Рішення № 55671787, 26.01.2016, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10682/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2016 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участю секретаря Рабош А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Петюшка Романа Васильовича до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк»,-

встановив:

Позивач ПАТ«Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до відповідача до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк».

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.11.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_2, було укладено і кредитний договір № 405/ФКВ-07, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 51 000,00 дол. США з розрахунку 13,6 % річних на строк з 20.11.2007 року до повного виконання договору. З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором про надання кредитних коштів № 405/ФКВ-07 від 20.11.2007 року іпотекодавець ОСОБА_2 за договором іпотеки № 405 /гфквіп-07 від 20.11.2007 року передав в іпотеку нерухоме майно: 3-кімнатна квартира, загальною площею 69.40 кв.м., житловою площею 41.50 кв.м., що розташована за адресою : АДРЕСА_2. 30.06.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк » та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ТОВ «Укрпромбанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює ТОВ «Укрпромбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ТОВ «Укрпромбанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість ТОВ «Укрпромбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Посилаючись на порушення зобов'язань за Кредитним договором ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом, відповідно до якого просить в рахунок погашення заборгованості в сумі 1 646 022,18 гри., з яких: тіло кредиту - 1 107 591.68 гри.; відсотки - 538 430,50 гри.; за кредитним договором № 405/ФКВ-07 від 20.11.2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки з ОСОБА_2, а саме: 3-кімнатна квартира, загальною площею 69,40 кв.м., житловою площею 41,50 кв.м., що розташована за адресою : АДРЕСА_3. Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Ужгородської міської ради за рішенням міськвиконкому за №192 від 30.07.2003 року, зареєстрованого за №2555086 10.09.2003 року в Ужгородському МБТІ, шляхом визнання права власності на них за Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» (код ЄДРПОУ 34047020). Визнати за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020) право власності на: 3-кімнатна квартира, запільною площею 69,40 кв.м., житловою площею 41,50 кв.м., що розташована за адресою : АДРЕСА_3. Всі судові витрати по справі покласти на Відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, направив на адресу суду заяву, в якій просив слухати справу у його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представники відповідача - ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, представник відповідача направив на адресу суду заяву, в якій просив слухати справу у його відсутності, позовні вимоги заперечує в повному обсязі, в позові просив відмовити. Згідно поданих письмових заперечень зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення заборгованості, оскільки ним не доведено факт відступлення права вимоги саме за тим Кредитним договором, який було укладено з відповідачем, та не повідомлено боржника про відступлення права вимоги за Кредитним договором. Крім того, просив застосувати строк позовної давності, враховуючи, що строк дії договору минув 5 років тому, а саме 20.11.2010 року.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, дослідивши матеріали справи №2п-1647/10, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

20.11.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_2, було укладено кредитний договір № 405/ФКВ-07, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 51 000,00 дол. США з розрахунку 13,6 % річних на строк з 20.11.2007 року до повного виконання договору.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором про надання кредитних коштів № 405/ФКВ-07 від 20.11.2007 року іпотекодавець ОСОБА_2 за договором іпотеки № 405 /гфквіп-07 від 20.11.2007 року передав в іпотеку нерухоме майно: 3-кімнатна квартира, загальною площею 69.40 кв.м., житловою площею 41.50 кв.м., що розташована за адресою : АДРЕСА_2. Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Ужгородської міської ради за рішенням міськвиконкому за №192 від 30.07.2003 року, зареєстрованого за №2555086 10.09.2003 року в Ужгородському МБТІ.

З довідки про наявність заборгованості, долученої до матеріалів позовної заяви, вбачається, що станом на 04.08.2015 р. заборгованість за Кредитним договором складає 1 646 022,18 грн., з яких: тіло кредиту - 1 107 591.68 грн.; відсотки - 538 430.50 грн.;

Слід зазначити, що в обґрунтування свого права звернення до суду позивач посилається на Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 30.06.2010 р., укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк».

Разом з тим, в якості доказу реальності операції з відступлення права вимоги до позовної заяви ПАТ «Дельта Банк» було надано лише неповну копію Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 30.06.2010 р., що не дає можливість встановити чи відступлення прав вимоги відбулося саме за Кредитним договором, що був укладений з відповідачем, а також не містить всіх умов переходу права вимоги до ПАТ «Дельта Банк».

Крім того, ст. 517 ЦК України передбачає, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Разом з тим, до матеріалів справи не надано доказів повідомлення відповідача про передачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» до АТ «Дельта Банк» відповідних прав вимоги.

Разом з тим, згідно ст. 3 Закону України «Про іпотеку» взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

У відповідності до положень ст. 25 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Відступлення прав за іпотечним договором підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Таким чином для виникнення у позивача права звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 405/гфквіп-07 від 20.11.2007 року, відступлення йому Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» прав іпотекодержателя підлягало відповідній державній реєстрації. В той же час позивачем не було надано до суду жодного доказу про проведення такої реєстрації.

Ст. 10 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Аналогічна норма міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.

Оскільки в ході розгляду справи не було доведено факту державної реєстрації відступлення від ТОВ «Український промисловий банк» до позивача прав за іпотечним договором, посилання останнього на наявність у нього прав іпотекодержателя не знайшли свого підтвердження, відтак не можуть бути прийняті судом, що зумовлює відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того, суд не бере до уваги копію наявного в матеріалах справи лист-вимогу «про дострокове повернення кредиту» адресоване відповідачу та підписане представником позивача ОСОБА_4, оскільки відсутні належні докази його відправлення та отримання відповідачем.

П. 6.2 Кредитного договору передбачене право Банку вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, сплата збитків, та випадки істотних порушень позичальником умов договору. П.6.3 Кредитного договору передбачені наслідки невиконання вимог про дострокове виконання зобов'язання за договором кредиту.

Згідно вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов»язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов»язань, вимога про виконання порушеного зобов»язання у не менш ніж тридцятидений строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 35 даного Закону положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Разом з тим, згідно вимог ч. 3 ст. 35 вказаного Закону вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Жодного доказу на підтвердження про надіслання або отримання відповідачем такого повідомлення до матеріалів справи не додано.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже суд вважає, що позивач у даній справі не повідомив ОСОБА_2 про необхідність дострокової сплати суми заборгованості за цим Договором в передбаченому порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку», та не попередив про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, а доказів що без попереднього повідомлення іпотекодавця, така затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки, тобто в порядку ч.3 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» не наведено.

Крім того, Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Разом з тим, згідно копії витягу про реєстрацію в державному реєстрі правочинів від 30.03.2011 року ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_5 згідно договору купівлі продажу від 30.03.2011 року нерухоме майно квартиру, що розташована за адресою : АДРЕСА_2.

Крім того, Кредитний договір укладений 20.11.2007 року датою кінцевого повернення вказано 19.11.2010 року, відповідач зазначає, що останній платіж ним було здійсненно у 2009 році.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Якщо умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах№ 6-116цс13 від 6 листопада 2013 року та № 6-160цс14 від 19 листопада 2014 року, № 6-169цс14 від 29 жовтня 2014 року, № 6-331цс15 від 01 липня 2015 року, № 6-154цс15 від 30 вересня 2015 року).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що на підставі заяви про застосування позовної давності (за умови, що зміст спірних правовідносин не передбачає збільшення тривалості позовної давності порівняно із загальним строком та відсутності виконання зобов'язання) кредитна заборгованість за тілом кредиту та процентами підлягає стягненню за останні календарні три роки перед зверненням кредитора до суду, а стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою.

За висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах № 6-190цс14 від 21 січня 2015 року, № 6-32цс14 від 10 вересня 2014 року, № 6-125цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-53цс14 від 17 вересня 2014 року, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах № 6-53цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-125цс14 від 17 вересня 2014 року).

Згідно із ч. ч. 3, 4 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом із цим, як роз'яснено у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення в цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відмовити у позові через сплив позовної давності можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим, а у разі безпідставності позовних вимог у позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Окрім того, згідно із ч. 3 ст. 37 Закону "Про іпотеку" іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Отже, визначення суб'єктом оціночної діяльності вартості предмета іпотеки є обов'язковою умовою набуття права власності на нього іпотекодержателем, а відтак і обставиною, яка підлягає встановленю судом для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотеко держателем права власності на нього.

Змагальність сторін та диспозитивність визначені ЦПК України, як основні принципи цивільного судочинства.

Так, ч. ч. 2, 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (таке ж положення закріплено у ч. 1 ст. 60 цього Кодексу).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, виходячи зі змісту цих процесуальних норм та встановленого ст. 5 ЦПК України принципу рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом, а також положень ч. 3 ст. ч. 3 ст. 37 Закону "Про іпотеку" у спорах про звернення стягнення на предмет іпотеки саме позивачу належить право на визначення вартості предмета іпотеки на підставі його оцінки суб'єктом оціночної діяльності і відповідний йому обов'язок доведення цієї обставини належними і допустимими доказами. Разом з тим, позивачем не доведені вказані обставини.

Статтею 8 ЦПК України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Статтею 1 ЦПК України зазначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому, враховуючи норми ст. ст. 27, 31 ЦПК України, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 6, 526, 527, 530, 627, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, з урахуванням Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», керуючись ст.ст. 5, 6, 7, 8, 10, 11, 15, 57, 58, 59, 60, 62, 64, 88, 195, 196, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 293, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Петюшка Романа Васильовича до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк» - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів після проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Фазикош О.В.