Рішення № 55687445, 09.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/1494/15-ц 09.02.2016 09.02.2016 09.02.2016

Справа № 478/1494/15-ц

Провадження №22ц/784/52/16 Головуюча в першій інстанції Іщенко Х.В.

Категорія 39 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої - Довжук Т.С.,

суддів: Коломієць В.В., Шолох З.Л.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участю представників позивачки ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_5

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 02 листопада 2015 року по справі за позовом

ОСОБА_5

до

ОСОБА_6

про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання договору міни недійсним,

ВСТАНОВИЛА :

14 вересня 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання договору міни укладений між її батьком ОСОБА_7 та ОСОБА_6 23 жовтня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Казанківсього районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О. недійсним.

Позивачка зазначала, що її матері - ОСОБА_9 належала земельна частка (пай) розміром 5.89 умовних кадастрових га, що розташована в межах території Миколо - Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області. Після смерті матері, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1, на вказану земельну частку (пай) її батько - ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право на спадщину. Окрім успадкованої земельної ділянки, її батьку належала земельна частка (пай) площею 5,89 умовних кадастрових га, що розташована в межах території цієї сільської ради. На зазначені земельні ділянки на ім'я батька було видано єдиний державний акт на право власності на земельну ділянку площею 10,71 га.

ІНФОРМАЦІЯ_2 її батько помер. Після його смерті вона прийняла спадщину, в тому числі і на вказану земельну ділянку, оскільки на момент смерті проживала з ним за однією адресою. Проте, в 2013 році вона дізналася, що між відповідачем та її батьком у 2004 році було укладено нотаріального посвідчений договір міни, відповідно до якого останній передав зазначену земельну ділянку відповідачеві, а ОСОБА_6 передав її батьку частку земельної ділянки розміром 0,35825 га для ведення особистого селянського господарства, яка складає 0,02985 га та розташована в АДРЕСА_1.

Посилаючись на викладене та на те, що на час смерті матері вона була неповнолітньою, фактично прийняла спадщину у вигляді 1/2 частки земельної частки (паю), але батько без її згоди розпорядився її часткою при укладенні договору міни, позивачка просила позов задовольнити.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 02 листопада 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду є незаконним та необґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивачки, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7, після смерті дружини - ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, успадкував земельну частку (пай) площею 5,89 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори 31 січня 2004 року, зареєстроване за № 94 (а.с. 10).

Судом першої інстанції встановлено, що батьку позивачки також належала земельна частка (пай) площею 5,89 умовних кадастрових га, що розташована в межах території Миколо - Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області. На цю земельну частку (пай) та успадковану після смерті дружини земельну частку (пай) ОСОБА_7 було видано єдиний державний акт на право власності на земельну ділянку площею 10,71 га.

23 жовтня 2004 року між ОСОБА_7, від імені якого діяла ОСОБА_10 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 17 лютого 2004 року та ОСОБА_6 було укладено договір міни земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О. за реєстровим № 3131. За умовами вказаного договору ОСОБА_7 передав належну йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 10,71 га, розташовану в межах території Миколо - Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області в обмін на частку земельної ділянки, площею 0,35825 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану в АДРЕСА_1, яка складає 0,02985 га, що належала ОСОБА_6 та останній здійснив доплату різниці вартості земельної ділянки в розмірі 5000 грн. (а.с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.8).

ОСОБА_5 є донькою померлого ОСОБА_7 (а.с. 6-7).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом суд першої інстанції виходив із того, що позивачка у встановленому ЦК УРСР порядку спадщину не прийняла, а тому вказані позовні вимоги є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до статей 524, 529 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_9, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та чоловік померлої.

Згідно положень статей 549, 554 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках.

Таким чином прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить від його власного волевиявлення.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 535 ЦК України 1963 року неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка).

При цьому, вищезазначені норми діючого на той час законодавства не передбачали автоматичного прийняття спадщини неповнолітніми дітьми.

Так, якщо спадкоємець неповнолітній, то від його імені діяли їх законні представники - батьки, опікуни, а неповнолітні від 15 до 18 років приймали спадщину зі згоди батьків або попечителів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачці на час відкриття спадщини після смерті матері, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1, було повних 15 років (а.с. 6), але дій, щодо прийняття спадщини вона не здійснила.

Зазначено узгоджується і з Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361, та діяла на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9 (діяла до 01 березня 2002 року).

