Ухвала суду № 55660935, 25.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" січня 2016 р. м. Київ К/800/23375/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),суддів Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Приватного підприємства «МІТМАРК»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року

у справі № 826/14878/14

за позовом Приватного підприємства «МІТМАРК»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство «МІТМАРК» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2015 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів та зборів у місті Києві від 28.10.2014 № 0006452208, № 0006462208.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2015 року скасовано. В задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення цього суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки ПП «Мітмарк» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Старксервіс» за період з 01.07.2013 року по 31.12.2013 року відповідачем складено акт від 08.05.2014 року № 899/26-53-22-01-15-36971884, яким встановлено порушення: - п 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 161 460, 00 грн.; - п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 169 958, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.05.2014 року: - № 0002352201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 242 190, 00 грн. у тому числі 161 460, 00 грн. - основний платіж, 80 730, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; - № 0002362201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 254 937, 00 грн. у тому числі 169 958, 00 грн. - основний платіж, 84 979, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу щодо непідтвердження реальності господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом ТОВ «Старксервіс».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій та неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що угоди, укладені позивачем з його контрагентами, не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення прийнято податковим органом правомірно.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Старксервіс» на підставі укладених договорів про надання інформаційно-консультаційних послуг та про надання маркетингових послуг підтверджується наявними у матеріалах справи договорами, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), технічними завданнями на маркетингове дослідження, звітами по результатами маркетингового дослідження.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції послався, зокрема, на копію протоколу допиту директора ТОВ «Старксервіс» за період з 01.11.2012 року по 28.02.2014 року ОСОБА_4 від 22.03.2014 року, відповідно до якого ОСОБА_4 пояснив, що зареєстрував підприємство за грошову винагороду у розмірі 200 грн. та бажання здійснювати підприємницьку діяльність він не мав, печатку TOB «Старксервіс» не виготовляв та нікому не замовляв її виготовлення, рахунки в банку не відкривав, угод від імені підприємства не підписував.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Посилання податкового органу на пояснення фізичних осіб, отриманих органами досудового слідства в ході розслідування кримінальних справ, які одержані відповідачем з джерел інших, ніж первинні документи, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Отже, оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що директор контрагента заперечує свою участь у діяльності товариства, то перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору, що судами дотримано не було.

Таким чином, судами допущено порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановлені обставини не підтвердженні належними доказами.

В свою чергу, колегія суддів суду касаційної інстанції критично ставиться до прийнятого до уваги судом апеляційної інстанції вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 року у справі №761/22932/13-к.

При вирішені даної справи, судам потрібно врахувати, що звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень статті 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.

Суд апеляційної інстанції послався на встановлені даним судовим рішенням обставини, відповідно до яких ОСОБА_5, який був директором TOB «Старксевіс» у період з 01.09.2012 року по 31.10.2012 року, за скеруванням ОСОБА_6 зареєстрував на своє ім'я в органах державної влади суб'єкт підприємницької діяльності - юридичну особу TOB «Старксервіс», створену для прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб, без наміру займатися підприємницькою діяльністю.

З даного приводу колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що за умови достовірного встановлення факту набрання ним законної сили слід з'ясувати, чи стосується вирок обставин щодо господарських операцій контрагента з позивачем, чи свідчить він про те, що дії позивача узгоджувались з підприємством-контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод.

В свою чергу, посилання податкового органу на інформацію, що міститься в акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарської операції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Крім того, відповідно до частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «МІТМАРК» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2015 року у справі № 826/14878/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук