Рішення № 55662874, 05.02.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/15958/15-ц Провадження № 22-ц/773/104/16 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В. Категорія: 43 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Карпук А.К. ,

суддів - Здрилюк О.І., Бовчалюк З.А.

при секретарі Концевич Я.О.

з участю представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом позбавлення права користування та зняття з реєстраційного обліку за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду від 20 листопада 2015 року,

встановила:

Позивач звернулась в суд з указаним позовом покликаючись на те, що на підставі договору дарування житлового будинку з господарськими і надвірними спорудами по АДРЕСА_1, укладеного між нею та матір»ю ОСОБА_5, вона стала власником цього нерухомого майна.

У даному будинку зареєстрована, на думку позивача, тимчасово, із згоди попереднього власника, відповідач ОСОБА_3

Указуючи на те, що відповідач не відноситься до членів її сім»ї, вважає, що право користування ОСОБА_3 будинком припинилось.

А тому як власник, посилаючись на положення ст.ст. 405, 391 та інші норми Цивільного кодексу, просила суд усунути перешкоди у користуванні належним їй будинком з господарськими і надвірними спорудами шляхом позбавлення ОСОБА_3 права користування цим житлом та зняття з реєстраційного обліку.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просила зобов»язати Управління Державної міграційної служби України у Волинській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_3 у зазначеному будинку.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20.11.2015 року позов задоволено.

Постановлено зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим будинком з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 шляхом позбавлення ОСОБА_3 права користування спірним будинком та зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Волинській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_3 в даному будинку.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі - 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу у якій, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач хоча зареєстрована у будинку, однак не проживає у ньому, її реєстрація створює власнику перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні майном. При цьому суд, водночас послався не тільки на норми Цивільного кодексу, які регулюють захист права власності,

але й на положення ч.2 ст. 405 ЦК України, якою передбачено втрату права на житло членів сім»ї власника у зв»язку з непроживанням у будинку понад один рік.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З позовної заяви вбачається, що позивач при зверненні до суду зазначала, що реєстрація відповідача у спірному будинку була тимчасовою, однак не наводила доказів та не посилалась на те, що остання понад один рік не проживає у ньому.

Мотивуючи позовну заяву позивач просить захистити її права як власника та цитує зміст частини першої ст. 405 ЦК України, в той час як суд у своєму рішення посилається на норми ч.2 цієї статті, яка передбачає інші, ніж зазначено у позовній заяві, самостійні підстави припинення права користування житлом.

Під час розгляду справи судом першої інстанції представник позивача пояснив, що права власника порушуються реєстрацією відповідача у спірному будинку та не доводив про відсутність останньої понад установлений законом строк.

Крім цього, будь-яких доказів, якими підтверджується факт непроживання відповідача за місцем реєстрації понад один рік відсутні.

Більше того, з довідки Гіркополонківської сільської ради від 06.03.2014 року № 334 (а.с.33), від 03.09.2014 року № 1122(а.с.34), з висновку за зверненням ОСОБА_3 від 11.09.2014 року, з висновку від 15.09.2014 року (а.с.35-36) вбачається, що постійним місцем проживання ОСОБА_3 є місце її реєстрації - АДРЕСА_1.

За таких обставин суд першої інстанції, пов»язуючи припинення права користування відповідача з тією обставиною, що остання не проживає у будинку понад установлений строк, вийшов за межі заявлених позовних вимог, що не відповідає вимогам ст. 11 ЦПК України, у зв»язку з чим рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позову з інших підстав, виходячи з заявлених позовних вимог та вимог Закону.

З матеріалів справи вбачається, що 26.02.2014 року ОСОБА_5 подарувала будинок по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (а.с.3).

Право власності на нерухоме майно ОСОБА_1 зерєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.02.2014 року (а.с.4).

Позивач ОСОБА_1 є новим власником будинку, заперечує щодо користування ним відповідачем ОСОБА_3, яка була членом сім»ї попереднього власника.

Відповідно до ч.І ст. 405 ЦК України право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а, отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком. Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Положеннями ст. 391 ЦК власнику надано право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як зазначалось вище, відповідач зареєстрована у даному будинку, який є її постійним місцем проживання, проти чого заперечує власник будинку - позивач ОСОБА_1

Відповідно до ст. 7 Закону від 11 грудня 2003 р. № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-ІV).зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із зазначеної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон № 1382-ІV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Тому, вирішення питання про зняття відповідача з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування спірним жилим приміщенням відповідно до норм цивільного законодавства , а саме, у даному випадку відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 р. (справа № 6-57цс11).

Згідно з положеннями цієї статті, право ОСОБА_3 на користування спірним будинковолодінням припинене у зв»язку з припиненням права власності на це майно у попереднього власника, що у свою чергу дає підстави позивачу, як новому власнику, вимагати зняття її з реєстраційного обліку у спірному будинку.

Виходячи з наведеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову з указаних вище мотивів.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 20 листопада 2015 року у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим будинком з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 шляхом позбавлення ОСОБА_3 права користування спірним будинком та зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Волинській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_3 в даному будинку.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі - 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з часу набрання рішенням законної сили.

Головуючий

Судді