Ухвала суду № 55661337, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року м. Київ К/800/12392/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Степашка О.І.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача - не з'явився,

від відповідача - Пилипенко С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Кременчуцьке спеціалізоване підприємство № 410»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 р.

у справі № 816/5400/13-а

за позовом приватного акціонерного товариства «Кременчуцьке спеціалізоване підприємство № 410»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 року приватне акціонерне товариство «Кременчуцьке спеціалізоване підприємство № 410» (далі - позивач, ПрАТ «Кременчуцьке спеціалізоване підприємство № 410») звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.06.2013 р. № 000341224/984 та № 000342224/985.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 р., адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 03.06.2013 р. № 000342224/985 в частині збільшення ПрАТ «Кременчуцьке спеціалізоване підприємство № 410» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4 646,35 грн., у тому числі 4 645,35 грн. - за основним платежем та 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 03.06.2013 р. № 000341224/984 в частині збільшення ПрАТ «Кременчуцьке спеціалізоване підприємство № 410» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 5 342 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Крім того, представник відповідача в судовому засідання 10.02.2016 р. заявив клопотання про заміну відповідача, Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області, на належного правонаступника, надав відповідні документи.

Заявлене клопотання задоволено в порядку визначеному статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 26.04.2013 р. по 08.05.2013 р., на підставі направлень від 26.04.2013 р. № 2035/002035, № 2036/002036 та наказу від 26.04.2013 р. № 1608, згідно із підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, посадовими особами Кременчуцької ОДПІ була проведена позапланова виїзна перевірка ПрАТ «Кременчуцьке спеціалізоване підприємство № 410» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2011 р., за результатами якої складено акт від 17.05.2013 р. № 3724/22.4-08/01417280 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 31 917 грн.; - пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4 645,63 грн.; - підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 39 896,25 грн.; - підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 5 342,15 грн.

Як вбачається з акту перевірки від 17.05.2013 р. № 3724/22.4-08/01417280 підставою для нарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з МПП «Олві», які, за твердженнями відповідача, не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними, оскільки були оформленні неналежним чином.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Зазначені положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» кореспондуються з нормами Податкового кодексу України.

Так, статтею 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на вимоги наведених правових норм, підставою для зменшення платником податків об'єкту оподаткування на суму витрат з придбання (виготовлення) товарів (послуг) є будь-які витрати платника податку, визначені на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та здійснені для провадження господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, згідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати оформлені належним чином податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 04.01.2011 р. між позивачем (генпідрядник) та МПП «Олві» (субпідрядник) укладено договір № 2, за умовами якого субпідрядник відповідно до наявних у нього ліцензій зобов'язується за завданням генпідрядника своїми силами та засобами на свій ризик виконати наступні види робіт: монтаж нових, ремонт і модернізація існуючих силових та розподільчих засобів 10,6 та 0,4 кВ; електроремонтні роботи по монтажу, капітальному, поточному ремонту та реконструкції установок; будівельно-монтажні роботи та поставка виробів із залізобетону (фундаменти ФН-5, ФН-6; підножники ПЖД-1; блоки ФН2, плити пригрузочні ПЖ1). Відповідно до пункту 6.6 договору поставка виробів із залізобетону здійснюється згідно накладних на відпуск транспортом генпідрядника.

В матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентам за договором від 04.01.2011 р. № 2. Зазначені документи складені з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04.01.2010 р. між позивачем (генпідрядник) та МПП «Олві» (субпідрядник) також, було укладено договір субпідряду № 24/1С, за умовами якого субпідрядник відповідно до наявних у нього ліцензій зобов'язується за завданням генпідрядника своїми силами та засобами на свій ризик виконати наступні види робіт: монтаж нових, ремонт і модернізація існуючих силових та розподільчих засобів 10,6 та 0,4 кВ; електроремонтні роботи по монтажу, капітальному, поточному ремонту та реконструкції установок; будівельно-монтажні роботи. Згідно з пунктом 3.1 договору вартість робіт, що доручаються субпідряднику визначається на підставі узгоджених замовником кошторисів, розрахованих по основним дефектним відомостям, або наданих форм № КБ-2в, розрахованих по основним дефектним відомостям і в випадках, передбачених пунктом 4.4 договору.

При цьому, матеріали справи не містять дефектних відомостей та кошторисів на виконання робіт, робочих креслень, схем, планів об'єктів, що ремонтуються, плану організації безпечного проведення робіт, необхідність наявності яких передбачено пунктом 4.1 договору № 24/1С від 04.01.2010 р., копії актів приймання виконаних робіт за листопад та грудень 2010 року форми КБ-2в, не містять дати складання.

Вказане свідчить, що акти приймання виконаних робіт форми КБ-2в оформлені з порушенням вимог частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, згідно довідки, роботи прийняті позивачем у МПП «Олві» згідно актів прийняття виконаних робіт № 1, № 2, № 3 за листопад 2010 року були фактично передані ВАТ «Полтавський ГЗК» у жовтні 2010 року згідно актів приймання виконаних робіт № 86, № 87, № 88 за жовтень 2010 року. Отже, роботи, які у актах зазначені як такі, що виконані у листопаді 2010 року, фактично виконані МПП «Олві» у жовтні 2010 року.

Також, у довідці МПП «Олві» № 26 від 15.11.2013 р. зазначено, що МПП «Олві» згідно договору № 24/1С від 04.01.2010 р. виконано на ВАТ «Полтавський ГЗК» роботи згідно наведеного у довідці переліку саме у листопаді 2010 року, а не в жовтні 2010 року. Отже роботи, які згідно актів форми КБ-2в та довідки МПП «Олві» № 26 від 14.11.2013 р. виконані МПП «Олві» саме у листопаді 2010 року, фактично передані позивачем замовнику ВАТ «Полтавський ГЗК» раніше, а саме: у жовтні 2010 року.

З огляду на вищевикладене та враховуючи недоведеність фактичного виконання МПП «Олві» на користь позивача робіт згідно договору субпідряду №24/1С від 04.01.2010 р. у листопаді, грудні 2010 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування валових витрат та податкового кредиту за вищевказаним договором у листопаді та грудні 2010 року, що свідчить про правомірність висновків податкового органу про порушення платником податків вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за листопад, грудень 2010 року на загальну суму 31 917 грн. та занижено податок на прибуток за IV квартал 2010 року на суму 39 896 грн.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Здійснити процесуальне правонаступництво відповідача, Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області, на належного - Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Полтавській області.

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Кременчуцьке спеціалізоване підприємство № 410» залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 р. у справі № 816/5400/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) О.І. Степашко