Ухвала суду № 55661285, 02.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" лютого 2016 р. м. Київ К/800/39607/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області, Управління Державного земельного агентства у Вишгородському районі Київської області, відділу містобудування, архітектури, житлово - комунального господарства та розвитку інфраструктури Вишгородської районної державної адміністрації про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 16 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області (далі - Пірнівська сільська рада), Управління Державного земельного агентства у Вишгородському районі Київської області (далі - Управління держземагенства), відділу містобування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Вишгородскої районної державної адміністрації (далі - відділ містобудування та архітектури) про визнання незаконним відмови та ненадання суб'єктами владних повноважень публічної інформації на запити і зобов'язання надати запитувану інформацію.

В обґрунтування позову послався на те, що відповідачі протиправно відмовили йому у задоволенні зазначених інформаційних запитах, що порушує його законні права та інтереси і суперечить вимогам Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI), а тому просив про задоволення позову.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 16 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що відповідачі надали відповідь позивачу у встановлені Законом строки та в повному обсязі в межах наданих їм повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проте до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права, з таких підстав.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судами встановлено, що позивач 31 березня 2015 року звернувся до відділу містобудування та архітектури з інформаційним запитом стосовно надання засвідчених канцелярією копій документів: містобудівного обґрунтування на будівництво групи житлових будинків, погодження на будівництво житлових будинків, висновків екологічної експертизи щодо забудови, протоколу громадських слухань щодо забудови, номери та дати видачі будівельних паспортів.

Листом № 01/40 від 2 квітня 2015 року позивачу відмовлено у наданні запитуваної ним інформації у зв'язку з тим, що відділ містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Вишгородської районної державної адміністрації не являється розпорядником запитуваної позивачем інформації.

1 квітня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Пірнівської сільської ради з інформаційним запитом, щодо надання засвідчених канцелярією повних копій рішень Пірнівської сільської ради № 445 від 7 квітня 2010 року та № 97 від 1 вересня 2011 року.

Листом Пірнівського сільського голови № 73/02-19 від 8 квітня 2015 року позивачу запропоновано ознайомитись з Генеральним планом забудови села у приміщенні сільської ради, а у частині надання рішень про виділення земельних ділянок відмовлено з посиланням на ст. 10 Закону № 2939-VI та ст.11 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року N 2657-XII (далі - Закон N 2657-XII).

29 квітня 2015 року позивач звернувся до Управління держземагенства з інформаційним запитом щодо надання відповіді на підставі яких документів в державний кадастровий реєстр внесено межі ділянок орнітологічного заказника місцевого значення «Пірнівський» в с. Пірнове з певними кадастровими номерами, надати інформацію про рішення, на підставі яких громадянам видано Державні акти про право власності на земельні ділянки та вказати рішення, на підставі яких надано право власності.

На зазначений інформаційний запит листом № 693/2-15 від 8 травня 2015 року йому відмовлено у зв'язку з тим, що Управляння держземагенства не є розпорядником запитуваної інформації у розумінні статті 22 Закону № 2939-VI.

Так, згідно частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно з частиною другою цієї ж статті публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 5 Закону доступ до інформації забезпечується шляхом: систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.

При цьому, згідно статті 6 Закону до інформації з обмеженим доступом зокрема віднесена: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Згідно з частини 5 статті 6 Закону № 2939-VI не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

За приписами частини 1, 2 статті 19 Закону запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Згідно з вимогами статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Доступ до таких документів обмежується при наявності сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідно до частини 1 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту коли: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, зобов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Проте, суди належним чином не з'ясували характер затребуваної позивачем інформації, та не надали належної правової оцінки тому, чи є зазначені запити позивача такими, що стосуються відомостей, що вже зафіксовані в офіційних документах, створених в процесі здійснення відповідачами своєї діяльності, або навпаки містять вимогу вчинити певні дії по підбору, обробці та наданню інформації, яка б відповідала поставленим у запитах умовам.

Судами не було також встановлено та перевірено, чи є відповідачі розпорядниками даної інформації, тобто належними суб'єктами, уповноваженими її надавати у відповідності з вимогами чинного законодавства та внутрішніх Положень, Інструкцій тощо.

З огляду на викладене, висновок судів щодо відмови у позові є передчасним.

За приписами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, мотивувальна частина рішення суду повинна містити встановлені обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Отже, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.

Тому рішення судів підлягають скасуванню, а справа згідно правил статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, направленню на новий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 16 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало