Рішення № 55664505, 10.02.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №279/9367/15-ц Головуючий у 1-й інст. Моголівець І. А.

Категорія 27 Доповідач Трояновська Г. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

з участю секретаря Ганжі О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк про стягнення збитків

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „Приватбанк на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08 грудня 2015 року,-

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом . В обгрунтування вимог зазначала, що в липні 2014 року між нею та ПАТ КБ „Приватбанк було укладено договір на відкриття та обслуговування технічного мультивалютного карткового рахунку № 5363542303051628. Відповідач оформив їй платіжну картку та ПІН-код до неї. 14.01.2015 року вона помітила зняття з її карткового рахунку коштів, які були благодійними внесками на лікування чоловіка. У цей період вона перебувала в США разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2, який проходив лікування від поранень, одержаних в зоні АТО. Її банківська картка та телефонний номер, до якого була привязана картка, завжди перебувала з нею, пін-код картки вона нікому не повідомляла, на її мобільний телефон жодного СМС про знаття коштів не надходило. Звязавшись у режимі онлайн з оператором банку через систему „Приватбанк 24 вона повідомила про те, що з її рахунку банк починає списувати кошти та попросила заблокувати картку, що відповідачем зроблено не було. Уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з ПАТ КБ„Приватбанк на свою користь завдані збитки в розмірі 231 671,17 грн., 65 331,27 грн. пені, передбаченої п.37.2 ст.37 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні та 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08 грудня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ „Приватбанк на користь ОСОБА_1 231 671,17 грн. на відшкодування спричиненої майнової шкоди, 65 331,27 грн. пені, передбаченої п.37.2 ст.37 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні та 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ПАТ КБ „Приватбанк в дохід держави 3170,02 грн. судового збору.

Не погодившись із рішенням суду ПАТ КБ „Приватбанк подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити в частині задоволення вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зокрема, зазначає, що під час укладання договору про надання банківських послуг 30.05.2012 року позивач була ознайомлена з Умовами та Правилами надання цих послуг, а також про свій обовязок виконання їх вимог та регулярне ознайомлення з їх змінами, про що свідчить її підпис. 10.06.2014 року ОСОБА_1 зареєструвалася у системі дистанційного обслуговування клієнтів Банку Іntеrnet Banking Приват-24. 28.07.2014 року їй була видана платіжна картка № 5168 7423 2922 2677, а 14.09.2014 року додаткова картка № 5363 5423 0305 1628, яка була підвязана до того ж договору. При цьому вилучення, знищення чи блокування основної картки не вимагалося. За період з 14.01.2015 року по 16.01.2015 року позивач за допомогою міжбанківських електронних платіжних систем надав банку дистанційні розпорядження на перерахування коштів з його карткового рахунку. Всі платіжні операції були здійснені з використанням електронного платіжного засобу, з його електронною ідентифікацією. Всі перекази здійснені при перевірці картки в програмі 3-D Secure, яка є XML протоколом, що використовується як додатковий рівень безпеки для онлайн-кредитних і дебетових карт, двофакторної аутентифікації користувача, що дає підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

Окрім того відповідач зазначає, що необхідною умовою для стягнення пені є наявність вини ПАТ КБ „Приватбанк, яка судом достовірно не встановлена та не підтверджена жодним доказом. Також наголошує, що правовідносини між сторонами виникли із договору надання банківських послуг, яким не передбачено відшкодування моральної шкоди, а тому задоволення вимог позивача в частині відшкодування моральної шкоди, є безпідставним.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи 30.05.2012 року ОСОБА_3 /змінено прізвище на „Бабська/ уклала із ПАТ КБ „Приватбанк договір про надання банківських послуг, оформлений Анкетою-Заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку /а.с.151/.

10.06.2014 року позивач зареєструвалась у системі дистанційного обслуговування клієнтів Банку Іntеrnet Banking Приват-24. Головною умовою для відкриття рахунків, отримання банківських карток, дистанційного обслуговування є зазначення клієнтом фінансового номеру телефону, що є номером мобільного телефону клієнта. Фінансовим номером телефону позивача було зазначено телефонний номер +380964614170.

28.07.2014 року ОСОБА_1 була видана платіжна картка № 5168 7423 2922 2677 (внутрішній номер договору (референс SAMDNWFC00007320113), а 04.09.2015року іменна платіжна картка класу „World - № 5363 5423 0305 1628 (референс SAMDNWFC00007320113).

Із висновку Служби Безпеки ПАТ КБ „Приватбанк від 03.11.2015 року за наслідками службового розслідування звернення ОСОБА_1 вбачається, що картка № 5363 5423 0305 1628 була підвязана до основної картки № 5168 7423 2922 2677 і керувати рухом грошових коштів можливо однаково (в рівних можливостях) з обох карт, відображення інформації по всім операціям у виписках по обом картам є ідентичним. Також встановлено, що блокування попередньої, не іменної карти, у таких випадках не проводиться, оскільки за таких обставин блокується повністю картковий рахунок і клієнт не зможе розпоряджатися своїми коштами /а.с.157-158/.

В свою чергу позивач пояснила, що картку № 5168 7423 2922 2677 вона перед відїздом у США здала працівнику банку в Печерському районі м. Києва, який при ній картку перерізав та залишив її у себе, після чого видав другу картку № 5363 5423 0305 1628.

Судом встановлено, що вказані пояснення позивача відповідачем не спростовані. 31.07.2014 року із першої картки (№ 5168 7423 2922 2677 ) було списано 100 грн., як комісію за випуск персоніфікованої картки з фото, що підтверджує факт отримання позивачем другої картки (№ 5363 5423 0305 1628). У Висновку служби внутрішньої безпеки банку від 03.11.2015 року у розділі - Аналіз подій також зазначено, що зі слів клієнта і згідно пояснення співробітника попередня карта була утилізована шляхом фізичного знищення (розрізання) та викинута, проте не заблокована /158/.

Відтак, встановлено, що позивач після отримання іменної картки з фотографією № 5363 5423 0305 1628 користувалась тільки цією карткою, вважала її єдиною, і доказів зворотнього відповідач у судовому засіданні не надав. Тобто відповідачем не спростовано ту обставину, що попередня карта знищена працівниками банку та не надано доказів того, що позивачу було відомо про те, що перша карта не ліквідована та не заблокована.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на рахунку позивача SAMDNWFC00007320113, який обслуговувався вищезазначеними картками, акумулювалися благодійні кошти на лікування чоловіка позивача, ОСОБА_2, який отримав поранення у зоні АТО та потребував лікування за кордоном. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 дійсно брав участь у бойових діях у період проведення антитерористичної операції, нагороджений орденами ОСОБА_4 ІІІ ст. та ОСОБА_5 України, має важкі поранення /а.с.22-29/.

В мережі інтернет була розміщена інформація про поранення чоловіка позивача, необхідність лікування та збір коштів, а також номери мобільних телефонів позивача та її матері.

Позивач разом зі своїм чоловіком перебувала у США з 22.09.2014 року по 24.01.2015 року з метою лікування останнього /а.с.143,189/.

Судом встановлено, що 15.01.2015 року позивач помітила, що з її карткового рахунку списуються кошти та одразу в режимі онлайн звязалась із працівниками банку та попросила заблокувати картку /а.с.17/.

Відповідно до роздруківки спілкування між позивачем та представником банку, спілкування розпочалось 15.01.2015 року о 22.10год. за Київським часом та о 15.10год. за часом у США. Під час розмови працівник банку повідомляв, що залишок на картці вже становив 128822,21грн., готувалось до списання 79037грн. Позивач повідомляла, що вона нічого не знімала та просила заблокувати картку /а.с.15-21/.

Спілкування позивача з представником Банку в Чаті відбувалось тому, що мобільна картка була заблокована, оператор мобільного звязку „Київстар відмовив позивачу в отриманні даних по номеру телефону з її сім-картки, мотивуючи відмову тим, що вона не контрактний абонент, номер є знеособленим.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в період з 14.01.2015 року по 16.01.2015 року по рахунку SAMDNWFC00007320113 (картка №5168 7423 2922 2677) було здійснено 24 операції по переводу коштів, з яких 3 невдалих спроби здійснення платежів через платіжну систему LigPaу, а також 21 - успішну операцію на загальну суму 231671,17грн., з яких 13 переводів з однаковою сумою 15155грн. Сума залишку на рахунку на початок періоду складала 269563,38грн., на кінець 37892,21грн. /а.с.153,158/.

За наслідками службового розслідування за зверненням ОСОБА_1 у Висновку служби безпеки Банку від 03.11.2015 року зазначену подію визначено як шахрайські Інтернет-операції (з ручним вводом номера карти), тобто фактично визнано, що переказ коштів з рахунку позивача в мережі Інтернет було здійснено третіми особами та досліджено рух незаконних переказів /а.с.158/.

27.01.2015 року позивач звернулась до правоохоронних органів із заявою про незаконні операції з використанням електронно-обчислювальної техніки , внаслідок яких з її рахунку незаконно перераховані грошові кошти на суму 230487грн., заява зареєстрована в ЄРДР за ст. 190 ч.3 КК України (шахрайство)/а.с.30,31/.

Відповідно до положень ч.1 ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобовязується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Частиною 1ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

При вирішенні спору суд першої інстанції обґрунтовано керувався Положенням «Про порядок емiсiї електронних платiжних засобiв i здiйснення операцiй з їх використанням», затвердженим постановою Правлiння Нацiонального банку України 05 листопада 2014 року N 705, хоча помилково допустив описку у зазначенні року, вказавши 2015 рік.

Так, відповідно до роділу VI зазначеного Положення:

п.7. Емiтент або визначена ним юридична особа пiд час отримання повiдомлення та/або заяви про втрату електронного платiжного засобу та/або платiжнi операцiї, якi не виконувалися користувачем, зобов'язаний iдентифiкувати користувача i зафiксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах i в порядку, установлених договором.

Емiтент пiсля надходження повiдомлення та/або заяви про втрату електронного платiжного засобу та/або платiжнi операцiї, якi не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здiйснення операцiй з використанням цього електронного платiжного засобу.

8. Емiтент у разi здiйснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невiдкладно повiдомив про платiжнi операцiї, що ним не виконувалися, пiсля виявлення помилки негайно вiдновлює залишок коштiв на рахунку до того стану, у якому вiн був перед виконанням цiєї операцiї.

9. Користувач не несе вiдповiдальностi за здiйснення платiжних операцiй, якщо електронний платiжний засiб було використано без фiзичного пред'явлення користувачем та/або електронної iдентифiкацiї самого електронного платiжного засобу i його користувача, крiм випадкiв, якщо доведено, що дiї чи бездiяльнiсть користувача призвели до втрати, незаконного використання ПIНу або iншої iнформацiї, яка дає змогу iнiцiювати платiжнi операцiї.

Правовою позицією у постанові Верховного Суду України у справі № 6-71 цс15 від 15 травня 2015 року визначено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано безфізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційногономеру (ПІН) або іншій інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зокрема, спеціальний платіжнийзасіб було використано з фізичним пред`явленням; була здійснена електронна ідентифікація самого спеціального платіжного засобу та його держателя; незалежно від фізичного пред`явлення та здійснення електронної ідентифікаціїдоведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційногономеру, якадає змогу ініціювати платіжні операції.

У справі, що розглядається, суду не надано належних та допустимих доказів стосовного того, що позивач, як користувач платіжної картки,своїми діями чи бездіяльністю сприялавтраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційногономеру, або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції без фізичного пред`явленняплатіжного засобу або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу його держателя.

Окрім того дії позивача повністю узгоджуються із Умовами та Правилами надання банківських послуг, до яких вона приєдналась, підписавши Анкету-Заяву /а.с.196-212/.

Натомість, відповідач, і це обґрунтовано зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, не належно надав банківські послуги позивачу при користуванні платіжною карткою, не забезпечив належної охорони інформації, необхідної для проведення платіжних операцій, отримавши повідомлення позивача, яка перебувала поза межами України, про списання з її рахунку коштів та проханням заблокувати картку № 5363 5423 0305 1628, яка підвязана до рахунку SAMDNWFC00007320113, маючи інформацію, що за вказаним рахунком обліковується ще одна картка №5168 7423 2922 2677, про що позивачу відомо не було, оскільки вона вважала її знищеною, відповідач не вжив усіх заходів щодо збереження коштів клієнта на рахунку, допустивши певну недбалість, яка призвела до заволодіння грошовими коштами позивача третіми особами.

Повно та всебічно встановивши усі обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про винність дій відповідача по здійсненню незаконних операцій по переводу коштів на суму 231671,17грн.

Доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними і не спростовують висновків суду щодо наявності вини відповідача у незаконному здійсненні платіжних операцій із рахунку позивача.

Стосовно стягнення пені відповідач зазначає, що необхідною умовою для такого стягнення є наявність його вини, яка судом достовірно не встановлена.

Проте, як зазначено вище, вина відповідача встановлена, а тому наявні підстави для стягнення пені.

Згідно з п.п 37.1-37.2 ст. 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», для встановлення правомірності переказу еквайр, за результатами моніторингу або в разі опротестуванняпереказу держателем,емітентомабоплатіжною організацією платіжної системи, має право призупинити завершення переказу начас, передбачений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на дев'яносто календарних днів. У разі правомірності переказу еквайр має завершити переказ та відшкодувати отримувачу 0,1 відсотка суми платежу за кожний день такого призупинення, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Начасвстановленняініціатора та правомірності переказу, але не більше ніж впродовж дев'яноста календарних днів, емітент має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списаного неналежного переказу. У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідноїсумина рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Тлумачення понять, що використовуються у даному законі, викладені у ст. 1 цього Закону, так, відповідно до п. 1.4 цієї статті держательелектронного платіжного засобу - це фізична особа, яка на законнихпідставахвикористовуєелектронний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного електронного платіжного засобу; відповідно до п.п.1.8 1.9 еквайрингова установа (еквайр) - юридична особа, яка здійснює еквайринг; еквайринг - послуга технологічного, інформаційного обслуговуваннярозрахунків за операціями, що здійснюються з використанням електронних платіжних засобів у платіжній системі; відповідно до п. 1.13 емітентелектроннихплатіжнихзасобів - банк, що є учасником платіжної системи та здійснює емісію електронних платіжних засобів; згідно з п. 1.15 ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.

А тому суд першої інстанції обгрунтовано стягнув з відповідача пеню згідно розрахунку позивача та вимог за період з 14.01.2015 року по 23.10.2015 року, виходячи із суми неналежного переказу 231674,17грн. та розміру пені 0,1% за кожний день (231674,17грн. х 0,1% х 282дн. = 65331,27грн.).

Обрахунок пені проведено, починаючи із дня неналежного переказу, що узгоджується з наведеними положеннями ст. 37.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Доводи відповідача про те, що стягнення пені є передчасним з тих підстав, що сума неналежного переказу не повернена на рахунок, не є підставою для відмови в задоволенні вимог позивача у цій частині, оскільки позов відповідачем не визнається, а тому не йдеться про добровільне повернення відповідачем на рахунок позивача суми попередньо списаного неналежного переказу.

Водночас, доводи відповідача стосовно законності відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими.

Так, з обставин справи встановлених судом, вбачається, що спір між сторонами випливає з договірних зобов'язань, оскільки 30.05.2012 року між сторонами було укладено договір надання банківських послуг.

При цьому, вирішуючи спір у цій частині суд першої інстанції не врахував, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди в договірних правовідносинах може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також, якщо умови про відшкодування прописані в укладеному договорі. Доказів про те, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено відшкодування моральної шкоди за порушення зобовязань, не надано.

Посилання суду на положення ст. 1167 ЦК України є безпідставним, оскільки дана норма закону регулює позадоговірні (деліктні) правовідносини по відшкодуваннюморальної шкоди, завданої фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Оскільки позов стосується договірних зобовязань між сторонами, то не підлягає у даному випадку стягнення моральної шкоди відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів». До того ж відповідно до п.5 ч.1 ст.4 цього Закону споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції).

З огляду на наведене рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині.

Оскільки в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди відмовлено, то відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню сума судового збору за дві вимоги майнового характеру: 231671, 17грн. + 65331,27грн. = 297002,44грн.х1%= 2970,02грн. З врахуванням наведеного рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору підлягає зміні.

В решті рішення залишається без змін.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства КБ „Приватбанк задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08 грудня 2015 року в частині стягнення з ПАТ КБ „Приватбанк на користь ОСОБА_1 20000грн. на відшкодування моральної шкоди скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Рішення суду в частині стягнення судового збору змінити, зменшити суму стягнутого судового збору з ПАТ КБ „Приватбанк в дохід держави з 3170,02грн. до 2970,02грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: