповідність закону як удаваних правочинів, направлених на приховування фактично вчинених сторонами договору оренди землі, що належить до державної власності.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, оскільки об'єктом спірних відносин є земельні ділянки, до вказаних правовідносин підлягають першочерговому застосуванню норми саме земельного законодавства як спеціальні норми відповідної галузі права України.

Виходячи із змісту положень ст. 92 - 102-1 Земельного кодексу України законодавством виділяються наступні види землекористування:

- право постійного користування землею (ст. 92 Земельного кодексу України);

- право оренди землі (ст. 93 Земельного кодексу України, Закон України „Про оренду землі");

- право земельного сервітуту (ст.ст. 98 - 102 Земельного кодексу України);

- право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови (ст. 102-1 Земельного кодексу України); при цьому, право використання земельної ділянки для сільськогосподарських потреб стосується виключно земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Особи, що здійснюють землекористування у визначені способи за законодавством відносяться до землекористувачів. Інші особи, які намагаються використовувати земельні ділянки згідно з умовами договорів, що не відносяться до тих, відповідно до яких за законом виникає право землекористування, не можуть вважатись землекористувачами в розумінні закону, в тому числі й ті, що уклали договори в порядку ст. 4 Закону України „Про використання земель оборони".

Згідно зі ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Отже, захист прав у земельних правовідносинах гарантується лише землекористувачам, а не особам, які не набули відповідного права у встановлений законом спосіб. В свою чергу, як вже було зазначено судом вище по тексту рішення, відсутність суб'єктивного права, на захист якого поданий позов, унеможливлює здійснення судового захисту.

За таких обставин, приймаючи до уваги відсутність на момент вчинення спірного правочину належним чином оформленого права землекористування у ТОВ „БТК Агро", у суду відсутні правові підстави для захисту відповідних прав позивача у сфері земельних відносин, що має наслідком необхідність відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Підсумовуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 15, 16, 215 ЦК України, ст.ст. 3, 77, 92 - 102-1, 124, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4 Закону України „Про використання земель оборони", ст.ст. 1, 3, 15, 16, 21 Закону України „Про оренду землі" позов ТОВ „БТК Агро" задоволенню не підлягає.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судом покладаються на позивача у зв'язку із відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 08.02.2016р.

Суддя С.П. Желєзна