Крім того, з копії спадкової справи до майна померлої ОСОБА_9 вбачається, що ОСОБА_7 (батько позивачки) особисто з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався, а звернувся через свого представника (а.с. 90) та в довідці сільради зазначено, що з 09 липня 1980 року по 13 серпня 2002 року за місцем проживання та реєстрації померлої ОСОБА_9 проживав та був зареєстрований її чоловік ОСОБА_7, а відомостей щодо інших спадкоємців немає (а.с. 92).

Згідно ст. 13 ЦК УРСР в редакції 1963 року обсяг існуючої у позивачці на той час дієздатності (на момент відкриття спадщини вона досягла п'ятнадцятирічного віку) дозволяв їй укладати відповідні угоди за згодою свого батька. У справі не встановлено, що позивачка проявила певне волевиявлення на прийняття спадщини і, що всупереч її волевиявленню батько чинив якісь перешкоди. Відповідна заява про прийняття нею спадщини ні від позивачки, ні від її батька, який діяв би в її інтересах, до нотаріальної контори не надходила, що вбачається з копії спадкової справи до майна померлої ОСОБА_9 (а.с. 89-100). Також не встановлено, що позивачка відповідно до положень ст. 550 зазначеного ЦК УРСР зверталась б в суд з заявою про продовження строку для прийняття спадщини після смерті матері, тобто вже після досягнення нею 18-річного віку. Навпаки, позивачка наполягає на тому та вважає, що це зробив її батько. Також, позивачка не надала належних доказів щодо вступу в управління або володіння спадковим майном або його частиною.

Тому на думку колегії суддів, така позиція ОСОБА_5 відповідала її внутрішній волі і відповідала її дійсному волевиявленню на момент відкриття спадщини, що не суперечило положенням ст. ст. 11, 13 чинного на той час ЦК України.

У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що згідно з чинним на той час законодавством ОСОБА_5 не вважалася такою, що прийняла спадщину автоматично, як це визначено у чинній на теперішній час ч. 4 ст. 1268 ЦК України. А тому, її позовні вимоги про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину з цих підстав, з яких звернулась позивачка, є необґрунтованими.

Між тим, колегія суддів не може погодитись з висновками суду щодо підстав відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору міни недійсним.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним договору міні суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цими вимогами.

Як вбачається з матеріалів справи, батько позивачки ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та спадкова справа після його смерті не заводилась (а.с. 8, 88).

Позивачка фактично вступила у право спадкування після смерті батька та цей факт сторонами не оспорюється.

Після смерті батька ОСОБА_5 успадкувала частку земельної ділянки розміром 0,35825 га для ведення особистого селянського господарства, а саме 0,02985 га, яка розташована в АДРЕСА_1 та знаходиться в оренді у відповідача, за що позивачка отримує орендну плату.

Так, згідно оригіналу розписки складеною 25 листопада 2010 року, ОСОБА_5 зазначила про те, що отримала від відповідача доплату за земельний пай батька в розмірі 10 000 грн., отримує орендну плату за вищезазначену земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства та, що її батько уклав з відповідачем договір міни земельної ділянки з власної волі (а.с. 45).

Строк позовної давності до додаткових вимог застосовується у випадку, якщо порушено основне право.

Так, зі змісту позовних вимог про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину вбачається, що позивачка вважає наявним факт прийняття спадщини після смерті матері, а тому і договір міни земельної частки (паю), укладений її батьком за життя, є недійсним, так як порушує її право як спадкоємця.

Тобто, позовні вимоги про визнання договору міни недійсним є похідними від позовних вимог про право на спадщину. Встановивши, що ОСОБА_5 не вважалася такою, що прийняла спадщину після смерті матері, в задоволенні позовних вимог про визнання договору міни недійсним слід відмовити за їх безпідставністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Посилання представників позивачки в судовому засіданні апеляційної інстанції на те, що довіреність, за якою ОСОБА_10, дружина відповідача, підписала договір міни від імені ОСОБА_7 не відповідає дійсності - під нею підпис не її батька, безпідставні, так як саме з цих підстав позивачка з позовом до суду не зверталась.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині позовних вимог про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом є законним та ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства, а в частині позовних вимог про визнання договору міни підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог з інших підстав.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 02 листопада 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору міни недійсним скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору міни від 23 жовтня 2004 року відмовити з інших підстав.

В іншій частині зазначене рішення суду залишити без змін.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Т.С. Довжук

Судді В.В. Коломієць

З.Л. Шолох