Ухвала суду № 55661413, 09.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2016 року м. Київ К/800/66141/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014

та постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2014

у справі № 810/2209/14

за позовом Державного підприємства «Регіональні електричні мережі»

до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області №0001232204 від 14.03.2014.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки ДП «Регіональні електричні мережі» з питань правильності нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «НІК» за період з 01.04 по 30.06.2011, складено акт № 568/22-03/32402870 від 24.02.2014, в якому зафіксовано порушення, зокрема, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість за червень 2011 року на суму 652 047 грн.

14.03.2014 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001232204 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 652 048 грн., в т.ч.: 652 047 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем (замовник) і ТОВ «НІК» (підрядник) було укладено договір № 33/10 від 27.08.2010 на виконання робіт зі створення на базі радіомодемів каналів зв'язку для передавання даних між підстанціями та енергоуправліннями ДП «Регіональні електричні мережі», за умовами якого, підрядник зобов'язується своїми силами і засобами, за завданням замовника і за його рахунок виконати комплекс робіт по створенню каналів зв'язку для передавання даних між підстанціями та енергоуправліннями на базі радіо модемів у відповідності до додатку 5, що є невід'ємною частиною цього договору.

На підтвердження виконання господарських операцій за вказаним договором, позивачем надано копії реєстру виданих та отриманих податкових накладних; копії платіжних доручень № 4243, № 988 та № 2266; копію податкової накладної від 22.06.2011 № 263; копію видаткової накладної від 22.06.2011 № ЦБНК0001496; копію акту приймання передавання обладнання до монтажу; копію акту виконання робіт по створенню каналів зв'язку; копію кошторису на виконання робіт.

Збільшуючи грошове зобов'язання податковий орган на підставі акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 04.12.2013 № 733/26-55/22-01/31305795 та довідки ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 10.02.2012 № 3/233/36295944 дійшов висновку про нікчемність правочину, укладеного між позивачем і ТОВ «НІК» за період з 01.04 по 30.06.2011.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинний документ має містить дві обов'язкові ознаки, а саме: відомості про господарську операцію та підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

А сама господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно положень п. п. 201.1, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, які призвели до реальних змін у майновому стані платника податків, в результаті чого в останнього виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом - ТОВ «НІК», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеним контрагентом.

Крім того, судами в ході розгляду справи встановлено, що актом перевірки не встановлено дефекту будь-якого первинного документу або обставин, які б свідчили про нікчемність укладеного договору, висновки податкового органу зроблені виключно на підставі акту перевірки контрагента позивача та довідки про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 та постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний