Ухвала суду № 55661320, 09.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2016 року м. Київ К/800/2952/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряТитенко М.П.та представників сторін: від позивача Сальников Д.П.від відповідачаФокіна В.О.від третьої особи-1 від третьої особи-2не з'явився Таляр О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2014та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014у справі № 2а-15062/12/2670за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія»доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвітреті особи1.Товариство з обмеженою відповідальністю «Маклай Юта» 2.Товариство з обмеженою відповідальністю «Каміа Плюс»проскасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000082320 від 25.01.2012, № 0000102320 від 25.01.2012, № 0000112320 від 25.01.2012 та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000092320 в частині збільшення грошового зобов'язання на суму 4 161 633,00 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з даними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи-2, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Центральна транспортна компанія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт № 535/23-205/33052684 від 31.12.2011;

- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства України, а саме: пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.5.1 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 150.1 ст. 150 ПК України, наказу ДПА України від 28.02.2011 №114 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 379 657,00 грн., в тому числі, по періодах: 2 квартал 2011 року - 237 527,00 грн., 2-3 квартал 2011 року - 1 379 657, 00 грн. (3 квартал 2011 року - 1 142 130,00 грн.) та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 4 185 190,00 грн., у тому числі, по періодах: 2-3 квартал 2011 року - 4 185 190,00 грн.; п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 232 563,00 грн., в тому числі, по періодах: травень 2011 року - 56 533,00 грн., червень 2011 року - 176 030,00 грн., та завищення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 455 700,00 грн., в тому числі, по періодах: вересень 2011 року - 455 700,00 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

1) № 0000102320 від 25.01.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 232 564,00 грн. (в тому числі, основний платіж - 232 563,00 грн. та 01,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) № 0000092320 від 25.01.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за 2-3 квартали 2011 року на 4 185 190,00 грн.;

3) № 0000082320 від 25.01.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 399 709,00 грн. (в тому числі, основний платіж - 319 767,00 грн. та 79 942,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

4) № 0000112320 від 25.01.2012, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за вересень 2011 року на 455 700,00 грн.

- за результатами адміністративного оскарження скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000082320 від 25.01.2012 в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 79 942,00 грн., в іншій частині - залишено без змін, решта податкових повідомлень-рішень залишені без змін.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивачем, в порушення вимог податкового законодавства, було неправомірно сформовані валові витрати, а також завищено податковий кредит з ПДВ за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Маклай Юта» у зв'язку з нікчемністю угоди, укладеної з даним контрагентом, оскільки позивачем вказані операції проведено без мети реального настання правових наслідків. Такий висновок контролюючого органу мотивований тим, що згідно аналізу податкової звітності контрагент позивача (ТОВ «Маклай Юта») за місцезнаходженням не знаходиться та у цього підприємства відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, відсутні основні фонди, трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Крім того, згідно відповіді на запит податкового органу щодо надання інформації відносно власника вагонів, які передані ТОВ «Маклай Юта» в оренду позивачу, за даними Єдиної електронної картотеки клієнтів залізничного транспорту Укрзалізниці наведені у запиті вагони зареєстровані на ТОВ «Каміа плюс».

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій за встановлених обставин справи не погодилися з висновками відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між позивачем (як орендарем) та ТОВ «Маклай Юта» (як орендодавцем) укладено договір оренди № 101/11-04ПВ від 07.02.2011, предметом якого є передача орендарю у тимчасове платне користування на умовах оренди технічно справний та комерційно придатний рухомий склад, який має право курсувати по ж/д дорогам України, країн СНД та Балтики. Строк дії договору - до 31.12.2011.

У справі також встановлено, що відповідно до Довідки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (станом на 31.01.2012) ТОВ «Маклай Юта» протягом 2011 року підтверджувало відомості про юридичну особу, які містяться у Єдиному державному реєстрі, зокрема: 02.09.2011р. внесено запис 10681060020267615 та 28.09.2011р. внесено запис 10681060003026761. Станом на 11.04.2012р. в ЄДР наявний запис «Дата та назва останньої реєстраційної дії - 13.03.2012р. Підтвердження відомостей про юридичну особу». Тобто, ТОВ «Маклай Юта» підтверджувало відомості про те, що місцезнаходження підприємства є: м. Київ, вул. Голосіївська, буд.7, корпус 3. Підприємство не перебуває в процесі припинення.

Досліджуючи спірні господарські операцій позивача з його контрагентом, судами попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем видаткові та податкові накладні складені у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995.

Визначений у договорі рухомий склад у загальній кількості 105 одиниць (вагони моделі 12-9745) згідно вказаного договору оренди були передані в користування ТОВ «Центральна транспортна компанія», що підтверджується наявними актами приймання-передачі рухомого складу в оренду від 11.02.2011 № 01/1 та № 01/2, від 17.02.2011 № 01/3, від 18.02.2011 № 01/4, від 02.04.2011 № 01/5, від 03.04.2011 № 01/6, від 20.05.2011 № 01/7, від 06.06.2011 № 01/8 та від 04.06.2011 № 01/9. При цьому, матеріали справи також містять акти про повернення рухомого складу з оренди.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхили доводи відповідача про відсутність взаємовідносин у ТОВ «Маклай Юта» із власником вагонів ТОВ «Каміа Плюс», оскільки на підтвердження права власності на спірні вагони ТОВ «Каміа Плюс» у матеріалах справи містяться договори поставки № ДГ-0000001 від 27.12.2010 та №ДГ-0000002 від 18.01.2011, укладені між ТОВ «Промвагонтранс» (як постачальником) та ТОВ «Каміа Плюс» (як покупцем), акти прийому-передачі, згідно яких ТОВ «Каміа Плюс» були прийняті у власність вагони за вказаними договорами, технічні паспорти кожного з вагонів, довідка зі Служби статистики ДТГО «Південно-західна залізниця», з якої вбачається, що полу-вагони моделі 12-9745 у кількості 105 одиниць зареєстровано за ТОВ «Каміа Плюс». При цьому, відповідачем під час розгляду справи не заперечувався та визнавався той факт, що вагони у кількості 105 штук є власністю ТОВ «Каміа Плюс».

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, в період дії договору між позивачем та ТОВ «Маклай Юта», останнє орендувало зазначені полу-вагони на підставі контрактів: № 02/02 від 02.02.2011 з компанією «Наrper Financial Resourcer Соrр.», контракту №15/05 від 15.05.2011 з «DIAMOND SPHERE LIMSTED», договору № 29/09 від 29.09.2011 з ТОВ «Нерейінтертранс», право на укладання яких не заперечується сторонами і третіми особами та визнається і підтверджується власником полу-вагонів, у т.ч., щодо використання полу-вагонів позивачем.

Згідно листа від 30.01.2012 на адресу ТОВ «Маклай Юта» компанія «DIAMOND SPHERE LIMSTED» зазначила, що дана компанія має першочергове право отримання в оренду належних ТОВ «Каміа Плюс» вагонів згідно із наданням нерезидентом позики ТОВ «Каміа Плюс» на придбання залізничних вагонів.

Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилені доводи податкового органу щодо відсутності права контрагента позивача ТОВ «Маклай Юта» використовувати зазначені вагони, що належать ТОВ «Каміа Плюс», здавати їх в суборенду тощо, позивачем надано довіреність ТОВ «Каміа плюс» №103 від 08.02.2011 (щодо відносин з використання позивачем вагонів в рамках вищезгаданого договору № 101/11-04ПВ від 07.02.2011), яка отримана залізницями, а також лист ТОВ «Каміа Плюс» № 123 від 10.02.2011, згідно якого власник вагонів гарантує організацію роботи та матеріальну відповідальність ТОВ «Маклай Юта», підтверджує право ТОВ «Маклай Юта» організовувати роботу та здавати в орендне користування вагони, власником яких є ТОВ «Каміа Плюс», у т.ч., і передачу їх в орендне користування позивачу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи (зокрема, актами виконаних робіт; розрахунками сум витрат експедитора з організації перевезення вагонів у порожньому стані та винагороди експедитора; розрахунками вартості послуг з організації процесу перевезення вантажів ВАТ «Запоріжсталь» у вагонах експедитора (позивача); накладними з відмітками залізниць та митниць; відомостями вагонів тощо), що позивачем орендовані вагони використовувались для надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом на користь ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», що підтверджується довідкою останнього № 1963-01/У від 01.10.2012 про фактичне виконання позивачем операцій з перевезення вантажів на користь ВАТ «Запоріжсталь» у вагонах власності ТОВ «Каміа Плюс» у загальному об'ємі 62014,614 тонн, проведення розрахунків із позивачем за залучення рухомого складу під перевезення вантажу у розмірі 3 011 265,00 грн., а також відшкодування витрат на сплату ж.д. тарифу за перевезення вантажів в орендованих вагонах у сумі 1 196 813,42 грн.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками реально здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За встановлених обставин даної справи та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний