Ухвала суду № 55660877, 21.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2016 року м. Київ К/800/1138/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Лосєва А.М.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Латіф»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року

у справі № 2а-8581/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Латіф»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про визнання податкових повідомлень-рішень недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Латіф» (далі - ТОВ «Латіф»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі - ДПІ у Солом'янському районі м. Києва; відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0003622311/0 від 15 жовтня 2009 року, № 0003622311/1 від 23 грудня 2009 року, № 0003622311/2 від 17 березня 2010 року, № 0003622311/3 від 22 липня 2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ТОВ «Латіф», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Латіф» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Основа-Простір» за період з 01 вересня 2008 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої складено акт № 12399/23-11/34405570 від 09 жовтня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003622311/0 від 15 жовтня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 005 676,00 грн. (1 337 117,00 грн. - основний платіж, 668 559,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, скарги товариства залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0003622311/1 від 23 грудня 2009 року, № 0003622311/2 від 17 березня 2010 року, № 0003622311/3 від 22 липня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Латіф» пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у ТОВ «Основа-Простір» підрядних робіт; робіт із сервісного обслуговування комп'ютерної техніки; послуг з участі в створенні системної оцінки стану виробничого травматизму та професійної захворюваності страховими експертами з охорони праці Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України; послуг з розробки модулів навчальних систем; робіт з технічного забезпечення телевізійних трансляцій; робіт з монтажу кабельних систем, телефонних мереж, сегментів комп'ютерних мереж; робіт з адаптації, автономного та статистичного налагодження програмного забезпечення; робіт з розробки програмних засобів; послуг, пов'язаних з просуванням товарів; послуг з аналізу професійних ризиків виробництва по регіонам; послуг з підготовки до проведення кінофестивалю; товарно-матеріальних цінностей за нікчемними правочинами.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилався на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 08 квітня 2009 року, яким ОСОБА_3 (директора та головного бухгалтера ТОВ «Основа-Простір») визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України. Із зазначеного судового акта, зокрема, вбачається, що невстановлена слідством особа, використовуючи ТОВ «Основа-Простір», позбулась контролю за своєю діяльністю зі сторони податкових органів, завдяки чому отримала можливість складати фіктивні господарські угоди та фіктивні документи первинного бухгалтерського обліку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За правилами підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно із статтею 1 Закону № 996-XIV первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів, робіт, послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Водночас певні недоліки первинних документів, у разі підтвердження дійсного виконання відповідних господарських операцій, не можуть слугувати підставою для притягнення платника податку-покупця до відповідальності.

Разом з тим, неналежним чином оформлені (підписані невідомою особою) первинні документи не можуть бути підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність проведених поставок.

Враховуючи викладене та з огляду на встановлені у вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 08 квітня 2009 року обставини щодо використання ТОВ «Основа-Простір» з метою прикриття незаконної діяльності, складення фіктивних господарських угод та фіктивних документів первинного бухгалтерського обліку із залученням ОСОБА_3, який не мав відношення до господарської діяльності цього товариства та від імені якого підписано податкові накладні, що стали підставою для формування позивачем спірної суми податкового кредиту з податку на додану вартість, який в силу вимог частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України має преюдиційне значення для вирішення цієї адміністративної справи, висновок судових інстанцій про правомірність прийнятих відповідачем оскаржуваних актів індивідуальної дії слід визнати правильним.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Латіф» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Лосєв А.М.

Олендер І.Я.